Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг
З ножем у руках хлопець стрілою метнувся до ріки і ширяв кожного собаку, який наважувався наблизитися до води. Раптом з-під купи дев'яти трупів підвелася голова і передні лапи Акели. Мауглі став навколішки поруч з Самотнім Вовком.
— Я ж казав, що це буде моя остання битва, — прошепотів Акела. — Чудова була ловитва. А як ти, Братику?
— Я живий і убив багатьох.
— Гаразд… Я умираю і хотів… хотів би вмерти біля тебе, Братику.
Мауглі поклав страшенно поранену голову Самотнього Вовка собі на коліна і обняв руками його пошматовану шию.
— Давно минули старі дні Шер-Хана і маленького голого Людського дитинчати, яке валялося в пилюці, — закашлявся Акела.
— Ні, ні! Я вовк. Я однієї крові з Вільним Племенем, — закричав Мауглі. — Не від мене залежить те, що я Людина.
— Ти Людина, Братику, вовченятко моє. Ти справжнісінька Людина, а то Зграя втікала б од рудих собак. Я зобов'язаний тобі життям. А сьогодні ти врятував Зграю, так само як колись я врятував тебе. Не забув? Ми розквиталися. Іди до свого племені. Я знов кажу, зінице очей моїх: полювання закінчено, іди до свого племені.
— Ніколи не піду. Я сам полюватиму в Джунглях. Я ж сказав тобі.
— Мине літо, настануть дощі, а після дощів — весна. Іди, поки тебе не вигнали.
— Хто мене вижене?
— Мауглі вижене Мауглі. Іди до свого племені, до людей.
— Коли Мауглі вижене Мауглі, тоді я піду, — відповідав хлопець.
— Тобі тут нічого робити, — промовив Акела. — Зараз я поговорю з своїм племенем. Ти зможеш звести мене на ноги, Братику? Я теж Ватажок Вільного Племені.
Обережно підвів Мауглі Самотнього Вовка на ноги, обнявши його обома руками. Акела глибоко зітхнув і завів Пісню Смерті, яку, вмираючи, співає кожен Вожак Зграї. Пісня звучала голосніше й голосніше, линула далеко за річку, поки, нарешті, пролунали її останні слова: «Доброго полювання!» Акела на мить звільнився з обіймів хлопця, підплигнув у повітря і мертвий упав горілиць на свою останню і найжахливішу здобич.
Мауглі сидів, опустивши голову на коліна, і нічого не помічав довкола. А нещадні вовчиці добивали останніх рудих собак. Поволі гамір ущух, і закривавлені вовки зібралися порахувати загиблих. П'ятнадцять вовків і шість вовчиць полягли біля річки, а серед тих, що лишилися живі, не було жодного не пораненого. До самого холодного світання сидів Мауглі мовчки. Коли ж Фао тицьнув його своєю закривавленою мордою, хлопець відсунувся, щоб показати задубіле тіло Акели.
— Доброго полювання! — промовив Фао так, ніби Самотній Вовк був ще живий, і, обернувшись через своє закривавлене плече, крикнув:
— Вийте, собаки! Цієї ночі помер Вовк!
Але з усієї зграї, з двохсот бійців-дхолей, рудих собак Декана, які пишалися тим, що ніхто в Джунглях не може їх спинити, жоден не повернувся в Декан, щоб розповісти про свою жахливу поразку.
ПІСНЯ ЧІЛЯ
Це друзі мої колишні спочили в пітьмі нічній. (Чіль! Слухайте Чіля!) Тепер просвищу я в Джунглях: «Скінчився великий бій!» (Чіль! Вісники Чіля!) Я кидав їм з неба слово про те, де пасеться бик, Мене ж про недавно забитого звіра з землі сповіщав їх крик: Тут закінчився останній слід — Вони поснули навік… Джунглі будив їх Ловецький Клич — І олень чимдуж тікав; (Чіль! Слухайте Чіля!) Рвучконестримний, шалений біг — І олень вже мертвий лежав! (Чіль! Вісники Чіля!) Стежкою крались невтомно вони, Здобич в пітьмі стерегли; Буйвола грізно наставлені роги Їх залякать не могли! Тут закінчився останній слід — В битві бійці полягли… Смерть покосила друзів моїх… І тужно і тоскно мені!.. (Чіль! Слухайте Чіля!) Я славив їх подвиги безліч разів у інші, щасливі дні! (Чіль! Вісники Чіля!) Та ось вони мертві… очі запали, і в крові загуслій роти… Швидше злітайтесь на поминки друзів, крилаті мої брати!.. Тут закінчився останній слід — Їм вже сюди не прийти…
ВЕСНЯНИЙ ГІН
До Людей іде Людина! Сповістіть про це всі Джунглі!
Той, хто був нам рідним Братом, залишає нас!
О послухайте, і вважте, і скажіть, Племена Джунглів,
Хто його затримать зможе й повернуть до нас?
До Людей іде Людина! Сум і туга в наших
