Вогняна зима - Андрій Анатолійович Кокотюха

— А я тебе десь бачив.

— Ха! Я навіть знаю, де! — реготнула вона.

Раптом Котя згадав.

— Точно! Чай, карпатський!

— Іра, — назвалася вона. — Можна Шапка, так у паспорті.

— Хочеш на борт, Іро Шапко? — Котя поплескав рукою по джипу.

— Можна. Тільки я ось із Аллою.

Аж тепер Котя звернув увагу на неговірку дівчину з шарфом-арафаткою круг шиї.

— Ще — Ліза, Соня, Катя…

— Цілий квітник! Хіба на руки, дівчатка. У нас в хаті повний комплект.

— Тоді ми ногами! Прогулянка, свіже повітря, сонечко!

Кивнувши подрузі, дівча пішло вперед, уливаючись у колону. На ходу махнуло Коті:

— З Новим роком!

— Вас також, — посміхнувся той, умостився за кермо, сказав Жеці Воропаю, котрий уже сидів поруч: — Прикинь! Забув, що за два дні Новий рік! Коли таке бувало, скажи?

— Скажу, — погодився той. — А ще скажу, що ми, ясно, круті пацани, Котю. Крутіші нас хіба варені яйця. І пальці наші віялом. Тільки ці мудаки номери переписали.

— І що? — поцікавився ззаду Шевель.

— Нічого! Мені пофіг насправді. Воювати — так під музику. Але я зуб даю, мужики: десь на Різдво прийде подаруночок. Повістка, виклик у ДАІ. Там пояснять популярно, хто що порушив. І права на шість місяців — хап! Ось і весь Автомайдан, чуваки.

Котя спокійно повернув ключ, запускаючи мотор.

— Хай приходить. Ми круті, Жеко. А ти ще й сліпий.

— Чого це?

— Того це! Твій же джип! А номери не роздивився!

— До чого тут номери?

— До всього! Їх дуже просто зробити, сам знаєш. Замовив одним знайомим. Цифри й букви перемалював з якоїсь тачили депутатської. Прогулявся біля «Зоряного», на Печерську, знаєш?

— Ну…

— Бублики гну! Там «регіоналів» штаб. Із будь-якої тачки номери змальовуй, не помилишся. Виглядають справжніми. Гайці зараз хрін там спеціально перевірятимуть. Повернемося — поміняю на твої, вони в мене вдома, не бійся. Хай пробивають оці, що зараз, по своїх розумних базах. Хоп! Маскуватися треба, Воропаю!

— А ля хер ком а ля хер! — уставив Шевель.

— Раз так — тоді нормально.

Ззаду вже нетерпляче гуділи.

Котя рушив із місця — автоколона спереду вже повільно сунула до Межигір’я.

Якщо шлях пробивав ти батьківським мечем,

Якщо сльози солоні на вус намотав,

Якщо друзям в бою підставляв ти плече —

Значить, правильні книги в дитинстві читав.

Він приїхав до Києва разом із іншими відразу після Різдва.

До того часу від Буряка нічого не було. Сірий спершу турбував старшого сам. Але той коротко посилав, а потім — скидав дзвінок, бачачи, хто дзвонить. Знайти його в Броварах раптом стало великою проблемою. У середині грудня номер, який мав не лише Олег Сіренко, а й інші пацани, узагалі перестав існувати, про що повідомляв з трубки металевий жіночий голос. Ходили чутки — Буряк засвітився в Києві так, що його почала випасати Самооборона з Майдану.

Казали, у тих, зі Львова, добре налагоджена розвідка. Звісно, бандерівці мають дідівський досвід, використовують його, а ще ж там у