Спартак - Рафаелло Джованьолі

Не сумніваючись у тому, що людині з роду Юліїв повірять на слово, він послав кількох своїх слуг в Ефес, Самое і в інші сусідні міста зібрати п'ятдесят талантів, скоро їх одержав і вручив піратам. Але тільки-но його відпустили на волю, він, зібравши кілька трирем у сусідніх портах, погнався за піратами, напав на них, розгромив, захопив у полон і передав преторові, щоб той наказав їх розп'ясти. Дізнавшися, що претор пробував продати їх у рабство, Цезар самовільно звелів розп'ясти їх, заявивши, що він готовий сам відповідати за свій наказ перед Сенатом і римським народом.

Все це принесло Юлію Цезарю велику популярність, що зросла незмірно, коли він відкрито й сміливо обвинуватив Гнея Корнелія Долабеллу, консула з партії Сулли, в злочинному управлінні довіреною йому провінцією Македонією. Цезар обвинувачував його не тільки сміливо, але й з незвичайним красномовством. І тільки з великими труднощами, спритно пустивши в хід величезний вплив та багатства видатних друзів Долабелли, найкрасномовнішому Ціцеронові пощастило добитися його виправдання.

Такою була людина, яка стояла, спершись на колону, під портиком храму Фавна і дивилась на натовп.

— Привіт Цезарю! — окликнув його Тіт Лукрецій Кар.

— Здрастуй, Кар! — відповів Цезар і потиснув руку майбутньому авторові поеми «Про природу речей».

— Честь і слава божественному Юлієві! — сказав Метробій, який саме виходив з храму в товаристві комедіантів та акторів.

— А, Метробій! — насмішкувато озвався Цезар. — Видно, що ти не марнуєш часу… Не пропускаєш жодної нагоди, щоб розважитися.

— Нічого не поробиш, божественний Юлій… Будемо насолоджуватися життям, дарованим нам богами… бо Епікур попередив нас, що…

— Знаю, знаю, — перебив Цезар, позбавляючи його труда цитувати Епікура.

Почухавши голову мізинцем лівої руки, щоб не розладнати зачіски, Цезар вказівним пальцем правої руки покликав до себе Метробія.

Метробій швиденько відокремився од своїх колег, один з яких гукнув йому:

— То ми чекаємо тебе в харчевні Ескулапа!

— Гаразд! — відповів мім і звернувся до Цезаря вкрадливим тоном з улесливою медоточивою усмішечкою: — Певно, якийсь бог сприяє мені сьогодні, що я можу услужити тобі, Цезарю, краса і гордість роду Юліїв.

Цезар усміхнувся трохи презирливо і відповів:

— Послуга, про яку я прошу тебе, добрий Метробію, невелика. Чи буваєш ти в домі Гнея Юлія Норбана?

— Аякже, — довірливо й багатозначно сказав Метробій. — Добрий Норбан прихильний до мене… дуже прихильний… і здавна… Ще з того часу, коли був живий мій славний друг, безсмертний Луцій Корнелій Сулла…

Ледве помітна гримаса огиди перебігла устами Цезаря, та він відповів з удаваною добродушністю:

— Ну, добре… — Він на мить замислився, а потім додав: — Приходь до мене на вечерю, Метробію, я тоді скажу тобі на дозвіллі, в чому справа.

— О, яке щастя!.. Яка честь!.. Як я тобі вдячний, милостивий Юлію!..

— Добре, добре!.. Годі дякувати. Іди до своїх друзів. Я чекаю тебе сьогодні, як смеркне.

Величним жестом Цезар попрощався з Метробієм, а той розсипався численними поклонами та привітаннями і пішов до харчевні Ескулапа.

Якщо врахувати ганебні якості Метробія, а також неабиякі успіхи Цезаря у жінок, то можна подумати, що мова мала йти про якісь любовні справи.

Поки натовп вирував і галасував навколо трьох храмів, Метробій, страшенно радіючи з свого успіху, бо вважав дуже великою честю для себе запрошення Цезаря, подався до харчевні і там почав спесиво розповідати про все друзям, які вже сиділи за столом.

Радість міма була настільки велика, що навіть заступила думку про розкішну вечерю через кілька годин, і він пожадливо накинувся на їжу, а ще більше — на добре фалернське вино.

Серед жартів і сміху за столом Метробій зовсім не помічав, як минає час, і втратив рахунок величезній кількості келихів, які вихилив. За дві години він так сп'янів, що почав втрачати свідомість. Але крізь туман, який уже оповивав його мозок, у нього промайнула думка, що далі так продовжуватись не може, що через годину він втратить здатність рухатись і не зуміє потрапити на вечерю до Цезаря. Отже, прийнявши тверде рішення, він обома руками сперся на стіл і з немалим, зусиллям зіп'явся на ноги. Потім почав прощатися з теплою компанією і, ледве повертаючи язиком, пояснив, що повинен іти, бо його чекають на вечерю у Це… Це… разя.

Вибух веселого реготу розлігся слідом за цією кумедною обмовкою комедіанта. Гострі дотепи і насмішки проводжали його, коли він, похитуючись, нетвердим кроком виходив з харчевні.

— Хороший же ти будеш у того Церазя! — гукнув один.

— Бідолахо Метробію, в тебе язик вузлом зав'язався! — піддав жару інший.

— Та не пританцьовуй, це обі не на сцені!

— Тримайся рівніше… Ти витреш геть усі стіни!

— То нічого, бо він же записався у штукатури!

— Бач, петляє, наче вуж!

Тим часом Метробій вибрався на вулицю і почвалав, бурмочучи собі під ніс:

— Смі… єтесь… смі… єтесь… голодранці!.. Але я… піду на вечерю до Цезаря… він хороша людина… чудова людина… Цезар… любить… ар… ар… артистів!.. Присягаюсь Юпітером Капі… Капі… лотійським! Не можу второпати, як тут пройти… Це велітернське… вино підмішане… і облудне… як душа Ев… Ев… бітіди!

Старий п'янчуга сяк-так проплентався кроків двадцять до мосту, що вів до міста, і зупинився, хитаючись на неслухняних ногах. Тут у нього з'явилася блискуча думка: провести на свіжому повітрі дві години до смерку, коли він мав іти до Юлія Цезаря, і таким чином освіжити голову.

— Куди краще мені податися?.. До вершини… напевне, повітря там… свіжіше… а мені душно… так душно… а календар запевняє… що лютий… буває взимку… Та хіба лютий — зимовий місяць?.. Він зимовий для того, хто не п'є вина… Присягаюся рогами Вакха Діоніса… на вершині повітря свіже… я піднімусь туди… а… що я зустріну, коли піду цією стежкою?.. Я натраплю на… гробницю того доброго царя Нуми… Гаразд… хай буде так… але я ніколи