Улісс - Джеймс Джойс

Просимо всіх ласкаво.

Прибуткова справа. Минулого року Торрі й Александер{304}. Полігамія{305}. Його жінка покладе цьому край. Де це я бачив таку рекламу якась бірмінґемська фірма розп’яття, що саме світиться? Наш Спас. Прокидаєшся посеред ночі і бачиш його на стіні висить. Пеппер теж утілив цю ідею{306}. І прибили його цвяхами.

Це, мабуть, роблять фосфором. Ось, наприклад, якщо у вас залишиться шмат тріски. Я сам бачив, як вона світиться сріблясто-синім кольором. Тієї ночі я пішов у кухонну комірку. Неприємно, коли відчиниш дверцята, а в ніс б’ють запахи. Чого їй тоді закортіло? Родзинок із Малаги. Думала про Іспанію. Перед тим, як народився Руді. Фосфоресценція така блакитнувато-зеленкувата. Дуже корисно для мозку.

На розі поряд із пам’ятником біля будинку Батлера він подивився в перспективу Бечелорз-вок. Дедалова дочка й досі там, стоїть на порозі Діллонового аукціону. Мабуть, продає якісь старі меблі. Відразу впізнав її по очах, чисто такі, як у батька. Чекає його. Коли мати помирає, родина не держиться купи. А в нього п’ятнадцятеро дітей. Нова народжувалася чи не щороку. Цього вимагає їхнє віросповідання, бо інакше панотець не розгрішить бідолашну жінку і не допустить її до причастя. Плодіться й розмножуйтеся. Чи ви чули таке коли-небудь? Дітлашня об’їсть тебе дощенту. А у них самих немає сім’ї, нема кого годувати. І вони розкошують, споживаючи ситість землі. Їхні повні льохи і комори. Хай би спробували постувати по чорному, як на Йом Кіппур{307}. Хрестові пампушки у Страсну п’ятницю. За цілий день тільки обідають та ще легка перекуска, щоб, часом, не впав знеможений на олтар. Економка цих добродіїв спробуй-но що-небудь у неї вивідати. Та нізащо не вивідаєш. Так само як не витягнеш із нього навіть ламаного гроша. Живе собі, як сир у маслі купається. Гості не ходять. Все тільки для себе коханого. Стежить, як дзюрить сеча. Приходьте із своїм хлібом і маслом. Його велебність. Тримай язика за зубами.

Боже милий, бідолашна дівчинка геть у дранті. Та ще й худюща. Картопля з маргарином, маргарин із картоплею. Потім це дається взнаки. Пудинг треба з’їсти, щоб. Згубно впливає на організм.

Він ступив на міст О’Коннела, і в цей мент над парапетом пихнув клубок диму. Баржа броварні з портером на експорт. Ув Англію. Кажуть, від морського повітря він кисне. Цікаво було б через Генкока коли-небудь отримати перепустку й оглянути цю броварню. Окремий світ, сам по собі. Чани з портером, ото диво. А щури добираються і туди. Напиваються, роздимаються завбільшки з вівчарку і плавають на поверхні. Упилися портером як хлющ. Лигають, а потім ригають, як люди. Тільки уявити, щоб таке пити! У кожній бочці плавають щури, наче потопельники в ополонці. Якби ж то ми про це знали.

Подивившися вниз, він побачив, як, гучно лопочучи крилами, кружляють між хмурими стінами набережної чайки. На морі вітер. А що якби я стрибнув із мосту? Синок Рувима Дж., мабуть, наковтався по саме нікуди всякої гидоти. Передав один шилінг вісім пенсів. Сміха! Дотепно він уміє подати кожну свою історію. Та й розповідати їх справжній мастак.

Тепер кружляють над самою водою. Шукають поживи. Ану ловіть.

Він кинув їм зіжмакану паперову кульку. Ілія з швидкістю тридцять два фути на секунду вже йде. Аж ні. До неї їм байдуже, і вона, погойдуючись, попливла повз бики моста. Нема дурних. А коли, було таке, я викинув з облавку «Короля Еріна» шмат черствого пирога, вони враз роздзьобали його за п’ятдесят ярдів за кормою. Мають тяму. Кружляють, лопочучи крильми.

Чого чаєчка кигиче?

Бо вечеря її кличе.

Оце так віршують поети, щоб однакові звуки. А от у Шекспіра без рим: білий вірш. Тобто плин мови. Думки. Урочисто.

Гамлете, твого я батька дух,

Приречений на певний строк блукати…

Купуйте яблука! Двійко за пенні! Двійко за пенні!

Його погляд ковзнув по лискучих яблуках, що лежали на її лотку, укладені щільними рядами. У цю пору року вони, певно, з Австралії. Шкуринка сяє: мабуть, протирає їх клаптями чи хусточкою.

Постривай-но. Ще ж бідолашні птахи.

Він знову спинився, купив у бабці з яблуками два кекси за пенні, розкришив їх і кинув у річку. От бачите! Чайки відразу ж гайнули вниз безгучно, дві, потім решта, кинулись на поживу. І вже нема. До крихти.

Думаючи про їхню жадібність і прудкість, він струсив крихти кекса з долонь. Такого вони не чекали. Манна небесна. Живляться рибою геть усі вони, усе морське птаство, чайки, баклани. Лебеді з Анни Ліффі{308} часом запливають сюди, щоб похизуватися. У кожного свій смак. Цікаво, як смакує лебедине м’ясо. Робінзонові Крузо довелося ним харчуватися.

Вони кружляли, ледь помахуючи крильми. Більше я їм нічого не кину. Витратив пенні — й годі. Навіть не подякували. Хоч би кигикнули. А ще вони розповсюджують ящур. Коли відгодувати індика, скажімо, каштанами, то й смак у нього буде такий же. Їси свинину, то й дух у тебе свинячий. А чому тоді солоновода риба сама не солона? Як це так?

Його очі пошукали відповідь у річки й побачили баркас, що стояв на якорі, ліниво