Священна книга гоповідань - Павло Петрович Коробчук
Сила духу і слабкість домашності, сила керівництва і слабкість прогинання, сила тюрми і слабкість свободи.
Дупа одна у братів Іванів, а голови уже зовсім різні.
І-два продовжував спокійно їхати у свій гараж, не зважаючи на те, що відбувалося на задньому сидінні.
гараж, вечір, ніч
Гараж, вечір. Біля входу стояли двоє охоронців. Ганьба, по пояс голий, прив’язаний до металевого столу, в кутку, дихав, дрімав, його жорстоко побили, з рота юшила кров, синці на руках та животі, спина подерта, на голові кілька ран. Він змерз і притулився до килимка на стіні, щоб хоч якось зігріватися, поки в голові видніються сомалійські пустелі.
Івани сиділи в гаражі й вирішували, що робити з заручником. Їхні голови були в крадених шапках-вушанках. Однакові шапки їм нагадували про те, що в них колись був один мозок на всіх. Тому зараз вони не спілкувалися між собою, а обдумували спільну проблему. До речі, думали між собою вони іноді чомусь чистою українською мовою (особливо після того, як І-раз свого часу брав уроки ораторського мистецтва).
– Може, його здати на органи? – запропонував подумки І-раз.
– Цікаво, у нього внутрішні органи теж чорні? – поцікавився І-три.
– Думаю, негрячі органи не підійдуть на нашому слов’янському ринку внутрішніх органів, – зауважив І-два.
– Може, просто здати його в органи? – продовжив пропонувати І-раз.
– Ти пропонуєш його внутрішні органи здати в органи? – поцікавився І-три.
– Його цілого, з усією його чорнотою, – відповів І-два і додав: – Подумай, як ми можемо здати його в органи? Нас же теж загребуть. Ми для міліції не ювілейний магазин, а негр – не подарунковий сертифікат.
– Тоді давайте його вб’ємо. Це ж просто, – сказав І-три і заворушився на стільці.
– Тобі просто, ти у нас тюремний, – відповів І-раз. – Але який сенс його вбивати? Що корисного?
– А дійсно, що? – поцікавився І-два. – Може, просто відпустити?
– Що відпускати, що вбивати – одне й те саме, – заявив І-три.
– Ну, не перегинай, – поправив І-два.
– Я про те, що і так, і так від нього користі нам ніякої не буде, – сказав І-раз.
– Дійсно, – подумали хлопці.
– А взагалі, чому ми його запхали з собою в автомобіль? – поцікавився І-раз.
– Це ініціатива І-три, – вказав пальцем на І-три І-два.
– Брати, – подумав І-три з таких виразом обличчя, ніби відповідь була зрозумілою. – Скажіть мені, хіба ми не знаємо, що таке кримінал? Хіба ми не зазнали за своє життя всіх негараздів на цій ниві? Хіба ми не маємо прихильно ставитися до тих, хто такий же, як і ми? Брати, ви знаєте – я відсидів за нас усіх. Але не просто за нас, а за кожного з тих, кого не засудили після слідства, хто якось відмазався від суду, заплатив слідчому, втік від міліції з місця злочину. І тому я не хочу, щоб навіть цей негр сидів у тюрмі. Краще нехай ми прикуємо його у тебе в гаражі, І-два, і зробимо з нього персонального раба, ніж я його здам міліції.
– Ти віриш у Бога? – спитав І-раз у І-три.
– Що за дурниці? – відповів І-три.
– Просто я вчергове переконався, що твій Бог – найбезсердечніший, бо найпрофесійніший. За твоєю релігійною логікою, краще вбити підлеглого і не заробити на ньому, ніж віддати його ворогові й дати йому заробляти на підлеглому, – сказав І-раз.
– Поезія тут ні до чого, брате, все простіше. Якщо я відсидів за кожного, то при можливості не пущу ще когось сидіти за кожного. Я не Ісус, який звалив, і з кінцями, – сказав І-три.
– Чому Ісус не помер за наші судимості? Чому він зупинився на гріхах і не пішов далі? – спитав І-два.
– Ісус помер за наші гріхи, брате. А ти відсидів за наші судимості, – відповів замість І-три І-раз.
– Мене цікавить інше, – дещо змінив тему І-три. – Якщо Ісус взяв на себе людські гріхи, то як він міг потрапити на небо?
Вони закурили. Вечір непомітно перейшов у ніч, за парканом на стоянці завели хор цвіркуни, темно-синє небо вкрилося дірками, з-за яких просвічувалися жовті лампадки, листя дерев тривожно шурхотіло, ніби перегукуючись у темряві, щоб жоден листочок ніде не загубився.
Брати вирішили на певний час лишити Ганьбу в І-два, щоб той працював у гаражі, нікуди його звідси не відпускати. Все рівно йому нікуди податися, з країни він легально не зможе виїхати, хіба що після ув’язнення, в університеті його ніхто не чекає, чекає тільки родина, яка у своєму Сомалі харчується ґрунтом. У Ганьби зі своєю родиною наразі спільне хіба що чорне небо і чорна шкіра.
І-три поїхав додому, наказавши охороні стежити за негром, по черзі, один змінює іншого кожні дві години. І-два пішов додому, йому тут йти буквально п’ять хвилин. А І-раз не було куди податися – принаймні сьогодні дружина його не чекає – він знав її характер, вона довго відходить від конфліктів, на третій день можна буде під поріг покласти кілька тюльпанів. Бажано, непарну кількість.
А поки він вирішив теж заночувати в гаражі, ніби охоронець, ніби негр.
негр це є і сама ніч, і кінець сенсів, і кримінал, який знищує весь кримінал
І-раз прокинувся від метушні. Біля виходу з гаража билися люди. Іван прокліпався і побачив, що негр, ніби удав серед джунглів, тисне за горло одного з охоронців. У нього похолола середина, він зорієнтувався, що має кілька секунд для рішення. Можливо, зараз Ганьба накинеться на Івана, можливо, зараз на негра накинеться інший охоронець. Можливо, негр хотів просто втекти, і йому не треба прибивати всіх. Вибігти з гаража і отримати свободу – таку умовну свободу величиною в ніч, в країну і у власне вміння уникати міліції.
Де інший охоронець? Іван почув звук за якийсь метр від нього, ніби хтось намагається виплюнути з рота густу рідину. Іван простягнув руку в сторону, звідки долинав звук, і натрапив на гарячу слизьку поверхню, на тіло, яке дихало, але захлиналося. Це був інший охоронець, нікого більше тут не могло бути, він вмирав, не кричав, не міг сказати ні слова, у
