Спартак - Рафаелло Джованьолі

За п'ятнадцять днів до березневих календ (15 лютого) 680 року від заснування Рима, майже через чотири роки після похорону Луція Корнелія Сулли, римляни святкували луперкалій. Це свято встановили Ромул і Рем при заснуванні міста на честь їхньої годувальниці Луперки і бога Пана, покровителя полів, в пам'ять чудового дитинства обох братів.

Луперкалієм звалася печера на схилі Палатінського горба, в лісі, присвяченому богові Пану. В цьому місці, за переказами, вовчиця вигодувала своїм молоком Ромула і Рема.

У Луперкальській печері з самого ранку зібралися луперки — жерці, обрані з найвидатніших юнаків-патриціїв. Всі вони були вбрані "в одяг жерців. Незабаром до печери підійшла ціла юрба благородних юнаків. їх вели двоє двадцятирічних юнаків з консульських сімей. Вони були вдягнені в білі тоги, бо виконували важливу роль під час жертвоприношення.

Як тільки ця група прийшла, віктімарії витягли ножі і зарізали дванадцять цапів і стільки ж щенят. Потім один з луперків узяв меч, умочив його в жертовній крові і торкнувся ним лобів двох молодих патриціїв. Зразу ж інші луперки почали витирати сліди крові на їхніх лобах клаптями шерсті, вмоченими в молоко. Коли сліди крові було витерто, юнаки, як то було встановлено звичаєм, дзвінко розреготалися.

Очевидно, в цьому обряді легенда символізувала очищення чабанів.

Потім почалося обмивання, також установлене звичаєм, а потім в окремому місці печери луперки разом з юнаками, що очистилися, та їхніми друзями влаштували розкішний бенкет.

Поки луперки бенкетували, печера наповнилася людьми. Не тільки в лісі Пана, де була печера, а й на ближньому шляху товпилася сила-силенна людей, особливо жінок.

Чого вони чекали? Це стало зрозумілим, коли луперки, вставши з-за столу, веселі й збуджені, підперезали туніки широкими пасами із шкір забитих тварин, узяли в руки батоги, зроблені з цих же шкір, гуртом вибігли з печери і почали гасати вулицями міста, хльоскаючи всіх, хто потрапляв під руку.

Дівчата вірили, що удари цих батогів допомагають виходити заміж. Заміжні — що ці удари допомагають народити дитину. Тому на всіх вулицях можна було бачити матрон і дівчат, які бігли назустріч луперкам і радісно простягали до них руки, щоб дістати удар.

Жерці-луперки самі витрачали кошти на свято. Це лестило їхньому самолюбству, бо вважалося неабиякою честю бути жерцем і тішитися, ласкаво хльоскаючи батогом гарненьких дівчат і спокусливих матрон, та ще й чути від них у нагороду ніжні слова та бачити милі усмішки.

Частина луперків у супроводі багатолюдного натовпу побігла до острова на Тібрі. В ті часи острів був дуже мало населений, однак на ньому стояли три широковідомих храми: храм Ескулапа, храм Юпітера і храм Фавна.

Під портиком храму Фавна, спершись на колону, байдуже позираючи на метушню луперків, стояв високий на зріст юнак, міцний і стрункий. На його справді античній шиї гордо підносилася благородна голова; чорне волосся, завите й напахчене, блискуче, мов чорне дерево, відтінювало високе, розумне чоло й очі з красивим розрізом, проникливі, виразні, вольові. Ці очі одразу ж викликали симпатію. Вони були здатні покоряти людей своєю магнетичною силою, а мила усмішка оживляла їх проникливий погляд; над очима дугами підіймалися чорні густі брови, від чого лоб якось особливо наморщувався. Його ніс був рівний, різко і чітко окреслений; невеликий рот, з трохи випнутими товстими губами, свідчив про дві пристрасті юнака: владність і чуттєвість. Ледь помітна смаглявість його білої шкіри надавала ще більшої привабливості цьому прекрасному, міцному, величному юнакові.

Це був Гай Юлій Цезар.

Він був одягнений з чисто грецькою вишуканістю. Поверх туніки з тонкої сніжно-білої лляної матерії, отороченої пурпуром і стягнутої на талії шворкою з пурпурової шерсті, на ньому була білого сукна тога з широкою синьою смугою по краях.

Юлію Цезарю в цей час сповнилося двадцять шість років. Він уже мав у Римі безмежну популярність завдяки своєму розумові, освіченості, красномовству, люб'язності, хоробрості, силі духу і незрівнянній елегантності.

У вісімнадцять років Юлій Цезар, бувши з боку тітки племінником Гая Марія, а по зв'язках і особистих симпатіях — маріанцем, одружився з Корнелією. її батько, Корнелій Цінна, був чотири рази консулом і вважався затятим прибічником переможця тевтонів і кімврів. Як тільки Сулла, знищивши своїх ворогів, став диктатором, він наказав убити двох членів сім'ї Юліїв, прихильників Марія, а від молодого Гая Юлія Цезаря став вимагати розлучення з дружиною Корнелією. Цезар, який уже тоді виявляв залізну волю і непохитну твердість, не захотів цьому скоритися, за що був засуджений Суллою до страти. І коли б не втрутилися авторитетні прибічники Сулли та колегія весталок, він загинув би разом з численними жертвами проскрипцій.

Цезар почував себе в небезпеці в Римі, поки там володарював Сулла. Недарма на прохання багатьох дарувати життя Цезарю диктатор сказав: «Я вгадую у цьому юному Юлієві багатьох Маріїв».

Цезар виїхав до Сабіни, де й переховувався, мандруючи по горах Лація і Тібертіна до того часу, поки Сулла не вмер.

Повернувшись до Рима, він негайно пішов воювати у війську претора Мінуція Терма, брав участь в облозі Мітілен. Там, як ніхто інший, він показав силу, вправність і майже надприродну звитяжність. Він поводився з незвичайною мужністю, рискуючи собою, врятував життя легіонера. За це був нагороджений громадянським вінком.

По закінченні воєнних походів Цезар поїхав до Греції слухати знаменитих філософів і відвідувати школи найславетніших ораторів. Але біля Формакусси корабель, на якому був Цезар із своїми слугами, попав у полон до піратів.

У цих обставинах Цезар довів не лише свою незвичайну мужність, а й природжену здібність наказувати, що пізніше дало йому велику владу.

Коли він запитав піратів, який викуп вони за нього вимагають, ті зажадали двадцять талантів. На це юнак гордо відповів, що заплатить п'ятдесят, а діставши свободу, вирушить за ними в погоню і, захопивши