Виправний день - Чак Паланік
Він сидів на вузькому дивані в дальньому кінці залу. Худорлявий білий чоловік, зі статурою тенісиста у кращому випадку, але скоріше — трохи тлустіший за шкіру й кості. Вона впізнала його біляве волосся, тепер довше і по- хлопчачи зачесане на широкому лобі, кольору слонової кістки. Він сидів до неї боком, тож Смакота бачила його повністю в профіль. Навпроти нього їв важкий мускулистий гігант, темношкірий чоловік, який ледве вміщався у занадто тісний трикотажний светрик. Здоровенні ноги в джинсах виднілися під столом, і Смакота бачила, як він утиснув обидва м’ясисті коліна між колін худорлявому білому й почав повільно розводити ті солодкі коліна в боки.
Тендітний чоловік відсунувся, але межі кабінки не дозволяли йому повністю уникнути контакту, і Смакота спостерігала, як хижий гігант таки розвів сухорляві ноги чоловіка проти його волі. Червоніючи, стримуючи сльози приниження, блондин, здавалося, відчув, що Смакота на нього дивиться, і повернувся, щоб зустрітися з нею поглядом.
Вона відвернулася. Серце гупало об ребра. Тут жінка ризикує всім, якщо дивитиметься на чоловіка на якусь мить довше. Її можуть звільнити з роботи, виселити з дому. Влада може відібрати в неї материнські права, її депортують на іншу територію, білу чи чорну, де ніхто не вважає близькість чоловіків і жінок збоченням.
Якщо руда щось і помітила, то нічого не сказала. Вона попивала вино і роздумувала на тему перегонів народжень. Щогодини гетеросексуали створюють геїв і лесбійок. Самим геям і лесбійкам ніколи не вдасться йти в ногу. Вони ніколи не забезпечуватимуть відповідну кількість гетеросексуальних дітей для обміну, а це означає стабільний резерв гомосексуальних дітей у пастці гетеросексуальних територій. Її служба в уряді займається веденням обліку, пояснила вона. Щоб закрити бухгалтерські книги, вони пропонують грошовий еквівалент за дітей, яких немає можливості обміняти. Гетеросексуальним батькам виплачуватимуть певний посаг як компенсацію за їхні зусилля і як допомогу в забезпеченні старості. Це назвали «фондом звільнення», і він потребує сотень мільйонів доларів, але кошти можна зібрати через пожертви.
Смакота слухала лише одним вухом. Вона збиралася з усіма можливими силами, щоб не обертатись і не дивитися на блондина. Відчувала, що він на неї дивиться, на м’який вигин її грудей, і стиснула зуби, щоб не розплакатися.
Замок Меригіл — це те саме, що палац Сан-Симеон на ізольованому просторі Каліфорнії, лише цей — на Тихоокеанському північному заході. Обидва підсилені сталлю цементні спадки багатих магнатів, заткані в архітектурні деталі Старого світу та обставлені скарбами, купленими за цінами термінових розпродажів у розорених королівських родин. Обидві споруди стоять на вершинах, оглядають неймовірну місцевість на далекі милі. Кожну з них її власник називав «Ранчо».
Уся величність спочатку видається дурістю. Коли Ейфелева вежа ризикнула здійнятися над Парижем у 1887 році, французький культурний мудрагель Віктор Гюго назвав її огидною нафтовою вишкою, яка спотворить місто. Так само коли будівництво Емпайр Стейт Білдинґ завершилося в 1931-му і всю депресію будинок простояв без жителів, ньюйоркці почали висміювати свою нову пам’ятку, називаючи її Емпайр Пустейт Білдинґ. Час узаконює надмірність.
Меригіл, цей немислимий італійський палаццо, вражає не менше, ніж його каліфорнійський суперник, через свою сумну ситуацію. Оточений він пустелею, трохи віддалік від безплідної, вимитої водою і висушеної вітром землі. Вишукані бронзові решітки, викувані в стилі якогось Відродження, загороджують вікна, роблячи з фортеці в’язницю, бо всередині нагромадилися слов’янські трони і корони, портрети епохи царської Росії і безцінна порцеляна, награбована на Сході. І саме в цьому готовому королівстві влаштував Чарлі свої володіння. Його заробіток був єдиним джерелом Талботових доларів у регіоні, тож злидарі з навколишніх територій приходили під його двері. З капелюхами в руках усі просили, щоб узяв він їх під своє покровительство. Наймиловидніших він приймав командними жонами, де благоліпніші служили в господарстві, а не такі благоліпні працювали в полі. Мусили всі жінки носити корсети, що легко розриваються, а мужі — кілти або клітчасті штани, залежно від погоди.
Сам Чарлі волів носити туніку, щедро оздоблену золотом, яку одягав поверх сорочки із пишними рукавами. Плундри з оксамитовими вшивками зукрашали його нижні кінцівки, тканина була прив’язана над литками і кісточками перехрещеними шкіряними ремінцями. Бо саме такий костюм підтримував новоявлену культурну ідентичність Білії.
Серед довгого списку сутужних завдань було перейменування всього. Бо кожну гору і потічок потрібно перехрестити згідно з вимогами нового суспільства. На додачу до всього, Чарлі звелів побудувати міцну кам’яну броварню, де би гнали медовуху. І прикликав він вóди могутньої ріки Колумбії — надалі названої рікою Чарлі-Борн, — і проголосив, щоб удостачу води трубами тягнули у верховини для обробки широченних полів. Величну справу заповзявся заснувати він, а палац його живо став осердям розлогів кучерявого ендивію, що поступався широким просікам цукрового буряку, коріандру і наддостатку брукви.
Згідно з культурними цінностями Білії, мандрували простаки місцевістю, зодягнені в туніки, сутани і каптури, зобуті в черевики чи сандалі, залежно від пори року, а голову покривали убором, що показував чин. Багато хто прибирався в дублети з ушитою в рукав осяйною рубіновою парчею. На плечах носили вони коштовності, награбовані з безлічі музеїв і не тільки, бо за ціною яйця можна було купити перлини у колись маєтних, а золото нічого не важило ні для голодних, ні для мертвих.
Тож лицялися Чарлі і його придворні до дівиць і держали біля себе наймолодших і найгожіших із тих, кого вдалося приманити. І носячи такі одіяння, Чарлі та його колеги-вожді Білії заново відкривали свою шляхетну спадщину. Затягнуті у венеційські бриджі, піднімали вони олов’яні фляги з елем кріпким і брязкали цими кухлями, проголошуючи одне одному гучні тости. А вдома трудилися домашні жони, усі ті незчисленні дружини, які шили хутряні кошелі-споррани.
Випробування геройством змінилося вивірянням у керівництві домашніми справами, і Чарлі був надто заклопотаний, щоб загадуватися, чи став він узагалі щасливим. Та навіть тоді, коли він, убраний у табард і бригантини, стьобані підлатники, колети і гупелянд, микався як собі хотів, навіть тоді огортала його порожнява. У відповідь на це затвердив Чарлі Комітет відродження достойної культури, який відродив менует. Галантність і придворні поцілунки рук відживив. Увів обов’язковий ужиток біломови.