Буба - Барбара Космовська
— Розумію, — промовив дідусь. — Такі собі клони. Схожі на рецидивістів. І таких приймають у харцери? — Дідусь не міг надивуватися, що члени цієї організації настільки стежать за модними течіями. Побачивши його реакцію, Буба прогавила можливість взятки.
— Адась наш провідник, — у Бубиному голосі вчувалася гордість. — І засновник нашого загону. Крім того, у тебе небезпечний зв’язок з його матір’ю.
— У мене? — у голосі дідуся забринів жах. — Це неможливо. Я не цікавлюся жінками, які в сімдесятих роках турбувалися про підвищення народжуваності.
— Але жінки, що продають квиточки спортлото, це дещо інше, правда? — підступно напала Буба. — Адась — син пані Куницької.
— Ага, тоді це все змінює! Він походить з гарної родини. Але… — дідусь проникливо глянув на Бубу. — Здається, ти просто закохалася?
— Якщо без взаємності — це просто, то так.
— Мабуть, із взаємністю. О, глянь, я тебе знову обіграв!
Буба виклала на стіл перед дідусем решту з п’ятдесятьох злотих і додала свої кишенькові.
— Програю на всіх фронтах. Навіть у карти, — тихенько поскаржилася вона.
— Переважно в карти, — уточнив дідусь, квапливо прибираючи зі столика гроші. — Та знай, що я люблю тебе в десять разів більше, ніж твою матір, і в сто разів — ніж сестру.
— Хоч якась потіха, — усміхнулася Буба. — Якби ти ще вивчив за мене англійську?..
— How do you do? — почула вона, намагаючись непомітно пробратися до своєї кімнати. Відчула, як по спині забігали мурашки. Англійська була бездоганною, а мовець — невидимкою. Буба стояла в темному передпокої перед чоловіком без обличчя, ладним спілкуватися мовою Еліота. На щастя, збагнула, що зуби, які виблискували в темряві, й світла сорочка належали негрові. Щоб уникнути мовної пастки, вона швидко відповіла тим самим привітанням, і як обпечена втекла в обійми свого старого ліжка. Перш ніж заснути, вона старанно зробила три вправи з англійської та знайшла аргументи, які підтверджували тезу про те, що незгода руйнує. Устигла подумати, що Йолька переборщує з довжиною міні-спідничок. І ця її хода, наче вона модель на подіумі. Йолька теж не може бути харцеркою, — вирішила Буба.
* * *
Давно в домі Буби не снідали в такій радісній атмосфері. Батько з матір’ю зазирали одне одному в очі й наввипередки виявляли свою уважність, просто хоч до рани прикладай! Дідусь скористався цим моментом. Випрохав собі похід на футбольний матч і пообіцяв, що коли йому куплять пляшку бренді, він не цупитиме алкоголь з домашнього бару. Отримав також гроші на тютюн і нагадав про належну йому косметику після гоління.
— Я особисто все вам куплю, татку, — обіцявся Бубин батько, весь щасливий і помолоділий.
— Правда, Павло чудово виглядав учора по телевізору? — Бубина мати ніжно погладила чоловікові розкошланого чуба.
— Учора, кохана, я не вів передачу.
— Ну, тоді позавчора, — миролюбно погодилася мама. — Тільки наша Буба якась сумна. Що трапилося, сонечко? — вона ніжно глянула в пригаслі доньчині очі.
— Я не отримала кишенькових за тиждень, а мені треба заплатити свою частку за вікна.
— За вікна? У вас що, вікон у ліцеї немає? — перелякалася мати.
— Міняємо…
— Це не проблема! — перебив батько й легко сягнув по гаманець. — Такі справи, донечко, треба швидко залагоджувати.
— Крім того, будуть батьківські збори, — отримавши право голосу, Буба зрозуміла, чому людям так подобається перебувати в центрі зацікавлення. — За два дні. Було б добре, якби хтось із вас пішов на них, бо це все-таки ліцей, — серйозно підкреслила вона.
— Звичайно. Можемо піти разом! — зраділа мати.
— За два дні я буду в Гданську, — батько виглядав щиро засмученим. — А в тебе, Марисю, стільки справ…
— Я обов’язково піду. А до якого класу ліцею ти ходиш, доню? — поцікавилася мати.
— До першого, — Буба була вражена таким невіглаством батьків щодо цілком очевидних речей.
— Ой, — схаменулася мати, — це ми знаємо. А буква яка?
— До першого «А». Я ж вам казала…
— Літери можуть переплутатися, — дідусь несподівано став на захист власної доньки. — Адже твоя матуся перебуває у віці, коли деякі факти забуваються.
— Але, батьку! — мати аж нетямилася від обурення. — Я не забула! А коли йдеться про мій вік…
— То вас, тату, заздрість гризе, бо ви вже забули, як воно бути молодим! — батько надав матері невідкладну словесну допомогу, за що й отримав сповнену пристрасті усмішку.
— Щось давно Маньчаків не було, — весело мовила мати. Вона завжди була радісна, коли відчувала себе коханою. Її слова урвав довгий сигнал домофона.
— А от і вони, — скривився батько, відчиняючи двері.
— Ви так пізно снідаєте? — здивувався Маньчак, знімаючи свого турецького кожушка.
— Млинчики їсте? — зраділа його дружина.
Її біла кроляча шубка впала дідусеві на коліна. Маньчакова теж впала б на них, якби дідусь її не підтримав.
— Щиро кажучи, ми не голодні, — нагадав Маньчак дружині.
Завдяки його втручанню пані Віолетта поглинула тільки три млинчики. Біля останнього заходився її чоловік.
— Ми хочемо витягнути вас на ковзанку, — шамкотів він з повним ротом, уважно спостерігаючи, яке враження справила його пропозиція.
— То ви прийшли по Бубу? — запитала мати цілком серйозно.
— Ні-і-і. Ковзанка це не бридж. Це розвага для дорослих. Зараз така мода, піти на ковзанку, сісти за столик, випити замороженого чаю…
— А гарячого не дають? — дідусь цікавився всім, що стосувалося питва.
— Ну, і дивитися, — закінчила Маньчакова.
— На що? — не міг уторопати батько.
— На тих, що катаються на ковзанах, — терпляче пояснював Маньчак. — Треба тільки якось цікаво одягнутися.
— Із цим, дорогенька, у тебе ніколи не буває проблем, — злостиво прошепотіла мати в бік гості.
Лише зараз усі помітили, що Маньчакову щільно вкриває шкура пантери, кокетливо протерта в кількох стратегічних місцях.
— Та дайте спокій, батьку, із цим розгляданням, бо аж соромно, — рознервувалася мати.
— А це що? — дідусь не міг відірвати погляду від галузки, котра стирчала з викоту пані Віолетти.
— Мотив, — гордо відказала та. — Лісу, — додала вона, зрозумівши, що її пояснення не доходить до дідуся. — Це, пане Генрику, така екоброшка.
— Еко… що? — пан Генрик продовжував тупо дивитися на гілку.
— Прикраса. Асоціація із традиціями лісу, гаю… Йдеться, любий пане, про певну природну відвертість та мужність… — Маньчакова ще не впоралася з останнім млинчиком і говорила невиразно.
— Ви і є мужня. І сильна, — додав дідусь, захоплений прикрасою Маньчакової. — Тягати таку гілляку на грудях…
— Тату! — благально вигукнула мати. — Невже тобі конче треба при Бубі виявляти свої еротичні фантазії?
— Перепрошую, — дідусь негайно посерйознішав. — 3 усією повагою до пані Віолетти, але вона не викликає й ніколи не викликала в мене еротичних фантазій.
— А це вже негарно, — утрутився мовчазний досі Мань чак. — Я гадав, пане Генрику,
