Сад спочилих котів - Більґе Карасу
2 а
Оповідь про одного з трьох-чотирьох чоловіків, які народилися в другій половині шістнадцятого сторіччя, і дух чиїх творінь, мов вітер, віє упродовж віків.
1 b
Напевне, "найщасливіша" казка — це про закоханих, сповнених поваги одне до одного, які досягли — або ж намагаються досягти — у своїх палких почуттях дива істинної рівності; навіть якщо їм потрібно вмерти, поховати себе, раз зійшлися… Головна чеснота, якої вони навчаться, мабуть, і є ця рівність.
2 а
Хоча, поки той чоловік марнував своє життя серед двох полюсів нерівності, вибудуваний ним зі звуків світ на свій лад утілював рівність.
1 а
Коли я взявся за цю казку, у мене з-перед очей не сходив приклад, що йшов услід за "Зеленоокою скульптурою" та відображав стосунки між двома людьми: одна — вже літня, смиренна й досвідчена, пізнала чесноту умиротворіння; друга ж — свята простота, в’юнка, мов плющ, про таких кажуть: прийшла на світ, щоб своєю красою оправдати його.
Першу — я знав ось уже чимало років; з одного боку — доволі добре, з іншого — не дуже… Щодо другої, то вона мені була відома всього-на-всього з кількох рядків у кількох листах…. Вона ховалася у них під псевдонімом "кіт"… Аж згодом, себто через багато років, я побачив і ту людину, і довідався від інших її справжнє ім’я… Відтак вирішив, що про такі стосунки потрібно розповісти. Та тільки не з буденними, рутинними подробицями, висвітлюючи причинно-наслідковий ланцюг подій, як зазвичай розповідали дотепер. У кожних стосунках є щасливі миті, є й спади. Але ті, що знають, який це великий успіх, коли взаємини тривають роками, не руйнуючись та не тліючи зсередини, мабуть, нізащо не назвуть зайвим похвальний опис такого досягнення. З самого початку довкола існувала "кішка", а також — той, хто кохав "кішку". Чому б тоді не постаратися написати фантастичної казки авторові, якому за ціле життя вдалося довести до успішного кінця всього кілька дрібниць, натомість у тій справі, яка з погляду була головною, удовольнятися одними промахами?
2 а
Чоловік, що народився в другій половині шістнадцятого сторіччя, належав до обраних ще тієї миті, як народився. Він хутко знехтував правилами й законами такої обраності. Натомість три-чотири його сучасники досягли обраності, що схоже на втручання долі, де свідома частина, на перший позір, залишається в меншості.
2 b
Попервах витівками цієї долі стало те, як він переспав із тією двадцятирічною вдовою, що її перший чоловік, як подейкували, помер від "надмірних любощів"; а потім два роки заплющував очі — або ж лише вдавав, що заплющує — на парубка, якого дружина взяла до себе в ліжко (після того, як удовольнялася два роки ним, або ж тільки вдавала, що вдовольняється). Його терпець чомусь має урватися через два роки. Як творець музики, він повинен змити із себе цю ганьбу, зважаючи, що заплямовану честь батьківщини й насамперед — власного краю омивають кров’ю; такий звичай панував не лише за тих часів, а й нині.
2 с
Утім, у глибинах такої манери оповіді нуртує одна річ: оскільки за тих днів, у тій країні таке діло неможливо було приховати, то як йому вдавалося цілих два роки зносити різні прізвиська, якими його винагороджували, терпіти довколишню зневагу та приниження? Він поводився так, наче йому все відомо, чи — навпаки? Здавався байдужим, чи доходив до божевілля? Він грав роль коміка, що довідується про все останнім, чи базікав про те, як бридко накладати на себе руки, або про своє безмежне кохання до дружини? Гадав, що йому залишилося тільки слухати, як усі довкола дзижчать та пліткують у відповідь на лютий біль його душевних ран? Не давав узнаки, як здогадується, відчуває, а то й знає, що дитина, котру тримає на руках, не від нього? Або ж місяцями сушив собі голову, як підібрати найжорстокіший тон для найлегшого з рішень?
2 b
Відомо таке: через чотири роки після одруження, через два після того, як вимушено почав ділити шлюбне ложе, він, захопивши з собою трьох слуг, заскочив дружину разом із коханцем на гарячому — і тут-таки їх умертвив.
2 с
Щоб зрозуміти, чому він утік після цього злочину й місяцями переховувався в одному з палаців, потрібно зважати на тогочасні звичаї: його не переслідують за вбивство, він не ховається від смертної кари. Він спізнився з убивством, та ще й як! Проте він утікає від помсти шляхетних родів своєї дружини та її коханця; адже аристократа має право вбити тільки аристократ. Дружина з коханцем заслужили смерті по праву, та він убив їх не власноруч; наказав зробити це слугам — і цього також не приховав. Отак зневаживши закони шляхетних родів, він водночас і (наказав) знищи-(ти) — й свою другу дитину, бо гадав, що та не від нього.
2 b
Через чотири роки після тієї події він знову одружиться, оселиться в місті нової дружини, у палаці тамтешнього володаря.
Період політичного розквіту міста давно канув у минуле; більшість того, що мало здійснитися, здійснилося; колишня слава полягла, розвіялася. Але на схилі цих днів митці слова та звуку спорудили в тому місті, де товсті камінні мури разом із казковими садами в неймовірній гармонії стелилися уздовж доріг, свій бастіон; найсвітліші голови з найдальших держав селилися й працювали в тісних будиночках тутешніх завулків по сусідству з іншими обраними митцями, які прибували з ближніх країв. За тієї епохи, коли шукалися нові можливості, нові форми та нові конструкції й у мові, і в слові, і в звукові, наш чоловік також виділиться з-поміж решти: він стане одним із найвидатніших маестро в музиці.
З а
Як легко нам казати: "Важливе не життя
