В пошуках Аляски - Джон Грін

пречудово, бо досі п’яний. Але за кілька годин — Господи поможи». А я пішов на контрольну з французької, до якої готувався ип petit реи[16]. Я нормально впорався там, де було кілька варіантів відповіді (питання типу яке-дієслово-сюди-пасує-за-змістом), але тема для твору «Яке значення білої троянди в „Маленькому принці“?» завела мене в глухий кут.

Якби я «Маленького принца» читав — хоч англійською, хоч французькою, підозрюю, це запитання не здалося б мені таким складним. Але я, на жаль, цілу ніч напередодні вливав у Полковника горілку. Тож я написав просто: «ЕІІе symbolise l’amour» («Це символізує кохання»). Мадам О’Меллі відвела на твір цілу сторінку, але я вирішив, що висловив свій погляд цими трьома словами.

Я вчився на «добре», щоб батьки не хвилювалися, але більше не переймався через науку. «Значення троянди? — подумав я.— Кого це хвилює? От яке значення білих тюльпанів?» На це запитання варто було знайти відповідь.

У суді я вислухав лекцію і отримав десять годин громадських робіт, після чого нарешті повернувся в кімнату №43, де Полковник розповідав усю історію Такумі — ну, за винятком поцілунку. Коли я увійшов, Полковник говорив:

— І ми їй допомогли вибратися.

— Ви петарди підривали,— сказав Такумі.

— Як ти дізнався про петарди?

— Розслідування невелике провів,— відказав Такумі.— Ну, загалом, це була дурість. Не слід було вам цього робити. Але насправді ми всі допомогли їй вибратися,— додав він, а я не зрозумів, що саме він мав на увазі, але запитати не встиг, бо Такумі сам звернувся до мене.— То ти думаєш, це було самогубство?

— Можливо,— відказав я.— Я не знаю, як можна було випадково влетіти в поліційне авто, хіба що вона заснула.

— Можливо, вона до батька їхала,— припустив Такумі.— Вайн-Стейшн саме в тому напрямку.

— Можливо,— погодився я.— Усе можливо, авжеж?

Полковник поліз у кишеню по пачку цигарок.

— Ось ще варіант: можливо, відповідь є у Джейка,— мовив він.— Усі інші варіанти ми вже розглянули, тож я зателефоную йому завтра, о’кей?

Я тепер теж хотів відповідей, але не на всі питання.

— Ага, о’кей,— відказав я.— Але послухай, мені не розповідай нічого такого, що не має прямого стосунку до справи. Не хочу нічого знати, якщо це не допоможе дізнатися, куди вона поїхала і навіщо.

— Я, до речі, теж,— додав Такумі.— Вважаю, що цілком особисте лайно.

Полковник запхав рушника під двері, закурив і мовив:

— Ваша правда, малята. Працюємо за принципом суворої необхідності.

за двадцять дев’ять днів після

овертаючись наступного дня з уроків, я побачив, що Полковник сидить на лавці біля телефону і записує щось у нотатник, який тримає на коліні, а слухавку затиснув поміж плечем і вухом.

Я поквапився в кімнату №43, де я виявив Такумі, який грав у гонки без звуку.

— Давно він на телефоні? — запитав я.

— Хтозна. Я прийшов двадцять хвилин тому, він уже був на телефоні. Напевно, пропустив навіть свою математику для просунутих. А ти що, боїшся, що Джейк приїде сюди і дупи вам надере за те, що ви її відпустили?

— Не дурій,— сказав я, подумавши: «Тим-то і не варто було йому нічого розповідати».

Я пішов у лазничку, ввімкнув душ і закурив. Незабаром за мною увійшов Такумі.

— Що таке? — запитав він.

— Нічого. Просто хочу зрозуміти, що сталося з нею.

— Справді хочеш дізнатися правду? Чи хочеш дізнатися, що вона з ним посварилася і поїхала повідомити йому, що поміж ними всьому край, щоб потім повернутися і кинутися в твої обійми, пристрасно віддатися тобі й народити від тебе геніальних діточок, які б учили і останні слова, і вірші?

— Якщо ти злий на мене, так і скажи.

— Я злий не через те, що ви її відпустили. Я просто втомився від того, що ти вважаєш себе єдиним, хто її хотів. Наче у тебе монополія на почуття до неї,— відказав Такумі. Я підвівся, підняв покришку унітазу і змив недокурену цигарку.

На мить затримав на Такумі погляд, а потім сказав:

— Я її того вечора цілував, і на це у мене точно монополія.

— Що? — вичавив він.

— Я її цілував.

Він розтулив рота, немов збираючись щось відповісти, але промовчав. Якусь хвилю ми дивилися один на одного без слів, я був злий на себе, що похвалився цим, і нарешті урвав мовчання:

— Я... слухай, ти же знаєш, якою вона була. Робила все, що спаде їй на думку. Я, напевно, просто там вчасно опинився.

— Ага. Ну. А я ніколи не опинявся,— відказав Такумі.— Я... ну, Пампушечку, бачить Бог, не можу тобі дорікнути.

— Ларі не кажи.

Він кивнув, і раптом у двері тричі постукали, як стукає Орел, і я подумав: «Чорт, вдруге за тиждень зловили»,— а Такумі показав на лазничку, і ми обидва заскочили в неї і затулили фіранку, і низенький душ залив нас із грудей до ніг. Нам довелося занадто тулитися один до одного, але ми все ж таки декілька довгих хвилин стояли й мовчали, поки мокли наші футболки і джинси, ми чекали, поки пара вижене дим у вентиляцію. Але у двері лазнички Орел так і не постукав, тож за хвилю Такумі вимкнув воду. Я прочинив двері й визирнув — на канапі сидів Полковник, поклавши ноги на «СТОЛИК», і догравав гонку за Такумі. Я відчинив двері, й ми з Такумі вийшли — повністю вдягнені й мокрі як хлющ.

— Ну, не щодня таке побачиш,— безпристрасно констатував Полковник.

— Якого біса? — запитав я.

— Я постукав, як Орел, щоб вас полякати,— посміхнувся він.— Але якщо ви хотіли усамітнитися, вішайте наступного разу записку на двері.

Ми з Такумі зареготалися, а потім Такумі сказав:

— Так, у нас останнім часом були дещо напружені стосунки, але потому як ми прийняли душ разом, Пампушечку, я відчуваю з тобою особливу близькість.

— Ну, і як усе було? — запитав я. Сів просто на «СТОЛИК», а Такумі гепнувся на канапу поруч з Полковником. Ми обидва були мокрі та трохи змерзли, але нам важливіше було почути те, що розповів Полковнику Джейк, ніж висушитися.

— Це було цікаво. Ось що вам треба знати: це він подарував їй ті квіти, як ми і думали. Вони не посварилися. Він подзвонив, щоб відсвяткувати