Діти капітана Гранта - Жюль Верн

Так за приємними розмовами мандрівники повернулися на яхту аж уночі.

В околицях селища паслися череди биків і баранів; жито, маїс, городина були основним багатством населення; ними засіяли навіть столичні вулиці.

Незабаром до яхти підпливли і шлюпки, які встигли за декілька годин об’їхати острів по колу – слідів «Британії» не виявили. Ця подорож мала один результат: острови Трістан-да-Кунья виключили з пошуків.

«Дункан» міг одразу продовжувати свій шлях, одначе того вечора він не знявся з якоря – Гленарван дозволив своїй команді пополювати на тюленів, якими кишіла бухта Фалмут. Колись тут вільно пускали фонтани води велетні кити, але їх майже винищили.

Тюленів же було вдосталь. Екіпаж яхти вирішив полювати всю ніч і весь наступний день, аби поповнити запас жирів. Тому відплиття «Дункана» було призначене на 20 листопада. Під час вечері Паганель розповів своїм друзям дещо цікаве про острови Трістан-да-Кунья. Вони дізналися, що архіпелаг було відкрито в 1506 році португальцем Трістаном-да-Кунья (супутником д’Альбукерка) і впродовж сотні років залишався недослідженим. Ці острови цілком обґрунтовано називалися «притулком бур» і мали не ліпшу репутацію за Бермудські острови. Тому жодне судно не кидало якоря тут добровільно, якщо тільки його не приневолювали до цього бурі Атлантичного океану.

У 1697 році три голландські судна Ост-Індської компанії пристали до островів Трістан-да-Кунья і визначили координати цих островів, 1700 року астроном Галлей вніс до цих обчислень свої поправки. У період з 1712 до 1767 року з архіпелагом Трістан-да-Кунья ознайомилися декілька французьких мореплавців. Особливу увагу йому приділив Лаперуз, який побував тут у рамках своєї знаменитої подорожі 1785 року. У січні 1811 року американець Джонатан Ламберт висадився тут із двома товаришами і колонізував територію. Англійський губернатор мису Доброї Надії, дізнавшись про колонізацію острова, запропонував їм протекторат Англії. Джонатан погодився і підняв над своїм дахом британський прапор. Здавалося, Джонатан мав би безтурботно царювати над своїми «народами» – старим італійцем і португальським мулатом, але якогось дня він потонув або йому «допомогли» втопитися, що достеменно невідомо. Настав 1816 рік. Наполеона заслали на острів св. Єлени. Для пильнішої охорони Англія розмістила два гарнізони – один на Трістан-да-Кунья, другий на острові Вознесіння. Гарнізон Трістана-да-Куньї складався з роти артилеристів з мису Доброї Надії і загону готтентотів. Гарнізон залишався тут до смерті Наполеона, тобто до 1821 року, коли й був переведений на мис Доброї Надії.

– Тут залишився лише один європеєць, – додав Паганель, – капрал, шотландець…

– О! Шотландець! – повторив патріот майор.

– Звали його Вільям Ґласс, – провадив географ, – він оселився на острові зі своєю дружиною і двома готтентотами. Незабаром до шотландця приєдналися двоє англійців: матрос і рибалка з Темзи, бувалий драгун аргентинської армії. А 1821 року зазнало катастрофи судно «Блендон-Холлі», з якого вдалося врятуватися одному подружжю. Так до острів’ян приєдналися ще двоє. Отож населення острова у 1821 році налічувало шість чоловіків і дві жінки. У 1829 році там було вже семеро чоловіків, шестеро жінок і чотирнадцятеро дітей. У 1835 році цифра зросла до сорока, а зараз вона потроїлася.

– Так народжуються нації, – сказав Гленарван.

– Скажу на додачу, – вів далі Паганель, – острів Трістан-да-Кунья, подібно до острова Хуан-Фернандес, мені здається цілком гідним називатися островом Робінзонів. І справді, на Хуан-Фернандес було покинуто напризволяще двох моряків, така ж доля спіткала й учених на Трістан-да-Кунья. 1793 року один із моїх співвітчизників, природодослідник Обер Дю-Пті-Туар, так захопився збиранням гербарію, що заблукав і зміг дістатися свого судна, лише коли капітан давав наказ знятися з якоря. 1824 року один із ваших співвітчизників, любий Гленарване, здібний маляр Огюст Ерл, залишився там аж на вісім місяців з провини капітана судна. Той забув про Ерла і відплив без нього до мису Доброї Надії.

– Якийсь неуважний капітан, – відгукнувся майор. – Поза сумнівом, Паганелю, це був один із ваших родичів…

– Ні, майоре, проте він цілком гідний цього звання, – відповів географ і цим поклав край розмові.

Команда «Дункана» пополювала на славу: забили п’ятдесят великих тюленів. Наступний день присвятили витопленню тюленячої ворвані та обробці шкур цих цінних тварин. Ясна річ, пасажири і наступного дня подорожували островом. Гленарван і майор прихопили рушниці, аби пополювати на місцеву дичину.

Мандрівники спустилися аж до підніжжя гори, де вся земля усіяна безформними уламками скель, шлаком, шматками чорної пористої лави й іншими вулканічними виверженнями. Важко було помилитися в походженні цього величезного конуса, тож англійський капітан Кармайкел мав цілковиту рацію стверджуючи, що це згаслий вулкан.

Мисливці здибали декілька кабанів, і майор уклав на місці одного з них. Гленарван підстрелив кілька чорних куріпок, із яких судновий кухар приготував чудове рагу. На гірському узвишші пустували граційні кізочки. Були на острові й здичавілі кішки – горді, зухвалі й сильні тварини, що становлять загрозу навіть для собак.

О восьмій вечора всі повернулися на яхту, а вночі «Дункан» назавжди залишив острів Трістан-да-Кунья.

Розділ III. Острів Амстердам

Джон Манглс мав намір поповнити запаси вугілля на мисі Доброї Надії, а тому мусив трохи відхилитися від тридцять сьомої паралелі і взяти курс на два градуси північніше. «Дункан» перебував нижче зони пасатів і потрапив у смугу попутних західних вітрів.

Менш ніж за шість днів він покрив 1 300 миль, що відокремлюють Трістан-да-Кунья від південного узбережжя Африки. 24 листопада о третій годині дня вже виднілася Столова гора, і незабаром яхта порівнялася з горою Сигналів, що вела до входу в бухту. «Дункан» увійшов туди до восьмої вечора і кинув якір у Кейптаунському порту.

Член Географічного товариства, Паганель, розповів, що південне узбережжя Африки вперше у 1486 році мимохіть побачив португальський адмірал Бартоломео Діас. Лише в 1497 році знаменитий Васко да Гама обігнув мис, про це Паганель довідався із «Луїзіади» Камоенса, де й оспівано славетного мореплавця. Із цього приводу вчений зауважив: якби Діас у 1486 році, за шість років до першої подорожі Христофора Колумба, обігнув мис Доброї Надії, то про Америку ще довго не чули б. Справді, шлях повз цей мис до Східної Індії найкоротший. А славетний генуезький моряк, заглиблюючись далі й далі на захід, шукав найкоротшого шляху до «країни прянощів». Отже, якби мис обігнули раніше, то Колумбова експедиція була б зайвою, і він, імовірно, так і не здійснив би її.

Місто Кейптаун, розташоване в глибині Кейптаунської бухти, заснував у 1652 році голландець Ван-Рібек. Це була столиця доволі великої колонії, яка остаточно