Улісс - Джеймс Джойс

У Кайно

11 шилінгів

Штани.

Непогана ідея. Цікаво, чи платить він муніципалітету за рекламу. Чи можна взагалі володіти водою? Вона ж бо завжди тече безнастанно, постійно інакша, і ми постійно бачимо її такою в плині життя. Бо життя — це плин. Рекламу можна розмістити де хоч.

Не так давно якийсь лікар-шарлатан поналіплював у всіх сортирах, лікує від триперу. Тепер уже немає. Таємниця гарантована. Доктор Гай Френкс. Не коштувало йому ні гроша, як і Маджінні{309}, вчителеві танців, той сам себе рекламує. Найняв хлопців наліплювати чи й сам наліплював потайки, коли забігав туди за потребою. Коли мало люду. Якраз таке місце. НЕ КЛЕЇТИ ОГОЛОШЕНЬ. ГОНОРЕЇ КІНЕЦЬ ЛИШЕНЬ. Якийсь дивак, раденький, що пронесло.

Чи й у нього…?

Ой!

Га?

Ні… Ні…

Ні, ні. Не вірю. Хіба б він зважився?

Ні, ні.

І містер Блум рушив далі, одвівши від річки погляд своїх стурбованих очей. Годі про це думати. Вже початок другої. На будинку портових служб куля внизу. Час за Дансінком. А ця книжчина сера Роберта Болла{310} просто захоплива. Параллакс. Я так і не спромігся втямити по суті. Ось іде священик. Можна спитати його. Пар це з грецької: паралель, параллакс. Метем бзик ос — так вона вимовляла метемпсихоз, доки я пояснив про переселення душ. Ото кумедія!

Містер Блум послав свою посмішку і «ото кумедія» двом вікнам у будинку портових служб. Зрештою вона має слушність. Для простих речей винаходять гучні слова заради їхнього звучання. Дотепність їй не властива. Часом вона буває груба. Може вибовкати, що я думаю насправді. А проте не певен. Вона, наприклад, висловилася, що у Бена Долларда голос — «бас-барилотон». Бо у нього стегна товсті, як барила, і співає він так, що, здається, гуде в барило. То хіба це не дотепно? Його вже прозвали були Біг Бен, Великий Бен. Зовсім не так дотепно, як бас-барилотон. Глитає все підряд, як альбатрос. Вмить упорався був із величезним біфштексом. А пиво, відоме під маркою «бас», він кружеляв хіба ж так. Барило басу. Бачите? Все збігається.

Понад риштаком назустріч йому повільно наближалася процесія — чоловіки, вбрані у біле, на кожному рекламний щит із ясно-червоною поперечною смугою. Розпродаж. Вони наче той священик цього ранку: ми грішили, ми страждали. Він побачив ясно-червоні літери на їхніх п’яти білих капелюхах з високими наголовками: H.E.L.Y.'S. Віздом Гелі. «Y» відстав на крок, витяг шмат хліба з-під свого щита, відкусив і ну жувати на ходу. Наш постійний харч. За три шилінги на день дибай понад риштаками, чалапай по вулиці за вулицею, щоб було що кусати і душа в тілі трималася. Вони не від Бойла, ні, вони від МакГлейда. Такими штуками попит на товар не підвищиш. Я пропонував йому такий рекламний хід: у засклений візок посадити двох привабливих дівчат і хай там пишуть листи, і щоб там усе було — блокноти, конверти, промокальний папір. Оце, я певен, привернуло б увагу. Привабливі дівчата, які щось пишуть, відразу впадуть ув око. Кожному страшенно закортить довідатися, що вона там пише. Буває, зупинишся і дивишся перед собою в порожній простір, і зразу до тебе долучаються двадцять чоловік. Хочуть і собі те побачити. І жінки теж. Цікаво їм. Соляний стовп. Звичайно ж, він не погодився, бо не він, бачте, придумав. Або ідея — я запропонував слоїк для чорнила з імітацією з чорного целулоїду. А його рекламні задуми в дусі того оголошення про м’ясні консерви з чорносливом зразу під некрологами, розділ холодного м’яса. Вам не доведеться їх лизати. Кого? Наші конверти. Привіт, Джонсе. Куди це ти біжиш? Не затримуй мене, Робінсоне. Я поспішаю купити єдину в світі надійну ґумку «Канселл», яку продають у Гілі і Ко на Дейм-стрит, 85{311}. Дяка Богові, що розпрощався з цими телепнями. З біса важко було правити борги в жіночих монастирях. Монастир Транквілла. Там була симпатична черниця, на диво милолиця. Чернече покривало ну дуже пасувало до її невеличкої голівки. Сестра? Сестра? Певен, що призвело її туди нещасливе кохання — по очах видно. Дуже важко про гроші з такою жінкою. Того ранку я перепинив її молитви. Проте рада була поспілкуватися із навколишнім світом. Сьогодні у нас велике свято{312}, сказала вона. Відзначаємо день Богородиці Кармельської. І назва цього свята солодка: карамель. Вона знала, гадаю, знала, зважаючи на те, як вона. Якби вийшла заміж, у неї все б склалося по-іншому. Гадаю, у них справді було сутужно з грошима. Але ж незмінно смажили геть усе на найкращому маслі. Смальцю не вживали ніколи. Смалець їм був не до шмиги. Коли страва жирна, у мене завжди печія. Вони люблять підмаслювати себе і ззовні і зсередини. Моллі куштувала його, піднявши вуаль. Сестра? Пет Клеффі, лихварева донька. Кажуть, колючий дріт придумала якась черниця.

Він перейшов Вестморленд-стрит, коли повз нього прошкандибав «S» із апострофом. Продаж велосипедів «Ровер». Сьогодні змагання велосипедистів. Скільки років минуло відтоді? Того року, коли помер Філ Гілліган{313}. Ми жили на західній Ломбард-стрит. Стривай-но, працював у Тома. А до Віздома Гелі пішов того року, коли ми одружилися. Шість років. Десять літ тому: він помер у дев’яносто четвертому, так, правильно, велика пожежа у Арнотта. Лорд-мером саме був Вел Діллон{314}. Обід у Гленкрі{315}. Муніципальний радник Роберт О’Рейлі відразу ж вилив портвейн у свій суп. Та й ну плям-плям-плям хлебтати його, підживляючи свого внутрішнього радника. Аж не чути було, що там грає оркестр. За те, чого ми вже сподобились, хай Господь нам. Міллі тоді була ще зовсім маленька. А Моллі надягнула ту слоново-сірого кольору сукню з вишитими на ній