Діти капітана Гранта - Жюль Верн

– Після сніданку, Джоне, – відповів Гленарван, – ми спільно обговоримо план нової експедиції.

Пасажири і молодий капітан спустилися в кают-компанію. Механіку було наказано тримати яхту під парами, щоб відплисти за першим сигналом.

Свіжопоголений майор і решта мандрівників швидко перевдягнулись і повсідалися за столом.

Сніданку містера Олбінета віддали належне. Його високо поцінували. Наші мандрівники навіть визнали, що він перевершив дивовижні бенкети в пампі. Паганель брав по дві порції кожної страви, запевняючи, що робить це «через неуважність».

Це злощасне слово спонукало Гелену Гленарван запитати, чи часто любий француз спотикався через свою неуважність. Майор і лорд Гленарван з усмішкою перезирнулись, а Паганель голосно розреготався і присягнувся під час подорожі позбутися неуважності. Потім він доволі кумедно розповів про своє розчарування і про вивчення поеми Камоенса.

– На закінчення скажу: немає злого, щоб на добре не вийшло, і я зовсім не шкодую про свою помилку.

– Чи можна поцікавитися, чому ж, друже? – запитав майор.

– Бо тепер я вивчив не лише іспанську, а й португальську мову. Тепер замість однієї я володію двома мовами.

– А й справді, я про це не подумав, – відповів Мак-Наббс. – Вітаю вас, Паганелю, вітаю від щирого серця!

Усі зааплодували вченому, в якого щелепи й на мить не припинили роботи. Паганель примудрявся одночасно їсти і вести розмову. Однак він дечого не помітив, що, втім, не вислизнуло від пильного ока Гленарвана: уваги Джона Манглса до Мері Грант. Легкий кивок Гелени переконав Гленарвана, що це «саме так».

Гленарван замиловано подивився на молоду пару, а потім звернувся до Джона Манглса, але вже з іншого приводу.

– А якою була ваша подорож, Джоне? – запитав він.

– О, вона минула за найсприятливіших умов, – відповів капітан. – Лишень маю довести до вашого відома, сер, що ми оминули Магелланову протоку.

– Он воно як! – вигукнув Паганель. – Ви обігнули мис Горн, а мене не було з вами!

– Вішайтеся, пане! – порадив майор.

– Егоїст! – відгукнувся географ. – Ви порадили мені це, щоб забрати собі мій мотузок на щастя.

– Облиште, любий Паганелю! – втрутився в розмову Гленарван. – Адже ви не всюдисущі, не можна ж бути в кількох місцях одночасно. Оскільки ви мандрували пампою, то аж ніяк не могли водночас огинати мис Горн.

– Звичайно, але це не заважає мені шкодувати про те, що мене там не було, – відповів учений.

Після цього Паганелеві дали спокій, а Джон Манглс почав розповідати історію свого плавання. За його словами, огинаючи американський берег, він обстежував усі острови західного архіпелагу, але не виявив там слідів «Британії». Поблизу мису Пілар, при вході в Магелланову протоку, яхта наразилась на шалену бурю, тож довелося повернути на південь. «Дункан» минув острови Безнадії, піднявся до шістдесят сьомої паралелі, обігнув мис Горн, пройшов протоку Лемера, залишивши позаду Вогняну Землю, і попрямував уздовж берегів Патагонії. Там, на висоті мису Коррієнтес, він потрапив у страшенний шторм, саме той, який налетів під час грози на наших мандрівників. Та яхта встояла і протягом трьох днів крейсувала вздовж берегів, аж поки постріли з карабіна не сповістили про прибуття довгоочікуваних мандрівників. Капітан «Дункана» не забув згадати про неймовірну мужність леді Гленарван і міс Грант. Під час жахливої бурі вони, забувши про страх, лише переймалися долею своїх друзів, які в той час мандрували рівнинами Аргентини.

Джон Манглс закінчив свою історію. Лорд Гленарван подякував йому і звернувся до Мері Грант.

– Люба Мері, я бачу, що капітан Джон віддає належне вашому героїзму, тож я дуже втішений, що ви добре почувались на облавку його судна.

– Хіба могло бути інакше? – відповіла Мері, поглянувши на Гелену Гленарван і нишком на молодого капітана.

– О, містере Джоне, моя сестра вас дуже любить, – вигукнув Роберт. – І я також!

– Навзаєм, мій любий хлопчику, – відповів дещо збентежений Джон Манглс, а Мері Грант сором’язливо опустила очі долі.

Джон Манглс змінив тему розмови:

– Я закінчив розповідь про плавання «Дункана». Можливо, ви сер, ознайомите нас із подробицями вашої подорожі й розповісте докладніше про подвиги нашого юного героя?

Що могло бути втішніше для Гелени і міс Грант? Гленарван не забарився задовольнити їхню цікавість. Не оминувши жодного епізоду, він змалював усю подорож від одного океану до іншого. Гленарван розповів про перехід через Кордильєри, про землетрус, зникнення Роберта, викрадення його кондором, постріли Талькава, напад червоних вовків, хлопчикову самопожертву, знайомство з сержантом Мануелем, повінь, життя на омбу, блискавицю, пожежу, кайманів, смерч, про ніч на березі Атлантичного океану. Усі ці епізоди, то страшні, то веселі, викликали у слухачів то жах, то сміх. Не раз, коли йшлося про Роберта, його сестра і Гелена Гленарван обсипали хлопчика поцілунками.

Насамкінець Едуард Гленарван додав:

– Тепер, друзі мої, подумаймо про майбутнє. Минуле промайнуло, а от майбутнє в наших руках. Поговорімо про капітана Гаррі Гранта.

По завершенні сніданку пасажири яхти перейшли до салону Гелени Гленарван і вмостилися навколо столу, заваленого мапами і планами. Розмова поновилася.

– Люба Гелено, – звернувся до дружини Гленарван, – щойно опинившись на облавку «Дункана», я сказав, що ми маємо надію знайти Гаррі Гранта. Ми перетнули Америку і зараз переконані, ба навіть більше – певні, що «Британія» не зазнавала аварії поблизу берегів Тихого чи Атлантичного океану. А отже, ми йшли хибним шляхом, неправильно розтлумачивши документ. На щастя, нашого друга Паганеля раптово осяяло, і він подав правильне тлумачення. Він довів, що ми помилилися, проте тепер зміст документа не викликає анінайменших сумнівів. Ідеться про французький варіант документа, тож прошу Паганеля розтлумачити його вам, аби кожен з вас не мав і тіні сумнівів у правдивості моїх слів.

Учений не забарився виконати прохання Гленарвана. Він переконливо і велемовно розтлумачив значення слів gonie, indi та austral (що означає «Австралія»). Паганель доводив, що судно капітана Гранта, прямуючи від берегів Перу до Європи, зазнало катастрофи і могло опинитися в смузі південних течій Тихого океану, вони й понесли його до берегів Австралії. Врешті-решт резонні припущення й висновки географа були такі переконливі, що заслужили на цілковите схвалення навіть Джона Манглса, доволі обережного в таких важливих питаннях і не схильного давати волю уяві. Щойно Паганель стих, Гленарван оголосив, що «Дункан» бере курс на Австралію.

Проте майор попросив дозволу зробити певне зауваження.

– Кажіть, Мак-Наббсе, – промовив Гленарван.

– Я не збираюсь, – почав майор, – послабити враження від доказів мого друга Паганеля. Ще менше збираюся спростовувати їх, оскільки вважаю їх серйозними, мудрими, цілком гідними нашої уваги, і, поза сумнівом, ми повинні взяти їх за основу наших майбутніх пошуків. Та я прагну остаточно