Франческа. Повелителька траєкторій - Дорж Бату
Рівно через дві хвилини хлопчик в окулярах сказав:
— Я маю результат. Зачекаю решту колег, і ми звіримо показники.
— Як тебе звати? — спитала Франческа.
— Я Джейсон, з Техасу.
— Де ти вчишся?
— Школа Лейк Тревіс, перейшов у випускний клас.
— Скажи, чому ти не говориш свій результат зараз, а чекаєш на інших?
— Ем-м… Мій результат може бути неточний, це раз, а потім, ми ж працюємо в команді, і Джорджіо спитав про результат не конкретно мене, а всіх…
Франческа захоплено штурхнула мене під столом.
Що завжди мене вражало в маленьких американцях, то це вміння працювати в команді, взаємоповага й робота на результат. Робота в команді — це, без перебільшення, половина успіху.
Ракети в космос не запускають одинаки-ентузіасти. Їх запускає велика й злагоджена команда професіоналів, де кожен досконало знає свою ділянку роботи. «Спеціалістів широкого профілю» в НАСА просто немає. Тут кожен повинен бути фахівцем у своїй справі.
Через десять хвилин стартова команда, порадившись між собою, видала нам результат: за ідеальних погодних умов Terrier Orion підніме корисний вантаж 667 фунтів на 73 милі.
Замість запланованих сорока хвилин ми спілкувались аж дві години. Через нас діти пропустили сніданок, а ми, відповідно, перерву. Зате ми детально показали, як розраховуємо різницю між розрахунковою і реальною траєкторіями, а також як працюємо з телеметрією.
Діти з жагою знань в очах.
У нас попереду ще два семінари, а 22 червня діти вже самостійно, хоч і під наглядом дорослих з Orbital ATK та відділу геліофізики НАСА, запускатимуть ракету й проводитимуть справжні наукові експерименти.
— У них обов’язково все вийде! — розчулено сказала Франческа.
І, звичайно ж, заплакала.
* * *
Ранок був чистий і свіжий. Я спокійно приготувався до церемонії підняття прапора, як раптом хтось сильно вщипнув мене за бік.
— Франческо!!! Щоб тобі добре було!!! Що за гусяча звичка щипатись?!
— Швидко в командний центр!!! У дітей уже півгодини як ракета на старті!!!
Я ще не второпав, про що йдеться, але видно було, що справа термінова, бо моя напарниця галопом ушкварила навпростець через плац, де вже вишикувалися солдати, і ледь не збила по дорозі командира бази, що якраз підходив для щоденної церемонії підняття прапора. Полковник Вескотт ледь устиг зробити крок назад.
— Пардон! — я, закинувши рюкзак на плече, побіг за напарницею.
— А що тут, власне… — далі я вже не чув, бо спішив за невгамовною сицилійкою.
Ми влетіли в командний центр, і щойно я надів гарнітуру, як у навушнику почув голос Трейсі:
— Джорджіо, Франческо, Воллопс на другому каналі, Orbital ATK на третьому! Г’юстон — як завжди!
— Дякую! — я перемкнувся на закритий зв’язок і прохрипів у мікрофон: — Чессіно, що сталося?!
— Старт через кілька хвилин, команда з Orbital ATK напередодні виставила кут нахилу й орієнтування і віддала керування стартовій команді, а їм п’ятнадцять хвилин тому надійшла свіжа метеорологія — на висоті десять кілометрів сильний вітер понад допустиму норму і впала температура!
Тут потрібно зробити паузу і пояснити, що, власне, сталося.
Дозвукова ракета НАСА (дозвукова, бо її швидкість не перевищує швидкості звуку) Terrier Orion злітає з пускових рейок, як і будь-яка мала ракета. Напрям і нахил рейок встановлюється залежно від:
1) payload — тобто корисного навантаження ракети-носія;
2) місця посадки капсули;
3) заданого апогею (найвищої точки траєкторії);
4) метеопрогнозу, оскільки траєкторія безпосередньо залежить од руху повітряних мас через малу швидкість і малу вагу ракети.
І от з останнім пунктом виникли проблеми. Метеорологічні умови змінились, а запрограмована позиція ракети залишилась.
— Франческо, а ми тут причому? У них на Воллопсі — цілий Orbital ATK і департамент геліофізики НАСА!
— Стартової команди Orbital ATK немає, там тільки контролери, а розрахункова група буде аж через годину. І геліофізики одразу вказали на нас, бо ми були серед тих, хто їх тренував!
— OMG, і що? Я суборбітальними пусками не займався, я тільки теорію знаю, це не наша спеціальність!!!
— Я займався, — спокійно сказав Баррел, що стояв у нас за спиною. — Я на них, синку, виріс. І нічого складного тут немає.
Мені одразу стало легше.
У навушнику стояв гомін — це під’єднався Воллопс.
— Доброго ранку, Сі-Ті! На зв’язку Воллопс, старший контролер зміни Orbital ATK Маерс!
— Доброго ранку, Воллопс! Що у вас там?
— У нас зміна вітру на висоті десять з половиною кілометрів, пориви до двадцяти п’яти метрів на секунду, напрямок північний захід — протилежний від океану.
— Треба відміняти пуск, максимально допустимі тільки двадцять метрів на секунду, — згадав я інструкцію.
Було чути, як діти, наша стартова команда, охнули.
— Не треба відміняти пуск, Джорджіо, — сказав старший офіцер Баррел. — Це допустима межа при старті, при роботі першого ступеня. Висота 10 кілометрів — це вже другий ступінь. У Orion є рухомі стабілізатори курсу, а у бустера Terrier — ні. Тому начхати на вітер, розраховуйте траєкторію і змінюйте нахил і напрямок стартових рейок.
— Я займуся! — сказала Франческа.
— ОК, займайся розрахунком, я візьму на себе контроль пускових систем, — сказав я.
Я настис кнопку зв’язку і не своїм голосом сказав:
— Воллопс, це Сі-Ті. Хто у нас на контролі?
— Я! — обізвався хтось. Я упав очима в список стартової групи.
— Джон Вінслоу?
— Так, я! — я відкрив карту процедури пуску (в НАСА обожнюють усілякі карти процедур та інструкції типу «step-by-step»).
— ОК, Джоне, я Джорджіо. Переведи статус пуску із зеленого в жовтий.
— Є!
Г’юстон побачив жовтий статус за десять хвилин до старту і одразу ввімкнувся:
— Воллопс, це Г’юстон, що у вас там відбувається?!
— Г’юстон, це Сі-Ті, нічого особливого, корекція пуску.
— Джорджіо, це ти, чи що? Щось сталося?
— Нічого особливого. Погода змінилась.
— А, ОК, тримайте нас у курсі!
— Що далі? — захвилювався учень за пультом. Я зиркнув у інструкцію.
— Зніми «lock» з системи орієнтації.
— Є!
— Усе. Тепер чекай. Хто у нас на розрахунках? Лейла?
— Я тут! — відгукнулася дівчинка в мусульманській хустці.
— Солоденька, це Джорджіо, пам’ятаєш, ти мене напередодні питала про похибку апогею?
— Так!
— Тепер побачиш, що це таке, на практиці. У тебе відкрився статус керування орієнтацією?
— Так, став зелений!
— Відкрий координати курсу, видали попередні і чекай на Франческу, зараз вона дасть тобі нові цифри.
— Я боюсь… — несподівано сказала Лейла й запхинькала.
— Е-е-ей, спокійно, все під контролем, моя хороша. Чуєш, доцю?
Лейла заплакала по-справжньому.
Я, хоч і сам був не свій, однак спробував угамувати тремтіння і якомога спокійніше сказав у мікрофон:
— Так, народ. Calm down [39]. Це цілком нормальна ситуація. Ми б злетіли й без цієї корекції, просто якщо хочемо, щоб усе було за планом, то треба внести невеличкі зміни. Усе буде ОК!
— Сі-Ті, це Воллопс, прийняли, все буде ОК, ми тут допоможемо, — обізвався контролер ATK.
Через кілька хвилин Франческа з Баррелом розрахували орієнтацію і кут нахилу пускових рейок.
— Воллопс, це Сі-Ті, маємо нові цифри. Відправляємо файлом? — спитав я у Франчески.
— Та продиктуйте так, менше часу піде! — махнув рукою Баррел. — Будете ото зараз шифрувати, відсилати. Теж мені, високі технології! Іноді треба простіше!
— Лейло, солоденька, зараз ти завдаватимеш правильні параметри для орієнтації. Франческа тобі диктуватиме, слухай уважно!
— ОК!
Коли дівчата
