Оповідь Артура Гордона Піма (збірник) - Едгар Аллан По
Капітан Гай був чоловік із вишуканими світськими манерами і мав великий досвід у плаванні в Південному океані, якому віддав більшу частину свого життя. Йому бракувало, правда, енергії, а отже, й того духу підприємництва, який тут абсолютно необхідний. Він був співвласником шхуни, на якій ходив, і мав право здійснювати рейси в південних морях за власним розсудом, беручись за перевезення будь-якого вигідного вантажу. Як то завжди буває в подібних рейсах, він мав на борту запас намист, дзеркал, кресал, сокир, сікачів, пилок, стругів, рубанків, доліт, стамесок, буравчиків, терпугів, криволінійних стругів, напилків, молотків, цвяхів, ножів, ножиць, бритв, гілок, ниток, череп’яного посуду, ситцю, брелоків та інших таких товарів.
Шхуна вийшла з Ліверпуля десятого липня, двадцять п’ятого на двадцятому градусі західної довготи перетнула тропік Рака і двадцять дев’ятого кинула якір біля Сала, одного з островів Зеленого Мису, де взяла на борт сіль та інші припаси, необхідні для тривалої морської подорожі. Третього серпня вона покинула острови Зеленого Мису і взяла курс на південний захід, у напрямку берегів Бразилії, щоб перетнути екватор між двадцять восьмим і тридцятим градусом західної довготи. Цей курс обирають і більшість суден, які прямують з Європи до мису Доброї Надії і далі в Ост-Індію.[50] Йдучи цим шляхом, можна уникнути штилів та сильних зустрічних течій, дуже частих біля узбережжя Гвінеї, і за допомогою постійних західних вітрів, що ніколи не завертають у протилежний бік, досягти мису Доброї Надії – отже, ця дорога в кінцевому підсумку виявляється найкоротшою. Першу зупинку капітан Гай мав намір зробити в Кергелені – не знаю навіть, з якої причини. Того дня, коли нас підібрали, шхуна щойно проминула мис Святого Рока на тридцять першому градусі західної довготи; отже, ми продрейфували з півночі на південь не менш як градусів на двадцять п’ять.
На борту «Джейн Гай» до нас поставилися з усією увагою, якої вимагав наш жалюгідний стан. Десь за два тижні, поки судно йшло тим самим курсом на південний схід під лагідним бризом і при чудовій погоді, і Петерс, і я цілком оклигали від наслідків пережитих недавно випробувань та нелюдських страждань, і ми почали згадувати все, що з нами було, радше як жахливий сон, з якого ми, на щастя, прокинулися, а не як правдиві події в усій їхній тверезій і нещадній реальності. Згодом я зрозумів, що таке часткове затьмарення пам’яті здебільшого настає після раптового переходу або від радості до смутку, або від смутку до радості – причому ступінь забудькуватості прямо пропорційний різниці між щасливими й нещасливими переживаннями. Щодо мене, то нині я нездатний повністю поновити в пам’яті страждання та знегоди, які я витерпів, коли від нашого «Дельфіна» залишився один корпус. Події я пам’ятаю, але не годен пригадати, які саме почуття володіли мною під час тих подій. Знаю лише, що в моменти, коли відбувалася та чи та подія, мені здавалося, що більших мук ніколи й нікому не доводилося терпіти.
Кілька тижнів наше плавання тривало без пригод, крім хіба зустрічей з китобійними суднами, а частіше – з чорними або справжніми китами, яких так називають на відміну від кашалотів. Правда, вони почали нам траплятися переважно вже після двадцять п’ятої паралелі. Шістнадцятого вересня, перебуваючи зовсім близько до мису Доброї Надії, шхуна перенесла перший справжній шторм, відколи покинула Ліверпуль. У тих місцях, а ще частіше на південь і на схід від мису (ми лежали на захід від нього) морякам часто доводиться вступати в боротьбу з шаленими ураганами, що налітають із півночі. Вони завжди приносять із собою височенні хвилі, й одна з найбільших небезпек полягає в тому, що вітер раптово змінює напрямок у самому розпалі шторму. Справжній ураган дме з півночі або з північного сходу, і раптом западає мертвий штиль, а відразу по тому налітає ще сильніший шквал з південного заходу. Як правило, таку різку переміну провіщає світла пляма на південному обрії, і тому на кораблях устигають ужити застережних заходів.
Було близько шостої ранку, коли на шхуну при чистому небі налетів шквал і, як звичайно, з півночі. На восьму годину буря посилилася, піднявши такі велетенські хвилі, яких я ще ніколи не бачив. Хоча майже всі вітрила були прибрані, шхуна трималася не так, як слід би триматися океанському кораблю; вона заривалася носом у кожну хвилю і ледь устигала випрямитися, перш ніж накочувалася нова хвиля і знову її накривала. Світла пляма на південно-західному обрії, яку ми давно виглядали, з’явилася перед самим заходом сонця, а приблизно через годину невеличке переднє вітрило, яке було напнуте, безживно обвисло на щоглі. А через дві хвилини, попри всі наші приготування, шхуну мов чарами перекинуло набік, і могутній потік шумовиння перекотився через круто нахилене судно. На щастя, ураганний вітер обмежився шквалом, і нам пощастило вирівняти шхуну. Обійшлося без пошкоджень. Поперечні хвилі завдавали нам великої мороки ще кілька годин, але над ранок на шхуні все було майже в такому самому стані, як і до шторму. Капітан Гай вважав, що врятувалися ми чудом.
Тринадцятого жовтня, перебуваючи на 46°53́ п. ш. і 37°46́ с. д., ми побачили острів Принца Едуарда. Через два дні ми наблизилися до острова Володіння, а незабаром проминули й острови Крозе, розташовані на 42°59́ п. ш. і 48° с. д. Вісімнадцятого числа ми дісталися до острова Кергелена, або, як ще його називають, острова Пустки, – це в південній частині Індійського океану, – й кинули якір у затоці Різдва, на глибині сажнів у чотири.
Острів Кергелена – а точніше, архіпелаг островів – лежить на південний схід від мису Доброї Надії на відстані майже вісімсот ліг.[51] Острови були відкриті в 1772 році бароном де Кергуленом чи Кергеленом, французом, який думав, що перед ним частина величезного південного материка, – його повідомлення про це свого часу спричинило велику сенсацію. Французький уряд, зацікавившись відкриттям, наступного року послав барона обстежити нову землю – ось тоді було виявлено помилку. 1777 року на ці ж таки острови натрапив капітан Кук,
