Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
– А скільки ж вона коштує?
– А он несесер! Бачите?
– Бачу! От несесер!
– Треба буде купити! А он, бачите, з крокодилової шкіри!
– Де?
– Он! Он! Треба буде купити!
– А дивіться, он жіночий ридикюль! Червоний! Ой, чорт! Треба буде купить!
– Ну, ходім-ходім! А то спізнимось!
– Пішли.
– Тс-с-с! Дивіться, які банани! Ох, і банани ж!
– Та ні, он ананаси!
– А то що за ягоди такі червоні?
– Ото? Чорт його знає, що воно таке! А он – кавун, чи що?
– Та ні, то, мабуть, не кавун!
– А що ж воно таке?
– Не знаю! А он черешні! Як помідори!
– Та то ж помідори!
– Та ні, черешні!
– Ой, чорт! Треба буде купить!
– Ну, ходім-ходім!
Качай!
– Слухайте, що воно ото за страховидло? Крокодил, чи що?
– То гумовий крокодил, надутий!
– На чорта?
– Плавають на ньому, як купаються. А оте жабидло бачите?
– То що ж, іграшка, чи що?
– Ну да! А ото гумові миски!
– А ото гумові черевики?
– То для купання так само!
– Треба буде купить!
– Ну, пішли!
– Пішли-пішли!
– Що то, живий манекен, чи що?
– Ну, да! То новий фасон убрання. То спеціальні є такі баришні, що ото одягаються, стають у вікнах і рекламують убрання!
– А нічого собі манекен! Треба буде купить!
– Ну, побігли!
– Іду-іду!
– А ось! Перли штучні! Про це ж мені жінка й казала!
– Ага-ага! Оце ж вони й є! Оце ж ті самі!
– Та дивись які!
– Тут є ще кращі!
– Ні, дивіться, он гадюка! З чого вона зроблена?
– То, мабуть, теракотова!
– Треба буде зайти сюди! А он, бачите, намисто?
– Ого!
– Треба буде купить!
– Ходім!
– Ходім!
– Дивіться, які електричні лампочки!
– Сині, рожеві, червоні! Та скільки їх!
– А оті лампочки, що мигтять, як горять!
– Ну?
– Їй-Богу! А он ліхтарі які!
– А ото бачите устаткування на цілу електричну станцію!
– О-о! Треба буде купить!
– Ну, ходімте, а то вже дванадцята година!
– Пішли!
– Ага-ага-ага! В оцю мені крамницю обов’язково зайти треба! Бачите, оте пальто, з отією підкладкою!
– Так і мені ж треба! Та от же ж воно те, що я давно вже шукаю!
– Ні, тут давайте краще роздивимось! Оно за сто двадцять марок!
– Нічого! А он краще, оте, що сто п’ятдесят марок!
– Отакий би мені костюм для роботи!
– Та тут і черевики!
– Це ж спорткрамниця!
– А-а-а! Спорт! Шкода, що я в футбол не граю, а то купив би оті буци! Ох, і буци, видно, добрі!
– Ну, не затримуймося, бо вже пів на першу!
– Ходім!
– Ось вони, ті пера автоматичні! Та дивіться, нова якась конструкція! Таких іще не бачив!
– Оті зелені? То – американські!
– А мені їх, знаєте, чимало треба! І Микола прохав, і Федір, і Сидір, і Іван, і Віктор, і ще, і ще, і ще, і ще… Я вже забув, скільки їх мені треба. Щось штук дев’яносто, чи що. Може, як гуртовому покупцеві, знижку зроблять? Як гадаєте?
– Треба буде спитать!
– І блокноти тут є! І олівці! Треба буде запам’ятати цю крамницю! Як вона зветься, треба записати, щоб не забуть.
– Скоріше тільки записуйте, а то треба йти!
– Вже! Біжімо!
– Що то таке, дивіться, коня живого в авто повезли?
– Ага! То, мабуть, на біга. Щоб не стомився дорогою – його й везуть.
– Дивись, – уже коні в автомобілях їздять! От чудасія! І стоїть же, лиха личина, спокійно. Звик, чи що?
– Ну, йдем! Ідем!
– А то що воно за чуперадло таке в білому стоїть?
– А то кухар з ресторації для реклами стоїть! Он у нього на пузі написано, з якої він ресторації!
– І ото цілий день і стоїть?
– Так і стоїть!
– От! Треба буде купить!
* * *
– О, годинники!
……………………………….
– О, бритви!
……………………………….
– О! О! О! О!
– Ну, ходім, ходім! Ось вже й музей!
– Дивіться, зачинено!
– А котра воно година?
– Пів на четверту!
– Ах, чорт його знає: спізнились! Здається, швидко ж ішли!
– Ну, завтра вже обов’язково: раніше встанемо й побіжимо!
– Так-так! Обов’язково!
Завтра.
– Швидше-швидше!
– Зараз-зараз!
……………………………….
– О, дивись – білизна!
……………………………….
– О! О! О! О!
– Котра година?
– Чверть на четверту!
……………………………….
А німецька культура – солідна культура.
Німецькі музеї – всесвітні музеї!
Не побувати в берлінських музеях – це ж злочинство!
……………………………….
– Ну, завтра вже обов’язково!
Як із Харкова зробити Берлін
Найнеобхідніша, найконечніша умова для того, щоб із Харкова зробити Берлін, – це 75 % харківського – та не тільки харківського, а й всеукраїнського – населення поробити соколами.
Не менше-бо, як три чверті нашого «медлительного в движеніях» люду божого, все життя своє сидить і співає:
Дивлюсь я на небо,
Та й думку гадаю,
Чому я не сокіл,
Чому не літаю.[134]
Оце в нього в голові.
Бо якби йому «Бог крильця дав, він землю покинув, на небо злітав».
Чого б його туди потаскало?
А як же ж!
Шукать собі долі,
На горе привіту,
І ласки у сонця,
У зірок прохать.
Що йому індустріалізація, що йому електрифікація.
Йому крила дайте, щоб він далеко за хмари полетів «по долю, по ласку».
Тут йому нема ні ласки, ні долі.
Може, хоч сонце йому її дасть.
А не зробити його соколом, так він цілий свій вік сидітиме та на небо дивитиметься!
Так от: треба якогось способу дібрати, щоб поробити отаких усіх соколами, вивести на великий степ і кишнуть.
Киша! Летіть «на льогком катере». І летіть іменно:
Далеко за хмари,
Подалі від світу.
Подалі!.. Подалі!..
Та так, що й не вертайтесь!
Оце як проробимо, тоді з Харкова – раз плюнуть – Берлін зробити.
* * *
Таксі вже в Харкові є.
Треба, значить, шоферів так привчити, щоб вони пильно на вокзалі придивлялись, де чужоземець.
І коли той чужоземець сяде їхати на Тевелів майдан, – хай він його повезе так, як уміють возити в Берліні.
З Олександрійської вулиці хай повертає праворуч, на Холодну гору і їде на Нову Баварію.
З Нової Баварії – на Люботин, з Люботина на Валки, з Валок – на Зміїв, із Змієва на Кінний майдан, з Кінного майдану через Свинячий хутір на Померки, а з Померок уже недалечко й до Майдану Тевелева.
