Остерігайтеся котів - Жиль Легардіньє
— Жулі, я серйозно.
«Я добре зрозуміла, що ти питаєш мене не про ліс, а про місто. Але я не можу відповісти серйозно, мене бентежить твоє запитання. Що воно приховує?»
Він наполягає:
— Коли я бачу тебе вдома, в пекарні, із друзями, складається враження, що ти на своєму місці. Як гадаєш, ти зможеш бути щасливою деінде?
— Усе залежить від місця. І особливо, з ким. Яке місце ти маєш на увазі?
— Не знаю, я просто поставив собі таке запитання…
— А ти? Де ти почуваєшся якнайкраще? Я навіть не знаю, де ти виріс.
— Твоя правда. Я небагато про себе розповідаю. Одного дня потрібно тобі розказати.
— Я розповіла про тебе батькам.
Ледь вимовивши цю фразу, я засумнівалася, чи варто було. Я надто поквапилася. Від згадки про моїх батьків він, безперечно, подумає про знайомство, злякається відповідальності й утече. Повернися, Ріку, вони ще не почали будувати басейн для нашої малечі!
Він кілька секунд розмірковує, а потім:
— Мені приємно, що ти їм розповіла про мене…
Я зовсім не розумію цих чоловіків. Абсолютно. Та яка різниця? Усе, чого я хочу, — це кохати того, хто поруч зі мною. Я наважуюся зайти в небезпечну зону:
— А твої батьки?
Я не зводжу з нього погляду. Його відповідь буде вирішальною. Раптом крик. Тоді інший. Звуки долинають із весілля. Завивання. Це точно не сміх і не радісні вигуки.
— Ти почула? — питає Рік.
Я ствердно киваю. Я незадоволена. Через дві причини. Перша — це йому дозволить уникнути відповіді на моє запитання. Друга — глибоко всередині я впевнена, що тут не обійшлося без Жад.
57
Коли ми виходимо з лісової алеї, розуміємо: сталося щось дивне. Діти поховалися за спинами батьків. Перелякані старші люди скупчилися. Раптом я бачу, як пробігає шалена Жад, босоніж, із дошкою в руках, а за нею три австралійські пожежники, яким зараз не до жартів. Вона кружляє поміж гостями й викрикує:
— Я бачила одного! Допоможіть мені розчавити інших!
Поруч із барбекю я помічаю Браяна, найкращого Стівового друга, який схопився за голову, коло нього Софі в такому ж стані. У неї всі пальці в крові. Рік говорить мені впевненим голосом:
— Приглянь за Софі. Я допоможу їм спіймати цю божевільну.
Жад і далі втікає, вигукуючи щось незрозуміле. Щойно минув перший страх, гості почали спостерігати за сюрреалістичною сценою, яка розігрувалася в них просто перед очима. Істерична молода жінка гасає, немов підстрелена курка, загнана здоровенними мисливцями, які навіть не розуміють, що вона викрикує. Її от-от схоплять. Вона кидає дошку на своїх переслідувачів, щоб завадити їм накинутися на неї.
— Ви ніколи не отримаєте моєї крові!
Я підходжу до Софі. Таке враження, що вона схлипує. Але ні. Вона заходиться від реготу. Проте в неї все чоло в крові.
— Що відбувається? Ти поранена?
— Усе гаразд. Проте не можу того ж самого сказати про Жад. Але ж подивіться на неї…
— Що вона робить?
— Вона накинулася на Браяна. Подумала, що він вампір. Я хотіла допомогти, і мені теж дісталося…
Я приголомшена. Браян сміється. Він мені показує дві маленькі ранки від шампура. А й справді, нагадує укус вампіра… Бідолашна Жад, вона забагато дивилася телевізор. Браян вишкіряється й вискалює свої білі ікла, наче монстр-кровопивця. Довершує його жахливий образ величезна ґуля на чолі. Жад, мабуть, добре йому вперіщила.
Жад волає ще сильніше. Її схопили. Троє австралійців і Рік завалили її, наче в регбі. Тепер дітям уже не страшно, вони весело сміються. Жад репетує, як божевільна: двома мовами. Навіть цим здорованям було важко її втримати. Завжди вислизала то рука, то нога. Ба й Жеральдін такого б собі не дозволила.
Браян із Софі заходяться від сміху. Сара прибігає з компресом і спиртом. Я забираю в неї медикаменти:
— Облиш, я цим займуся. Твоє весілля було ідеальним, тепер воно ще й незабутнє.
Здається, Сара ще не отямилася і їй важко жартувати.
— Ти уявляєш, прийняти гостя за вампіра? Вона хвора!
Браян знову вискалює ікла. Сара сміється:
— Припини, бо якщо вона тебе побачить, то розпочне знову. Але де вона знайшла дошку?
Напад божевілля Жад щонайменше розвеселив публіку. Австралійці почали вдавати вампірів, тоді як Лена з дівчатами прикидалися жертвами. Флоранс і Мод зайнялися Жад. Вони розпочали з холодного душу, а потім прочитали їй лекцію. Вечоріло, коли наша мисливиця на вампірів знову з’явилася — із зіпсутою зачіскою і в подертій сукні, яка могла зійти за витвір видатного дизайнера. Присоромлена, вона пішла просити вибачення у Стіва й Сари. Потім попрямувала до Браяна, який просто не відходив від Софі… Він удав, що злякався, перш ніж поцілувати її в щоку, а потім завалив її, демонструючи, що хоче вкусити за шию. Знадобилася ще година, щоб усі заспокоїлися. Ввечері запрошений співак гепнувся зі сцени, тому що вона виявилася трішки пошкодженою. Тепер ми знаємо, де Жад дістала дошку.
58
Ми з Ріком так і не змогли завершити нашу розмову, але дорогою додому я дізналася новину, від якої просто ошаленіла: у понеділок вранці він бігатиме. Та йому ж більше не потрібно цим займатися. Він цілий тиждень вирішував «свої справи». А Жад влаштувала хороше тренування на весіллі, тепер він у чудовій фізичній формі. Тож я вас запитую: для чого йому знову бігати?
Я не збираюся ще тиждень чекати, щоб отримати хоч якусь відповідь. Мене це вбиває. З тою швидкістю, що я складаю пазл, мені знадобиться ще півстоліття, щоб дізнатися його улюблений колір. Тож цього разу я вирішила застосувати важку артилерію й зателефонувала Софі:
— Я тебе не дуже відволікаю?
— У мене побачення з Браяном за десять хвилин.
— Як там ваші голови?
— Супер. Не хочу в цьому зізнаватися, але ця божевільна Жад мені дуже допомогла…
— Приклавши до тебе дошку? Ти справді чудна…
— Якби не вона, то ми з Браяном і словом не обмінялися б, а так… У тебе з Ріком теж, бачу, не все так погано?
— Та це ж через нього я тобі й телефоную. Що ти робиш завтра вранці?
— О ні! Мені набридли твої шалені плани!
— Софі, я звертаюся до подруги. Пригадай ці чудові моменти, які ми пережили…
— Я б воліла пригадувати лише приємні, але є й інші… Що на цей раз? Марафон, вампіри чи НЛО?
— Стеження.
— Перепрошую?
— Рік піде бігати, а я не знаю куди. Я переконана, що він щось від мене приховує. Ми візьмемо
