Українська література » Сучасна проза » Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Читаємо онлайн Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Махно посуворішав. У його плани не входило сьогодні торгувати українським салом, аби нагодувати ворогів українського ж народу. А тому він без зайвої дипломатії різонув:

— Ми готові допомогти більшовикам бити петлюрівців як ворогів нашої селянської революції. Але хліба й сала нашого не торкайтеся! Повідбиваю руки. До мене дійшли чутки, що ви, чекісти Катеринославської губернії (а ти, мені відомо, працюєш у них), забираєте в селянства все до зернини. Будемо таких збирачів податків розстрілювати на місці. Ми не допустимо голоду свого народу за рахунок життя і процвітання москалів. Нинішній голод в Росії — то наслідок недолугого керівництва Леніна. Так і передай у губернії тим, хто тебе сюди прислав.

— Мене ніхто не прислав, Несторе Івановичу. Я приїхав на кілька днів до батька, щоб йому допомогти в господарстві... А тут затримався на довше, бо роботи — по горло.

— Гаразд... Може й так, не знаю. Може наші люди, що у вас, дещо перебільшують... Але все-таки про хліб передай.

— Передам, "батьку". А чи сказати, що ти готовий допомогти Катеринославу в боротьбі з петлюрівцями?

— Можеш передати, коли хочеш... Якщо буде офіційне запрошення від Катеринославської Ради, то в біді її не залишу. Все, можеш іти...

І вже, коли Макуха підійшов до дверей, аби їх відчинити, Махно, наче між іншим, зауважив:

— І не здумай своєму начальству щось брехати про мене і моїх повстанців, бо спіймаю — і відкручу голову, як півню.

Через кілька хвилин отаман запросив до себе Левка Макуху, що сидів голодний і холодний у підвалі з учорашнього дня. Спершу затриманого нагодував, дав йому навіть випити чарку спирту, мовляв, щоб зігрів душу і не мав зла на давнього товариша, а вже після цього пішла розмова про те, чого хоче Петлюра від Махна. Почав її Левко. Він запитав:

— Несторе, ти розібрався, чого хоче від тебе Симон Васильович?

Махно усміхнувся:

— За кого мене приймаєш? Я повторю тобі усі його запитання до мене майже дослівно.

— Не потрібно. Я вірю.

— Ні, я повторю, аби не подумав, що я за пиятикою і бабами забув найголовніше — долю мого селянства. Отже, твій отаман мене запитує: "Як я дивлюся на петлюрівщину і на владу останньої?" Друге: "Як уявляю собі політичний устрій України в близькому і далекому майбутньому?" Третє: "Чи є в мене бажання для спільної боротьби у справі створення вільної і незалежної України?"

Махно підвівся з-за столу й почав ще за тюремною звичкою ходити взад-вперед по кабінету, наче по камері, з закладеними за спину руками. Мовчав, мабуть, про щось важливе думав. Нарешті, несподівано і непередбачувано запитав:

— Як трапилося, що більшовик Муравйов розбив вас під Крутами у січні вісімнадцятого?

Левко опустив на чоло свої густі чорні брови. Його карі очі затуманилися.

— Я бився, звісно, на боці Центральної Ради, — відповів він. — Керував одним з невеличких загонів студентів... То було жахливе побоїще, влаштоване нам москалями.

— Розкажи в усіх подробицях про цей бій... Намалюй мені хід цієї битви... Вона мене цікавить.

Левко виконав усе, про що просив його Нестор, який уважно слухав і лише для уточнення якихось деталей бою зрідка кидав короткі запитання. Насамкінець Макуха сказав:

— Якби ти, Несторе, тоді нам допоміг (а ми ж просили!), чесне слово, москалі нас не перемогли б.

— Досить про це! — різко обірвав "батько" посланця з Києва. — Якщо хотіли перемогти, то потрібно було не оборонятися, а наступати. Ви перші повинні були напасти на москалів, причому усім, крім резерву, військом!...

Зайшов начальник штабу Чубенко. До нього звернувся Махно:

— Ти вчасно завітав, Олексію Васильовичу. Сідай до столу, бери ручку, папір і пиши те, що продиктую:

Чубенко приготувався писати. Махно ходив по кабінету з закладеними за спину руками й диктував:

— "Отаману військ Української Народної Республіки Симону Петлюрі". Написав? — Чубенко кивнув головою. — Підкресли. Пиши нижче: "Відповідь на твої запитання". Знову підкресли і пиши з нового рядка: "Петлюрівщина є рух української національної буржуазії, з якою нам, селянам і революціонерам, не по дорозі. Україна повинна бути побудована на принципі праці і незалежності селян та робітників від всякої політичної влади. Не об'єднання, а лише боротьба може бути між народним рухом махновщиною і петлюрівщиною". Підпис: "Батько Махно".

Закінчивши диктувати, Нестор прочитав уважно написане Чубенком, підписав і поставив число й свою особисту печатку. Потім розпорядився:

— Олексію Васильовичу! Забезпеч благополучне повернення Левка Макухи до Києва.

— Гаразд,"батьку".

— Вирішиш з Левком — і зайди до мене.

Коли Нестор залишився сам, він знову почав ходити по кабінету... Про щось думав, хитрувато усміхався — він радів, що благополучно і швидко розчистив шлях до злагоди з більшовиками. Адже він не сумнівався, що Микита Макуха доповість своєму керівництву про настрій махновців битися на боці червоних та ще

Відгуки про книгу Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: