Нестяма - Богдан Жолдак
— О, пробачте, не встиг відрекомендуватися: Шагрей моє прізвище. Оце саме збираюся його змінити на псевдонім Кондратюк. З метою конспірації, — додав він, — знаєте, більшовизм набирає сили. Більшовінізм! А мені треба ще довго жити і чекати, проект бо вимагає незчисленних коштів, гадаю, приватним капіталом його не втілити. Для цього потрібні зусилля цілої держави. Але де таку взяти?
— Адольф, — почув у відповідь тихе, — Гітлер.
— Адольф, — замріявся гімнаст. — Зорі пророкують, що вам треба бути дуже обережним із таким іменем.
— Чому?
— Бачте, вас можуть спіткати велетенські випробування, ба, навіть неочікувана смерть.
— Чому?
— Бо А—дольф у перекладі: анти-щасливий.
Сказав він і, хруснувши гілками, зник.
Більше вони не бачилися. Тому Гітлер серйозно задумався про власне буття — як би подолати його?
— Нахер тобі СРСР? — в риму кричав фон Гудеріан. Він був фельдмаршал і тому міг дозволити це з простим єфрейтором.
— Життєвий простір, — була відповідь.
— Тобі Європи мало? Там того простору, хоч жопою їж, — ледве стримувався танковий геній.
— От бач, — втамував посмішку Гітлер, — ти кричиш СРСР, а не знаєш, що там не сама лише Росія. Хоч би раз на карту глянув.
— На мапу, — виправив його той зверхньо.
— Та хоч би й на мавпу; а там, між іншим, є ще й Україна, — замріяно мовив він.
— То й що?
— Україна — не Росія, — зауважив фюрер.
Гудеріан втратив дар мови. Замість того, щоб захопити вже ту нещасну Москву, вождь наказує повернути сталевий кулак «Мертва голова» на терени України.
— Де таке бачили? Розпорошувати сили, — воєнно-командувач уже ледве сопів.
— Як би тобі пояснити, — милостиво всміхнувся Адольф. — От ти знаєш, що таке провидіння?
— Шо-шо? — не второпав той.
— Ну, звісно, цього у військових академіях не вчать. Так от — оту саму Європу ми всю захопили, бо керувалися саме ним. А якби слухалися твоїх військових мап, — підкреслено натиснув він, — то би й досі товклися в мюнхенських пивницях.
Це був вивірений хід — справжню свою мету він завжди маскував під містику.
Гудеріан пожбурив у куток маршальський жезл і стрімко вибіг з кабінету.
Коли ж захопив Полтаву, то був іще неприємніше здивований, коли його відсторонили спецвійська «Аненербе», що почали прочісувати місто, кинувши всі зусилля на пошуки якогось там Шагрея-Кондратюка, а знайшли лише звістку, що той іще до війни відбув у Москву.
І знову, вдруге, Гудеріана завернули на Москву, і знову сталеві гусениці місили ту ж саму твань і просувалися, гублячи траки, аж доки досягли околиці ненависної столиці. Тих саме вулиць, що були зазначені в «Аненербе», отож воно перехопило командування й наказало іменем фюрера фільтрувати адреси, а потім плюнуть на ту Москву.
Ну? І пертися назад до Смоленська, бо бач, прийшла натирка, що того таки Шагрея-Кондратюка були раніше погнали туди з добровільним ополченням, тобто на убій.
Танкісти змушені були прочісувати смоленських військовополонених, і що? Знайшовши, отримали подяку? Дзузьки, її всю перебрала на себе «Аненербе».
А що дісталося Гудеріанові? Лише новий наказ:
— Усе, к бісу ту Росію, скорочуємо фронти, зосередившись на головному.
— На головному якому? — наважився Гудеріан.
— На провидінні, — почув у відповідь.
Під час сексу Єва Браун вловила в коханцеві якесь занепокоєння.
— Що таке? — урвала фрикції.
— Біда, Євуню, — почула у відповідь.
— Адольф щось пронюхав? — насторожила вульву.
— Якби пронюхав, нас би тут уже не було. Гірше. Сьогодні стоматологи почали геть переробляти мої зуби.
— Навіщо?
— За гітлеровим взірцем.
— Що це значить? — запитала вона, хоча та ж сама здогадка тривожила і її, лише не набула поки конкретної форми.
Річ у тім, що вона таки набачила на власні очі оту льот-чицю-випробовувачку. Еге, нічогенька, лише от біда — кап-у-кап схожа на саму Єву Браун.
Коханці мовчки перезирнулися, бо та правда, яка була постала, не потребувала слів.
Запанувала така тиша між ними, що навіть сюди, у підземелля, долинуло гудіння далеких фронтів.
Отож, дочекавшись, коли Адік наїсться венегетаріан-ського вінегрету і знову подасться в «майстерню», Єва заходилася нишпорити по кутках. І що? Під килимом надибала конверта з дивовижним на перший погляд акварельним малюнком: зображенням розвинутого атлета, на якому було незграбно накреслено сферу з кубом посередині, куди вмальовано в центрі ще й піраміду.
— То ось воно що, — вуста імперської анаконди помертвіли, — так ось воно що: кубатура сфери з пірамідальні-стю, — просичала вона.
І тут бункерами прокотилася новина: фюрер наказав затопити метрополітен