Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс

Знаєш, як тут називають пошту? Мадонна Зв’язку. Мабуть, треба буде стати на коліна перед завтрашньою поштою. Щоправда, ми вже кілька миль жодного відділення не зустрічали. Бог його знає, чи зможу я відправити цей лист, доки почнуться джунглі. Може, нас зустріне доброзичливий тубілець із рогатиною, який ітиме в правильний бік, а я до нього широкоекранно всміхнусь і передам послання з ним. (Жартую.) Не хвилюйся за мене. Кохаю,

Чарлі

Лист 2

Кохана!

Якщо ти подивишся у свій фотоальбом з нашої шаленої вечірки на входини, то побачиш: там дечого бракує. Не переймайся — я взяв це з собою. Той знімок, де ти схожа на бурундучка. Ти тут трохи намокла — днів зо два тому була жахлива злива — але ти все одно не проти, щоб я цілував тебе перед сном. Може, ти й трохи пом’ялася, бо ми вже давно не бачили тут готелів. Зараз ночуємо по-бойскаутському: табір, намети. Сподіваюся, відісплюсь. Важко працювати на повну силу, передрімавши перед тим хіба дві години. Хай там як, а тепер ми добряче заглибились у джунглі. Затримок безліч. Як завжди: плануєш, що в такий і сякий день прийдеш туди-то зі стількома людьми й таким багажем, а він перевезе це все до наступної точки. Потім приїжджаєш — а він удає, що все змінилося, що ти казав не «п’ятдесят», а «п’ятнадцять», та й узагалі ціни піднялись, і так далі голову морочитиме, доки отримає стільки, скільки йому хочеться. Господи, коли таке починається, я просто ладен закричати на все горло: «Я ПРАЦЮВАТИ ХОЧУ!» Я так одного дня й зробив, коли все пішло ще марудніше, ніж зазвичай, і пішов туди, де якийсь черговий бандит намагався нас обібрати, майже з ним бородою сплівся, та як закричу йому просто в лице: «Я працювати хочу, хай йому всячина, дай мені працювати спокійно!!!» — але Вік сказав, що це не дуже допомагає.

Пізніше. Метт мочився в річку, а до нього підійшов один з електриків і сказав, що такого краще не робити. Схоже, тут водяться оті дрібні рибки, яких приваблює тепло чи що, і вони можуть пропливти вгору струменем, коли хтось мочиться. Мені це спочатку здалося неправдоподібним, але якщо подумати про лососів, то може бути. А тоді така штука запливає тобі просто в член, розчепірює шипи й там лишається. Страшне ай-яй-яй, висловлюючись стримано. Електрик каже, що витягти її звідти неможливо — наче як хто парасольку там розкрив, і тоді доводиться в лікарні відрізати все. Метт не знав, чи вірити, але хіба тут можна ризикувати? Так що в річку тепер пісяти припинили.

Пізніше. Ми повзли вгору річкою під вечір, і сонце почало заходити за оті здорові дерева, і великі птахи — може, чаплі чи хто — злітали з води, наче рожеві гідроплани, так хтось сказав, — і тут другий асистент раптом підхопився й закричав: «Та це ж рай, бляха-муха! Рай!» Ну, мені трохи сумно на душі, кохана. Вибач, що я на тебе це скидаю, та й нечесно, бо я розумію — коли ти це отримаєш, я вже буду в повному порядку. Метт, мугиряка, дістає мене весь час. Як він із собою носиться! Можна подумати, ніхто ніколи кіно не знімав, крім нього, — коли побачиш, як він напосідається на хороших людей у команді, щоб йому все спростили, коли він буде перед камерою: от він у кадрі на п’ять років молодший, а в мене ніс блищить. Вік, правду кажучи, слабкуватий для такої роботи. Як на мене, то тут потрібен старого гарту режисер, такий погонич рабів — а не вразливий випускничок, який ходив на старе кіно, бо йому подобаються хмари в Антоніоні, а тепер він косить під загадкових німців, і правди життя йому кортить. Я тебе благаю, ми — сорок людей — зараз забрели в джунглі, бо повелися на його ідею притягти в реальність двох глибоко мертвих ченців-єзуїтів. Як це йому вдалося з командою, я теж не знаю, але, певне, у Віка була на цей випадок якась теорія. Ми йдемо туди пішки, а обладнання підганяють повітрям — це настільки через дупу придумано, слів нема. Він навіть не дає нам скористатися радіотелефоном до того рандеву. У помічника оператора дівчина народжувати буде, він хотів задзвонити до штабу в Каракас, дізнатись новини — Вік не дав.

Чортова погода. Чортова спека. Пітнію, як свинюка — comme un porco. Мене й далі хвилює сценарій. Мабуть, треба буде свою роль трохи переписати. Нема ніяких шансів попратися, хіба що зустрінемо десь плем’я диких прачок, які за звичаєм чекатимуть біля отакої цинкової халупи, як ми бачили в прованському селі, пам’ятаєш? Чортів бляшаний щит «кока-коли» зранку біля якогось сільмагу. Я тебе благаю, тисячі миль від усього на світі, а от представники «коки» вже тут побували й засрали пейзаж. Чи, може, якийсь Меттів корефан їх тут наставив, аби Метт почувався, як удома. Вибачай.

Цілую, Чарлі

Лист 3

Привіт, красунечко!

Вибач за соплі в кінці попереднього листа. Зараз усе краще. По-перше, ми знову почали пісяти в річку. Ми спитали електрика-іхтіолога, як ми тепер його називаємо, звідки той дізнався про рибок, які підіймаються по струменю, і він відповів, що бачив по телеку, як якийсь товстий дослідник розповідав, — це видавалося цілком вірогідним. Але коли ми стали його розпитувати докладніше, він зробив фатальну помилку. Сказав, що той дослідник мав спеціальні труси, у яких можна було безпечно пісяти в річку. Він узяв крикетний захисний щиток, сказав наш іхтіолог, прорізав дірку і вставив туди чайне ситечко. Я вас благаю. Уже як брешеш, то не вимахуйся — хіба це не головне правило? Головне — не переборщити. То ми як слід пореготали з електрика, а тоді всі розстібнули ширинки і — хотіли чи ні — помочилися в річку. Єдиний, хто цього не зробив, — то був наш електрик-іхтіолог, котрий мав якось зберегти лице і казав, що не бреше.

Так що, ти розумієш, це трохи підняло нам настрій, але по-справжньому нас розвеселило знайомство з індіанцями. Власне, судячи з тутешніх бандитів («тут», якщо хочеш пошукати в шкільному атласі, — це десь неподалік Мокапри), чому слід довіряти індіанцям? Метт потім казав, мовляв, він майже очікував, що ми будемо тільки марно їздочитися до тих індіанців, і я відповів йому, що думав так само. Але ж ні — вони були, четверо людей, саме там,