Безмірна залежність - Лола Астра
Але через півгодини Ілля мені передзвонив.
— Ти телефонувала? — запитав він.
Дивно, але це, схоже, був перший раз, коли Ілля мені передзвонив. У мене вже давно була фобія писати і телефонувати йому першою, тому що він мав звичку зникати. Але ось він зателефонував, і на душі стало так добре.
Ми не змогли довго говорити, бо мені потрібно було виконати термінове завдання керівника. Але це була прекрасна подія. Все дійсно почалося спочатку. Ми переживали другий медовий місяць. Після такого сумного липня я просто не могла повірити в своє щастя.
«У мене все добре! Сьогодні вищі сили дещо зробили: я випадково набрала Іллю і дуже здивувалася, коли він передзвонив. Я навіть не чекала його дзвінка. Вчора він телефонував мені. Він розповідав мені про те, як любив Уїтні Х'юстон. Своєю любов'ю до неї він так нагадав мені мене. Дивно, що я не одна така в світі. Ми дуже схожі. Ілля дуже чутлива людина, але я не повинна забувати, що він мені нічого не винен і вільний робити все, що хоче. Я повинна бути йому другом, підтримкою, коханкою, а не наглядачем. Він заслуговує на щиру любов.
10.08.2017, 16:03»Наступного дня Ілля не зник, а знову зателефонував мені. Ми з ним фантазували про майбутню зустріч, а потім перейшли до листування.
«Скажи, а ти мене кохаєш?» — запитав Ілля. Звичайно, він питав про це тому, що я давно не казала йому про свої почуття відкрито і щиро. Боялася.
«Кохаю. Дуже сильно. А ти мене?» — поставила я зустрічне запитання. Хоч я і знала його відповідь, але все ж хвилювалася, що зараз він почне жартувати.
«Я — так. Я кохаю тебе всю. Я люблю тебе як жінку, подругу, співрозмовницю, письменницю, принцесу, володарку найкрасивішого тіла. Як найріднішу і близьку людину в світі».
Ні! Ні! Ні! Це не могло бути правдою. Це було неземне щастя, нереальне.
«Ти робиш мене найщасливішою дівчиною в світі. Ілля! Ти найкращий чоловік у всьому всесвіті!»
«Кохана… Так і повинно бути, адже ми кохаємо одне одного. А зараз я буду вкладати тебе спати. Поцілуй мене, а я поцілую тебе, моя дівчинко. Солодких снів. Спи, моє маленьке янголятко».
«Добраніч, милий».
Неймовірний спокій огорнув мою душу, неймовірне щастя наповнило мене, в мені прокинулися впевненість у собі, усвідомлення своєї жіночої сили, привабливості, чарівності, краси. Хіба цей світ не створений для того, аби люди жили в любові? Я готова була дарувати свою любов Іллі завжди, доки він її прийматиме.
Все складалося чудово. Ми прекрасно поспілкувалися, а наступного дня я повинна була їхати до Дніпра в гості до подруги. Весь день я хотіла присвятити спілкуванню з нею, відключивши інтернет. Іллі я не сказала, що їду, просто не було слушної нагоди. Але я раділа, що мене не буде на зв'язку, тому що, по-перше, у мене не буде можливості набридати йому, а, по-друге, він мав нагоду скучити за мною.
Усе складалося за моїм планом, і я була спокійна. Але все виявилося навіть краще, тому що Ілля знову зателефонував мені! Я саме їхала в автобусі.
— Сьогодні я буду відпочивати зі своєю подругою, тому на зв'язку мене не буде, — попередила я його.
— Не питання, відпочивай, але фотографії я буду чекати, — сказав він спокійно.
«О, ні, знову фотографії», — промайнуло у мене в голові. Я взагалі не любила фотографуватися, а тепер повинна була це робити на першу вимогу, інакше Ілля міг образитися. Але ж я попередила, що мене не буде на зв'язку, тому мала право спокійно провести вечір.
— Я спробую щось вигадати, — сказала я, а потім почав зникати зв'язок, і ми попрощалися.
«Треба буде зробити йому якесь фото навпроти фонтану і попрощатися, інакше він буде відволікати мене весь вечір», — подумала я, виходячи з автобуса.
І ось я була в Дніпрі. Тут я провела свої студентські роки, знайшла друзів, отримала чудову освіту. Це були добрі роки, але моє нинішнє життя, незважаючи на всі злети і падіння в особистому житті, подобалося мені більше. Дніпро не став для мене другою домівкою, дім у мене був поки тільки один.
Подружка зустріла мене, і ми поїхали до неї додому.
— Ти почувай себе, як вдома, а я швидко в магазин збігаю, — сказала вона, і я залишилася на самоті.
Замість того, аби сісти і відпочити, я почала позувати перед камерою телефону. Зробивши декілька вдалих фото, я надіслала їх Іллі зі словами: «Привіт з Дніпра! Цілую тебе. Я побігла». З почуттям виконаного обов'язку я вимкнула інтернет і готова була весело проводити час.
Але нічого не вийшло: подрузі дали термінове завдання на роботі, і тепер їй весь вечір доводилось сидіти за ноутбуком, а я була наодинці із собою. Я могла написати Іллі, але щось стримувало мене. Коли він кудись ішов, він ніколи не був для мене доступний, а ось я завжди відповідала блискавично на кожен його дзвінок і повідомлення. Я хотіла, аби він скучив за мною, думав про те, що йому мене не вистачає, і щоб він знав, що я також буваю іноді зайнята. Тому я вирішила йому не писати, хоча через кілька годин я все ж увімкнула інтернет і побачила від нього повідомлення:
«І це все? Ні, так не годиться. Хочу ще фото!»
Я посміхнулася, але нічого не відповіла. Адже я вже написала, що на зв'язку мене не буде, а варто було тільки вступити в діалог, і невідомо, чим би все скінчилося. До того ж, з подружкою ми спілкувалися, просто наші плани повеселитися довелося відкласти
