Безмірна залежність - Лола Астра

змінити себе, тому що в першу чергу страждала саме я: варто було Іллі зникнути хоч на день, я починала хвилюватися, що він зник назавжди. Але якби я дарувала йому свободу і безкорисливу любов, не відчувала б цього болю.

Думка про те, що тепер я буду просто кохати, не вимагаючи нічого натомість, зігрівала мені душу, і перед сном, дотримуючись свого плану, я побажала Іллі приємних снів. І незважаючи на те, що вранці я так і не побачила від нього відповіді, я все одно була в гарному настрої, адже Ілля мені нічого не винен за мою любов. Я просто мріяла і насолоджувалася спогадами.

«Моя проблема в тому, що я абсолютно не вмію насолоджуватися моментом, постійно думаю про майбутнє, причому завжди негативно. Якщо мені кажуть, що люблять, я не вірю і не радію цьому, а хвилююся через те, що завтра все зміниться. Але я пообіцяла собі, що більше в стосунках з Іллею це не повториться, і повинна виконати цю обіцянку. Він сказав, що кохає, що мені ще потрібно? Навіщо думати за нього? Не потрібно нічого від нього вимагати і чекати, потрібно робити те, що мені самій хочеться, і все тоді буде добре.

07.08.2017, 16:34

Мені стало добре і спокійно, незважаючи на те, що Ілля мені вчора не відповів. Я просто буду кохати. Любов вимагає дисциплінованості та зосередженості, якраз другому я хочу навчитися: жити сьогоднішнім, теперішнім моментом, саме цього я хочу, адже чим більше я думаю про майбутнє, тим швидше воно вислизає. Я буду кохати його і дарувати свою любов, а він нехай вирішує: приймати її чи ні.

08.08.2017, 08:00

Хочу, аби ми з Іллею зустрілися в цьому році в вересні. З моїм коханим Іллею.

08.08.2017, 08:08»

Моїй радості не було меж, коли я побачила в його плейлисті в соцмережі пісню про кохання на відстані. Ілля слухав досить грубу музику, пісні з матюками, але ця була не такою. Я знала точно: ця пісня була про нас з Іллею, саме про мене він думав, коли слухав її, а це означало лише те, що він кохає мене.

«Все, що я можу, це дарувати Іллі свою любов, кохати його без застережень, не чекати нічого у відповідь. Мені нестерпно сильно хочеться до нього, але я не можу нав'язуватися. Він сам повинен прийняти рішення, а моє завдання — просто любити його. Вчора я знайшла в його плейлисті пісню про кохання по листуванню. Я впевнена, що це про мене. Ілля зворушливий і чутливий — я завжди це знала. Ах, якби він захотів бути зі мною…

09.08.2017, 08:57»

Але ось мені знову стало сумно, адже на моє останнє повідомлення він так і не відповів. Причиною суму став алкоголь: у колеги по роботі був день народження, і ми святкували. Я випила вина, і замість радості з'явилося відчуття безвиході, бажання написати Іллі, сказати, як сильно я його люблю. Але я повинна була діяти за планом, суворо його дотримуватися. Не знаю, яким чином я себе зупинила, але легше мені від цього не стало. Хотілося до Іллі шалено, хотілося подарувати йому свою любов, зігріти серце, але я не сміла цього робити. О Ілля!

«Я хочу плакати. Вперше за чотири дні я хочу плакати. Але не буду, мені потрібно бути сильною і вірити. Іллюша, любий мій, я дуже сильно хочу до тебе, хочу бути в твоїх обіймах, зануритися в твої очі. Я кохаю тебе самою справжньою любов'ю, на яку тільки здатна. Я бажаю тобі щастя, такого, яке ти сам для себе хочеш. Ти найкращий. Ти мені дуже дорогий. Нехай у тебе все завжди буде добре. Кохаю до безтями, більше за життя. Більше за життя.

09.08.2017, 15:59»

І ось Ілля почув мене. Увечері він написав мені. Я намагалася надсилати у відповідь веселі повідомлення, але йому було не до сміху — сьогодні був день народження його улюбленої співачки Уїтні Х'юстон.

«Ти повинна зараз же послухати десять її пісень!»

«Добре, послухаю. Ти теж насолоджуйся музикою. Не буду тебе відволікати», — відповіла я м'яко, намагаючись приховати розчарування від того, що розмова у нас сьогодні вийшла короткою.

«Ти сьогодні правильно себе поводиш — як справжня любляча жінка. Частіше б так. А то останнім часом взагалі нестерпна».

«Я намагатимуся», — відповіла я, радіючи компліменту й усвідомлюючи, що контроль емоцій приніс свої плоди.

Здавалося, краще бути не може, але Ілля мені зателефонував.

— Ти вже послухала десять пісень?

— Звичайно! А ти?

— Ні, мене вистачило лише на дві. Завжди, коли я слухаю її довго, то починаю плакати, — відповів Ілля.

Від цих слів моє серце стислося.

— Досі шкодую, що так і не пішов на її концерт, коли була можливість, — продовжував він. — Завжди з тремтінням згадую ті часи, коли я збирав гроші на її диски, шукав плакати, переглядав концерти, фільми. Якби мені запропонували мустанг в обмін на ці спогади, я ні за що не погодився б.

Напевно, таким лагідним та ніжним Ілля не був ще ніколи. Саме такого Іллю я свого часу покохала і зараз в черговий раз переконалася, що не вигадала його — він дійсно був таким, яким я його відчувала.

Ми недовго говорили, тому що було вже пізно, але після розмови він надіслав мені посилання на кліп Уїтні. «Я вірю в нас» — так називалася пісня. Так, я теж тепер вірила.

Наступного дня я перечитувала наше листування знову і знову. Тепер я суворо дотримувалася плану, і все виходило. Важливо було не набридати йому, не тиснути, насолоджуватися тим, що є. Мені здавалося, що в мене починає виходити. Тому, коли я випадково натиснула