Священна книга гоповідань - Павло Петрович Коробчук

І вирішуєш почати колекціонувати життя. Його прояви.

Івани Яковичі

Семидесятилітні гопники Івани уже більше двох місяців приколюються колекціонуванням.

Вони завели акваріум з рибками, клітку з хом’ячками, папугу, бегонію, хлорофітум, пахіру, ялівець.

Роздрукували більше п’ятдесяти фотографій людей і тварин у дії: бейсболіст у момент відбивання м’яча, тигр, що атакує косулю, машиніст метро зі сльозою на щоці, людина, що дивиться у дверне вічко, немовля з іграшкою в руці тощо.

Вони збирають предмети, які надихають, мотивують до дії, подовжують життя чи є знаряддями праці: протигаз, лопата, дзвінок з готельної рецепції, музична скринька, сопілка, молоток, трикутний дорожній знак, олівець тощо.

У їхній колекції ніколи не буде пістолета.

І-три мешкає сам у старому будинку на невеликому острові біля міста. Після тюрми його тіло в діаметрі кількох десятків метрів обріс один рефлекс. Цей рефлекс притаманний акваріумним рибкам, що все життя жили в скляній великій банці, плавали там, намотували круги, живилися тим, що насипле в пройму нагорі рука Господаря, вовтузились у вузькому просторі. І коли ці рибки якимось дивом потрапляють у свій природний ареал розповсюдження – у річку чи озеро, – вони продовжують намотувати круги діаметром у свій, уже уявний, акваріум. Розміри акваріума, в якому ти звик жити, формують розміри твого життя – зацікавлень, кола спілкування, подорожей, емоцій.

Ось чому І-три після тюрми поселився на острові.

Інші брати Івани, після того, як у них повмирали дружини, повернулися в свою старезну квартиру на районі. Збирають прояви життя, кряхкочуть про втрачені можливості й насолоди. Із кожним роком все частіше вдивляються вдалину, ніби виглядаючи звідти те, що змусить перестати дивитися взагалі будь-куди. Смерть – це процес вічної темряви, але без скліплених очей чи приходу ночі.

Івани вдягаються у старий немодний одяг, якого сахається молодь. Потерті спортивки з трьома смужками на боках, діряві кепарики, брудні майки-алкоголічки. Третина зубів – відсутня, третина – золота, третина – доживає своє. Але Івани не дивуються, що їх лякаються, їхнього вигляду шугалися завжди.

Всі вони завели собі довгі сиві бороди. Тепер брати – бородогопники. Ну не те щоб завели, просто їм впадло голитися. Їм взагалі впадло майже все, крім ностальгії за свіжістю, за молодістю, за тим драйвом, з яким вони ходили на стрілки з гопниками з інших районів, за пропаленими п’янками, за римськими блядками, за ейфорією, за адреналіном, який смажить тебе, коли, наприклад, грабуєш чиюсь хату.

У них всередині, під кумполами, лишилася порожнина, яку вони намагаються заповнити проявами життя. Не обов’язково злочинними проявами. Це можуть бути просто точки їхнього останнього відліку. Вони намацують пульс, який уже десятиліттями не пропальповується їхньою розпальцівкою.

метелик

В один день всі троє Іванів зібралися вчергове посидіти разом. Розсілися на спинках лавочок, як у молодості. А поруч, на сидіннях, сиділи пенсіонерки і скоса щось варнякали до старих гопників.

Ось повз трьох стариганів пройшов молодий міліціонер. Він їх не зауважив, вони не потрібні навіть міліції, настільки всевидяча туга і самотність панує навколо. Міліціонери, з якими Івани свого часу мали справи у своєму житті – вже давно повмирали. Причому майже всі – природною смертю. Такою ж природною, як і дружини гопників.

Після обіду Івани свистіли вулицями. Показували один одному пальцями на вікна квартир, де вони колись гульдибанили до ранку зі своїми каріфанами і тьолами. Підходили до вікон автомобілів і пускали скупу хуліганську сльозу, вдивляючись на предмети, що виблискували з салонів. Гопники не плачуть – з очей витікає піт. Їхнє життя було одним суцільним тренуванням, і ось зараз їм хочеться пити через спрагу після тренування, завалитися від втоми, і з них нарешті цебенить піт, який все життя накопичувався під шкірою.

Ось І-раз помітив метелика, що якимось чином потрапив під пластиковий стаканчик при дорозі й не міг звідти вибратися. Іван присів біля нього і придивився. До нього на корташі спустилися брати.

Махав шарудливими крильцями, глухо бився об стінки, не міг втихомиритися. Він не звик до таких обставин – його завдання літати, переносити пилок з квітки на квітку, зароджувати нове життя. І що йому тут робити, у цьому пластику? Чекати, поки його переїде якась наблатикана беха?

Ось же він – живий, а продовжити життя квіток не зможе. Намагався щось зробити, вирватися, прогризти цей стаканчик, перевернути його, але не виходило. Нащо йому жити, якщо він не може дати життя он тому червоному маку на узбіччі?

Ця постійна спроба народжуватися в умовах, які непридатні для життя, які тебе сковують з самого дитинства – телевізор, вулиця.

Твої мізки стають стиснуті в якихось вуличних поняттях. Ти замкнений. Спробуй, переверни цей стаканчик.

І-раз доторкнувся до стаканчика і перекинув його. Метелик пурхнув, покружляв навколо гопників і полетів собі.

Івани дивилися вдалину, в якій, ніби один із візерунків змінної мозаїки, вертівся і зник метелик. І-раз протяжно промовив:

– Я знаю, шо на пастой тужиться-тужиться, але в упор так і не може народитись. – І додав: – Нам імінно нада в інстітут.

Брати Івани ввечері зазвичай купують (відчуйте слово «купують») багато насіння і весь вечір вдома готують різні страви, в яких обов’язковим інгредієнтом є насіння. Готують, чухають свої бороди, слухають старий французький шансон.

Але цього вечора вони вчинили інакше. Прийшли додому, засіли в кухні за столом і довго думали, до самого ранку. Співставляли, припускали, перевіряли, прораховували, але перед світанком все-таки вирішили. Гарна ідея – як калькулятор – скільки не клацай, все одно натиснеш знак «дорівнює».

підробка документів

Наступного дня Івани звернулися до їхнього старого знайомого хакера, який їм кілька разів у житті допомагав. До того чувака, в якого під нижньою губою був шрам. Так, ніби він сміявся на чотири губи.

Цього разу вони попросили підробити документи. І-раз мав стати професором біологічних наук, який сорок років пропрацював у канадському університеті і зараз вирішив повернутися на батьківщину, померти тут, ближче до шевченківського Канева, лишивши внукам будинок, «мерседес» і сорок вуликів із бджолами під Ванкувером. Ця легенда потрібна була для того, щоб влаштуватися співробітником у біологічний інститут.

Діловий костюм, який вони нав’ялили, ще коли йшли в депутати, зберігся добре. Звісно, костюми збереглися, бо гопники їх років сорок не надягали. Нащо їм костюм, якщо їхнє життя подібне на спортивки? Три білі смуги життя, три чорні смуги.

вперше зайти в інститут у віці семидесяти років

Іван влаштувався на роботу в