Українська література » Сучасна проза » Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Читаємо онлайн Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
class="p1">Там уже проста путь по вул. Лібкнехта.

Коли в пасажира шляпа не на голові, а на волоссях стирчатиме, хай шофер ввічливо, – обов’язково дуже ввічливо, – обернеться й каже:

– Цу грос штадт! О! Цу грос![135]

Під’їхавши до майдану Тевелева, хай одчинить дверці й каже:

– Біте шен!

А після того, як пасажир, хвилин п’ять порахувавши, віддасть йому те, на віщо розрахував п’ять день прожити, хай він скине картуза і ввічливо, – обов’язково дуже ввічливо, – скаже:

– Данке шен!

* * *

Далі справа з бруком, з «мостовими».

Довести харківське шосе до такого стану, як воно в Берліні, тяжкувато, але все-таки можна.

Ми не вимагатимемо від харківського міськгоспу, щоб він це зробив швидко, – дамо йому на це, при його спритності, – років чотириста-п’ятсот!

Але не більше!

Коли він вимагатиме більше, то вже буде бюрократизм і тяганина!

А за чотириста років він мусить це зробити, хоч хай лусне!

Розуміється, що для цього він хай не доручає робити брук морякам.

Хай для цього вибирає суходільних людей.

А то буде таке, як на вул. Свердлова.

Ви коли-небудь їхали в Харкові Свердловською вулицею з вокзалу?

Помітили, який там брук?

Він іде такими хвилями-валами, як на морі в бурю.

Їдеш автобусом, а тебе так колише, як на гойдалці. Кажуть, що будував той брук капітан дальньої плавби, морський вовк, що дуже кохається на морських хвилях і не боїться морської хвороби.

Для моря, щоправда, така «мостова» безперечно дуже підходяща, але для української столиці з її суходільним населенням трішки замарудна.

Вона дуже оригінальна, але хай би її будівника колихало вдень і вночі за таку його творчість!

* * *

Далі.

Візьмімо наші крамниці.

Щоб дорівняти їх до берлінських, треба небагато.

А саме: ціни на крам, виставлений у вітринах, треба ставити якнайдешевші.

А як хто з покупців зайде в крамницю й вимагатиме таку річ, як на вітрині, треба говорити:

– Нема! Залишилась одна тільки для вітрини, але вона не продажна! Є такі самі, трішечки, правда, не такі, а ліпші, з кращого матеріалу, такого самого кольору, але дорожчі карбованців на десять!

І зразу вивалювать увесь крам перед покупцем, і говорити, говорити, говорити.

Ошарашений покупець обов’язково купить, не те що йому треба, не те, по що він прийшов, і заплатить грубі гроші.

* * *

Далі.

Упорядкувати слід наших візників.

Наряджати їх у циліндри й лівреї не будемо, хай так у жіночих старих пальтах і їздять, а от що треба зробити.

Треба, щоб на конях, которі кусаються, висіла така табличка:

КУСАЄТЬСЯ

Я знаю, що скучно буде тоді нашим візникам стояти на біржі. То він стоїть і розважається.

Коли підходить до його кусючої коняки громадянин, він сидить на козлах й усміхається. Мовляв:

– Підійди-підійди, занудо, вона тібє гризаньот! Вона тібє покажіть, як близько до коней підходить!

Підійшов громадянин. Кобила вуха прищулила:

– І-і-і-і!

І до пасажира. А «ванько»:

– Тр-р-р! Та куди ж ти лєзіш? Повилазило, што лошадь строгая? Тр-р-р! Лазять тут, зарази!

……………………………….

А взагалі наші харківські візники кращі. Вони веселіші!

Тут, у Берліні, найняти таксі чи візника – справа дуже проста.

От стоїть гурт їх.

Коли ви підходите й сідаєте до котрого з них в екіпаж, то другий, задній чи передній, підбіжить і одчинить дверці.

Ну, що ж це за робота?

От у нас!

У нас, коли ви наймаєте візника з гурту, то підскакують із кіньми всі! Один одного гатить батогом. І всі вони лавою їдуть на пасажира.

Пасажир, нарешті, вигинаючись, як в’юн, ускакує до якого-небудь!

Тоді решта – не пускають того візника з пасажиром!

Б’ють батогами коня, б’ють екіпаж, а як перехрестить котрий батогом по шляпі пасажира, тоді:

– Я звиняюсь, але моя черга! А він, зараза, лізе!

Лясь!

У нас весело!

* * *

Далі.

Кав’ярень на кожному кроці заводити не треба.

Досить буде, коли ми на кожній вулиці збудуємо по літбудинку ім. В. Блакитного, з бібліотеками хорошими, з концертними залами і з волейболом.

Да… З більярдом обов’язково, а то що тоді Миша Биковець[136] і Володя Сосюра робитимуть?

– Як з буфетом?

– Обов’язково!

* * *

Не знаю, що нам робити з Лопанню, щоб хоч трішки зробити її подібною до берлінської Шпрее.

Самих «естественных надобностей», як видно, замало, бо якби від них залежало Лопанське «многоводіє», то давно б уже і Лопань, і Нетеча, і Харків повиходили б з берегів, і був би тоді не Харків, а Венеція, чи Харкнеція.

Тут одне з двох треба: або Харків перенести на Дніпро, або Дніпро на Харків.

Розробимо відповідного проекта та подивимось, що краще й дешевше.

Тільки обов’язково треба проекта, а не так, що спочатку збудуємо, а потім уже за проекта візьмемось.

Шуцманів заводити не треба.

Хай будуть наші міліціонери. Надягати на них касок з орлами не будемо, а по гумовій палиці кожному слід дати.

І як би такі гумові палиці вигадати, щоб міліціонер міг нею так і підсадити клієнта, коли той виліз з пиварні, щоб клієнт сам «легенькою парою» поплив до району.

Щоб без пересадок на ваньків і без рукамаханнів з відповідними з боку клієнтури висловами.

* * *

Німецькі «аборти» для Харкова потрібні, як вода.

Обов’язково побудувати!

І побільше!

Не варт будувати місцевий бюджет на тім, що «в неуказанном місці».

Без цього можна перебутися!

Та й як ти його іноді обійдешся без «невказаного», коли на ввесь Харків одне «вказане», та й те або замкнене, або «забарикадоване» так, що треба бути добрим спортсменом-олімпійцем, щоб усі ті «барикади» перескакувати!

* * *

Далі.

Треба негайно розпочати виробляти всяку «чепуху»: бритви оті, що самі голову одрізують, гребінці, олівці, пудру, гуму і т. д.

І пустіть «авслендерів» побільше, хай купують та вивозять усю цю «єрунду».

* * *

А взагалі, щоб із Харкова зробити Берлін, треба робити. Не сидіти й не дивитись на небо, думаючи, «чому я не сокіл, чому не літаю», а робити, шукаючи «свою долю» в себе під носом, а не на небі.

У нас тієї «долі» на чотири Німеччини вистачить, так ми ж її не бачимо, ми все ще на небо поглядаємо, повилазило б нам!

* * *

Гінденбурга на президента вибирати не треба! Хай залишається Григорій Іванович![137]

Як переїхати митницю

Коли їхати за кордон, тоді, розуміється, не треба думати про те, як переїхати митницю.

А от звідтам…

Ой Боже мій, чого та митниця

Відгуки про книгу Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: