Гравець 1: що з нами станеться - Дуглас Коупленд
Утім, система семінарів із розстановки сил Леслі Фрімонта може позбавити життя Ріка пафосу, і Леслі може прибути будь-якої миті. Ріку це відомо, бо прес-секретар Леслі, Тара, телефонувала, щоб повідомити, що Леслі бажає особисто потиснути руку Рікові й сфотографуватися з ним під час передавання 8500 доларів готівкою. Рік почувається майже так, як тієї миті, коли пригубив третю чарку, й саме ці емоції він волів би відчувати будь-якої миті життя: загострене відчуття, що будь-якої хвилини може статися що завгодно – що бути живим важливо, бо саме тоді, коли ти найменше цього очікуєш, ти можеш отримати саме те, чого найменше очікуєш.
* * *Рік звертається до жінки:
– Ми де? У фільмі Боба Гоупа?
Жінка в барі, гарненька мініатюрна брюнетка, піднімає на Ріка очі.
– Дуже смішно. Хіба дівчині не можна замовити «Сінгапурський слінг»?
– Мушу подивитися рецепт у книжці.
– Не варто. Я пошукаю на мобільному. Стривайте… так… потрібна одна унція джину, пів унції чері бренді, чотири унції ананасового соку, сік половини лайма, чверть унції куантро, чверть унції бенедиктину, третина унції сиропу гренадіну й краплинка ангостури.
Рік дивиться на жінку.
– Ви прийшли на побачення, про яке домовились по Інтернету, еге ж?
Відвідувачка схиляє голову набік:
– Любий, а ти кмітливий. Звідки ти дізнався?
– Це завжди видно. Ви звідки?
– Із Вінніпега. Ти не відповів на моє питання.
– Гаразд, раз питаєте, відповідаю. Я здогадався, що ви приїхали на Інтернет-побачення, бо елегантно влаштувалися на барному стільці, а дівчиною в пошуках чоловіка вас не назвеш. Такі жіночки ніколи не сидять за столиками, бо там здаються сумними та пригніченими, тільки на барному стільці – особливо, якщо мають такі гарні ніжки, як у вас, хочу додати,– ніби звертаються до нових відвідувачів: «Агов, познайомимось?» А ще у вас дуже маленька сумочка, що означає, ви навряд чи зупинились у цьому чи іншому готелі.
Жінка цікавиться:
– І чим закінчуються такі побачення?
– Або всім, або нічим. Середини немає. Або між вами проскакує іскра, ви йдете звідси, піднімаєтесь у номер, або хвилин сорок п’ять ніяково розпиваєте пляшку суму, а тоді той, хто лишається, замовляє ще кілька чарок, а інший летить додому.
– Сподіваюся, пляшка суму на мене не чекатиме.
Рік обводить поглядом кімнату: сірі тканини, недоладні меблі. Очі зупиняються на неймовірно привабливій молодій жінці,– дев’ятнадцять? – яка сидить за столиком навпроти барної стійки, нашвидкуруч перетвореним на найнезручнішу Інтернет-кабінку у світі. За перегородкою лежить подовжувач, примотаний скотчем до прадавнього північнокорейського монітора, поруч із яким стоїть процесор, усе це затіняє запорошений фікус. Комп’ютер красуні видав звук, який можна почути тільки біля ігрових автоматів у казино: «дзінь-дзінь-дзінь». Та не встиг почати, як замовкнув.
– Повторити імбирний ель? – гукає Рік.
Дівчина підводить на нього байдужий погляд.
– Ні. Я добре гідратована.
Жінка піднімає брови:
– Ні, я добре гідратована?
– Дивна вона, ця міс Імбирний Ель. Ніби байдужа, та не зовсім. Ніби їй чогось бракує.
– Відшила тебе?
– Для мене вона замолода, красно дякую. І вона не з тих, до кого можна так просто підкотити.
– Занадто чиста для цього світу?
– Я вас прошу! Така красуня в цьому барі – це виклик законам фізики.
– Дякую, що дозволив відчути себе привабливою.
– Ви знаєте, про що я.
Вона кивнула. Вони з Ріком перевели погляд на єдиного іншого відвідувача – психа на вигляд, який колись, певне, грав у хокей на вихідних, але з часом погладшав і наразі перебуває десь на півдорозі між Вільямом Гертом і Жераром Депардьє. Виспатись йому б точно не завадило.
Рік відчув, що вони з цією жінкою обоє перебувають у стані бойової готовності, чогось із нетерпінням чекають. Рік поглянув на годинник.
– Схоже, ти на когось чекаєш,– зауважує жінка.
– Власне, так і є.
– Справді? На кого?
– Скоро самі побачите.
– Я побачу? Це хто, Джордж Клуні? Чи Різ Візерспун на чолі ляльок із «Маппет-шоу»?
– Хтось, кого ви впізнаєте.
Жінка заінтригована.
– А ти серйозно.
– Так.
– Ха. І коли з’явиться твоя знаменитість?
– Будь-якої миті. А ваш містер Інтернет?
– Будь-якої миті.
Відчуваючи неминучу появу Леслі Фрімонта, Рік почувається вільніше, кидає фразу:
– Знаєте, я сьогодні багато думаю про час.
– Невже?
– Так. Хіба не круто було б,– продовжує він,– якби час зупинився просто зараз?
– Тобто якби час зупинився?
– Ну, скажімо, так. Якось я був в Англії, возив батька побачитись із бабусею, вона помирала від емфіземи. Тож одного ранку ми сіли в потяг, що прямував кудись із Лондона й раптом зупинився, і наш вагон наполовину опинився в тунелі, тоді машиніст вимкнув двигун, й оголосили, що ми мусимо посидіти дві хвилини в тиші, й усі замовкли і дивилися на свої коліна, навіть футбольні хулігани зі своїми мобільними – таке враження, ніби всесвіт раптом вимкнувся, і світ став майже святим, ніби життя раптом стало релігійним, але релігійним у гарному сенсі, й усі несподівано стали кращою версією себе.
Жінка придивилася до Ріка.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Олівер Сакс – американський невролог і нейропсихолог, письменник і популяризатор медицини, автор кількох популярних книжок, у яких описує історії своїх пацієнтів.
Повернутися
