Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг
— Мати Кобр, — озвався Мауглі (із обережності хлопчик залишився по той бік стіни), — візьми кого-небудь молодшого й дужчого з твоїх родичів, І хай він допомагає тобі стерегти царський скарб, щоб жодна людина не вийшла звідси живою!
— Аг-га! Значить, анкас повернувся. Я ж казала, що це смерть. Але як же це ти залишився живий? — бурмотіла кобра, з любов'ю обвиваючись навколо держака анкаса.
— Присягаюсь биком, що викупив мене, я не знаю. Ця штука за одну ніч убила шістьох. Не випускай її більше.
ПІСНЯ МАЛЕНЬКОГО МИСЛИВЦЯ
Ще не чути Бандар-Логїв, спить на гілці Мор, павич, Не ширяє Чіль, шуліка, в небесах, А по Джунглях нишком лине тінь і тихий, тихий клич — То все Страх, Ловцю Маленький, то все Страх! Скрізь нечутною ходою Тінь крадеться за тобою, Шепіт пурхає по Джунглях, наче птах; І чоло твоє вкриває Піт холодний… Ти ж бо знаєш: То все Страх, Ловцю Маленький, то все Страх! Місяць десь ще за горою. Височать похмуро скелі. Звірі перелякано ховаються в лісах. А тебе женуть зітхання — геть, до рідної оселі, — То все Страх, Ловцю Маленький, то все Страх! На коліно! Лук до бою! Бий у темряву стрілою! Спис метай туди, де регіт у кущах! Та рука сповзла безсило; І лице пополотніло, — То сам Страх, Ловцю Маленький, то сам Страх! А коли тропічна злива гне й ламає дуб і колос, Все тремтить, белькоче й гине на твоїх очах; Крізь громовії розкоти чути моторошний голос — То сам Страх, Ловцю Маленький, то сам Страх! Ось шумлять-бурлять потоки, Ріки стали враз глибокі, Блискавиці все спалахують в горах… А у тебе в горлі сухо, І твоє сердечко глухо Промовля: — Ловцю Маленький, це ж є Страх!
РУДІ СОБАКИ
За ночі нестримного бігу —
За білі чудовії ночі!
За спритність і розум, за наші палаючі очі!
За пахощі Джунглів досвітніх,
омитих рясною росою!
За добру ловитву!
За радість весняних двобоїв!
За поклик, яким сповіщають вас друзі,
що олень вже сили втрачає!
За риск і за подвиг нічний!
За матку й щенят, які страху у Лігві не знають! —
Ми підем на смертний бій!
На бій! На бій!
Після нашестя Джунглів на село для Мауглі настало радісне життя. Він почував себе спокійно, як людина, що сплатила свої борги. Всі в Джунглях ставилися до нього по-дружньому, хоч трохи й побоювались його. Те, що Мауглі бачив, робив або чув, мандруючи від одного племені до іншого разом зі Своїми чотирма товаришами чи сам, могло б скласти багато-багато оповідань, таких же довгих, як і оце. Отже, вам не доведеться почути про те, як Мауглі врятувався від скаженого слона із Мандли, що убив двадцять два буйволи, які везли до державної скарбниці одинадцять возів карбованого срібла, а потім порозкидав у пилюці блискучі рупії; як у північних болотах хлопець цілу ніч бився з крокодилом (Джакалом) і зламав свій ніж об лускату спину тварини; як згодом він знайшов ще кращого і довшого ножа на шиї людини, розірваної диким кабаном, вистежив і вбив цього кабана, щоб належно заплатити за ніж; як під час Великого Голоду Мауглі потрапив у справжній потік оленів і осатанілі, прудкі стада ледве не затоптали його на смерть; як він урятував Хаті, Мовчальника, коли той мало не провалився у яму з палею; як другого дня сам Мауглі попав у хитро влаштовану пастку на леопарда і Хаті розтрощив важкі балки; як хлопець доїв диких буйволиць посеред драговини і як… Але зараз ми можемо розповісти лише про одне. Батько і Мати Вовки померли. Мауглі привалив великим каменем вхід у печеру і заспівав над померлими Пісню Смерті. Балу постарів і зробився незграбний. І навіть Багіра, незважаючи на її сталеві нерви і залізні м'язи, була вже не така спритна, як раніше. Акела так постарів, що сіра вовна на ньому зробилася біла. Ребра старого вовка аж стирчали, він ходив, мов дерев'яний, і Мауглі полював для нього.
Зате молоді вовки, діти колишньої Сіонійської Зграї, росли і міцніли. Нарешті їх зібралося сорок дужих бистроногих п'ятиліток, і все ж вони залишалися без Ватажка. Тоді Акела порадив молодим вовкам зібратися докупи, аби дотримуватись Закону Джунглів і коритися одному Ватажкові, як і належить Вільному Племені.
Мауглі не хотів радити у цій справі. Як висловився хлопець, він
