Виправний день - Чак Паланік

Джентрі зводився на ноги. Він ніжно, але наполегливо повертав її й піднімав задню частину спідниці. Оголився й сам.

Публічна дряпанка і сексуальна дідівщина, справжні геї в Гомії так не поводяться. Це чітка зовнішня інтерпретація двох гетеросексуалів, але так люди не лізтимуть до них.

Смакота хотіла запитати, як вони зустрілися. Їй хотілося знайти хорошу гетеросексуальну дівку і самій одружитися. Та наразі Джентрі ввійшов у неї ззаду, тож вона розвела ноги настільки широко, наскільки це дозволяла вузька кабінка. Вона нахилилася на унітаз і посунула дупу назад, назустріч його поштовху.

Свічки дратували. Вони постійно гасли. Хиталися, валилися і падали. Шаста дивилася, як молода жінка йде по тротуару дрібненькими кроками, наче гейша. Дівчина тримала голову болісно прямо, її увінчував вінок із жорсткого гостролиста й отруйних ягід омели. Шість високих білих свічок стриміли з цієї корони, на вершечку кожної мерехтів вогник.

Навіть поки Шаста дивилася, одна зі свічок у дівчини похилилася. Вона стікала талим воском по корсажу щедро розшитого дирндля дівчини. Екстравагантна свіча впала. Руки дівчини злетіли догори і кинулися прибивати невеликий вогонь від палаючого ґнота, що запалив складки її лляної сукні. Різкий рух розкидав решту свічок їй з голови. Деякі покотилися вулицею. Інші впали в стічну канаву, де запалили використані презервативи і непридатні паперові гроші з Колишніх часів.

Свічки, терновий вінок — усе це було такою ж перевіркою постави, як і атрибутом білійської моди. Шаста так і думала.

І носити оцю ідіотичну мішуру було не стільки химерною тенденцією, скільки законом.

Дівчина у дирндлі тихо матюкнулася, коли скинула задимлені руїни, на що перетворилися її верхня і нижня спідниці. Шаста напружила м’язи тулуба і тримала хребет рівно, як струну. Роки занять йогою не пройшли дарма, її свічки не хиталися. Трималася вона з королівською поставою монархині на вихованні, коли фланірувала повз місце нещасного випадку.

Звідкись долинув голос:

— Chica![152] — чоловічий голос. — Класні свічки!

Щоб глянути, вона оберталася цілу вічність, — не забуваючи про свічки, — але Шаста впізнала молодого чоловіка, що йшов у її бік. Під рукою він тримав речовий мішок. В іншій стискав книжку в м’якій обкладинці, товсту, як цеглина. То був брат її друга Естебана, зі школи. Гея Естебана. Вона намагалася по обличчю згадати його ім’я.

— Ксав’єр, — допоміг він. Цей брат був натуралом. — Куди це ти зібралася, вся така одягнена, наче біла дівчина?

Вона не збиралася розповідати йому про провал у тесті ДНК. Канєшно, дідусь і бабуся з Кінтана-Роо[153] таки вилізли їй боком. У неї перебір латиноамериканської крові. І не тієї крові з кращих, не з Іспанії. Вона запитала, чи не бачив він Волтера.

Ксав’єр похитав головою і сказав:

— У тебе свічка випала.

— Бля, — лайнулася Шаста, розкриваючи торбу від «Кейт Спейд»[154]. Усередині виявилася розтовчена безладна суміш данської випічки і пончиків із джемом. Вона скривилася, пальцями пробираючись крізь квашу з листкового тіста, баварського крему і цукрової пудри.

Ксав’єр відсахнувся від вигляду розплющених делікатесів, шкірячись із огидою.

— І ким це ти себе уявляєш?

Повільно піднявши погляд, вона гостро глянула на різних інших жінок, які обережно сьорбали лате чи вигулювали собак на повідцях, разом з тим намагаючись утримати корони з палаючими свічками на головах.

— Це щось скандинавське ніби, — кусючі листки і краплі воску пекли її скальп. — Скандинавський варіант дредів.

Ксав’єр закотив очі.

— Ну, має дурнуватий вигляд.

Шаста відрізала:

— Ну, такий закон, — пальці нарешті віднайшли те, що шукали, і вона витягнула обмащену кремом запальничку з липкої драговини. Подала йому, просячи: — Будь ласка?

Ксав’єр узяв липку запальничку. Легенько нюхнув її, ніби хотів облизати. Коли він клацнув пальцем, запальничка випустила шипуче блакитне полум’я.

Шаста схилилася, щоб він міг дістати до свічок. Вона в цей час узяла його за зап’ясток і викрутила руку так, щоб прочитати назву книжки, яку він тримав у руках. «Атлант розправив плечі». Доктор Бролі вів лекції про цю книжку минулого семестру.

Підносячи запальничку до кожного ґнота, Ксав’єр почав співати:

— З днем народження тебе… — тоді спинився і сказав: — Ми всі самотужки депортуємося. Уся мексиканська діаспора ґолтується[155]. — Тобто всі іспанці, латиноамериканці, чикано[156] відправляються на південь за кордон. — Ці білі люди muy loco[157], — засміявся він. — Після того як вони всі подохнуть із голоду чи зітруть одне одного з лиця землі, ми прийдемо і повернемо все до норми. — Мексика тим часом, як пояснював Ксав’єр, розцвіте, як в італійському Відродженні.

Шаста тримала голову дещо схиленою. Витріщаючись на свої дерев’яні клоги, вона запитала:

— У мене віск у волоссі?

— Європейська археологія, — продовжив Ксав’єр, — нав’язала свій фальшивий наратив на все доколумбове. — Він згадав картини і різьблення, що, раніше вважалося, показують, як ацтеки вирізають серця під час людських жертвоприношень. Він точно знає, що це мистецтво ілюструвало, як мезоамериканці проводять успішні операції пересадки серця. Високі кам’яні бруски на вершинах їхніх пірамід були насправді операційними столами, розташованими там, куди найсильніше світило сонце.

— І найдивовижніше, — продовжував Ксав’єр, — це картини, на яких члени племені відрізають голови і тримають їх у повітрі, з них рине кров і вени звисають із відчикрижених ший…

Шаста зіщулилася.

Ті хрящові сцени, пояснив він, — насправді докази успішних операцій пересадки голови.

— Білі науковці, — ледь гукнув молодий чоловік, — мусять заперечувати те, що самі не можуть відтворити!

Біля них молода жінка підійшла зазирнути у вітрину магазину. Свічки, що розпускалися з її корони, підпалили смугастий навіс. Інша молода жінка неподалік сьорбала моко на тротуарі, не відаючи, що її свічки повільно запалюють парасолю «Чинзано» над головою.

Ксав’єр віддав їй запальничку.

— Поїхали зі мною, — наполіг він. — Лиши цих скажених ґринґо, нехай повбивають одне одного.

Це було спокусливо, і Шаста точно відчувала спокусу. Її батьки вже самотужки депортувалися на півострів Юкатан. Крім того, Ксав’єр здавався гарячим альфа-мачо з достатньою кількістю бруду на білих облягаючих джинсах, щоб вони не видавали його за гея. Його брат-гей, найімовірніше, покотив у Гомію. Недивно, що Ксав’єрові хотілося мати якусь компанію. Він такий самотній.

Шаста взяла запальничку і розкрила сумку.

— Я мала би роздавати цю випічку незнайомцям, — вона опустила запальничку в цукрове болото. — Це такий дивний ритуал, якого дотримуються разом із носінням свічкового бриля. — Шаста ухилялася, не хотіла розбивати Ксав’єрові серце. Але вона дійсно мусить знайти Волтера. Щоб змінити тему розмови, вона подала йому відкриту сумку. — Ось