Паперова лялька - Тетяна Тиховська
На народження онуків приїхав Зоїн тато. На цей раз окрім дитячих речей він привіз з Угорщини дарунок і для Зої. То була натуральна шуба. Не шуба, а диво: біла-білесенька, з великим коміром, зі сріблястими ґудзиками. Навіть чохол, що в ньому продавалася шуба, був казково красивий.
Хоча зараз було літо, Зоя одягла обнову й пройшлася кімнатою. Як же жінку змінює одяг!
А коли батько поїхав, Зоя напхала в чохол якомога більше нафталіну та й повісила шубу глибоко в шафу. Куди вона в ній ходитиме? На шахту? То шуба за одну мить з білою перетвориться на червону. Хай висить, може, коли й трапиться нагода похизуватися.
Якось у двері постукали. І на порозі з’явився… Ні, не свекор. Той приїде трохи згодом, з новою дружиною…
На порозі стояв одягнений у військову форму Сашко, що тільки повернувся з армії, навіть додому не заїхав. Він за три роки змужнів, зміцнів і дещо ніяковів перед невісткою.
Сашко таки подорослішав. Він намагався якомога більше робити по дому, хапався за будь-яку чоловічу роботу, охоче грався з дітьми. І часто наче вибачався:
– От знайду якусь гарненьку хохлушку, одружуся – та й з’їду від вас, не заважатиму.
Він влаштувався на їхню ж шахту бурильником. А так як і заробляв непогано, і характер мав добрий, то й дівчина невдовзі у нього таки з’явилася. Зоя вже мізкувала, коли оголосять про одруження.
Та якось Сашко з побачення прийшов п’яний, як чіп. І не виходив з горілки кілька діб, навіть роботу прогуляв.
Зоя обрала мить та поспитала у Миколи:
– Вони що, посварилися?
– Та ні, тут інше…
– То ще помиряться? Що там трапилося?
– Сашко відбував армію в Чехословаччині. А там в 1968 році заколот був, пам’ятаєш?
– Та щось таке…
– Проти наших військових застосували якусь гидоту…
– То й що?
– Тепер у Сашка не може бути ані дітей, ані коханок…
– Тобто… Як?
– А ніяк.
Зоя почала розуміти. Спитала з жалем:
– І що ж він тепер робитиме?
– Не знаю… Пиячитиме.
Чехословаччина аж ніяк не перша намагалася збочити з соціалістичного шляху, на який її настирливо пхав Радянський Союз. В 1953 такий же заколот був у Німеччині, в 1956 – в Угорщині.
Невдоволення і виступи народу відбувалося і в інших державах Соціалістичного табору, які вдавалося придушити тільки за допомоги Радянської Армії. На її утримання, звісно, витрачались величезні кошти, аби вона функціонувала не тільки в своїй країні, а й далеко за її межами. Крім того, Радянський Союз підкидав грошенят комуністичним партіям багатьох держав Азії, Африки, Латинської Америки…
І хоча в 1961 році радянський космонавт першим ступив у космос, звичайні люди потроху-потроху ставали жити, майже, як злидарі. Це бачили не тільки пересічні громадяни, а й представники передової інтелігенції. Їх не страчували, не висилали. Але для таких гостинно відчинялися двері численних психіатричних лікарень. Ото там і базікайте, скільки заманеться… Хоч живі залишалися, дякувати Богові.
Сашко таки попивав. Хоч не встромив голову в духовку та не наковтався отрути. Але збайдужів, змарнів, постарів одразу на кільканадцять років. З огляду, що він непогано заробляв, таки знайшлась жіночка, що згодна була його взяти до себе. Щоправда, віком була, як його мати. Він так і призвичаївся її називати – мамка. І переїхав до неї назавжди.
…У Зої діти повиростали. Чим далі, тим важче було не тільки прокормити, а ще обути-одіти. Що грошей завше не вистачало, ще й купити було ніде – на все був дефіцит, від зубного порошку до меблів.
А тут ще наблизився бабусин ювілей. 90 років – то-таки дата! Обіцяли родичі наїхати – тьотя Люба з чоловіком, тьотя Надя зі Свєтою. Свої криворізькі родичі поприходять з дружинами, з дітьми, з онуками… І що ж його вигадати на дарунок?
Квітневим понеділком Зоя стрімко увійшла до кабінету. Сьогодні до бажання не запізнитися на роботу додавалася тривога, чи не трапилось чого на шахті: на вихідних було зареєстровано підземні поштовхи силою до чотирьох балів.
Це був відгомін потужного румунського землетрусу[32]. Щоправда, в п’ятиповерхівці, де мешкала Зоїна родина, не всі пожильці зрозуміли, що воно було. А ось дев’ятиповерхівки трусонуло добряче, попри нічний час вискакували, хто в чому був. Що тоді казати про шахту з її штучними порожнечами на місці відпрацьованих копалень, прошарками м’якого ґрунту, запаморочливою глибиною діючого стволу?
Офіційно мешканців Кривого Рогу запевняють, що місто розташоване на потужній
