Українська література » Сучасна проза » Гербарій коханців - Наталія Володимирівна Сняданко

Гербарій коханців - Наталія Володимирівна Сняданко

Читаємо онлайн Гербарій коханців - Наталія Володимирівна Сняданко
навпаки, але переконати Ореста їй не вдалося. Вони посварилися і йшли по різні боки дороги. Ірина подумки картала себе, що погодилася на цю авантюру і не поїхала до себе додому. Орест час від часу вигукував їй щось образливе з протилежного боку дороги. Коли дратувався, він починав нерозбірливо бурмотіти, і на відстані його взагалі важко було зрозуміти.

Ірина йшла, закриваючи очі долонею від сліпучого світла зустрічних фар, і думала про те, що ось воно і трапилося, ця вже далеко не перша їхня сварка, але перший раз, коли вона не відчуває у процесі нічого, крім втоми. Їй не лише байдуже, хто з них має рацію, її навіть не ображають вигуки Ореста. Хоча раніше, ще зовсім недавно, вона би у такій ситуації ридала, відчуваючи, що світ ось-ось обвалиться на неї.

Ірина була неконфліктною натурою і вкрай рідко йшла на принцип у такого типу суперечках. Здебільшого їй було простіше поступитися і дати людині можливість самостійно побачити власну помилку. Їй більше розходилося на тому, щоб зберегти душевний спокій, ніж на тому, аби довести власну правоту. А будь-який, навіть найменший конфлікт надовго вибивав її з рівноваги, і вона потім провадила тривалі внутрішні діалоги з уявним суперником, багато разів відтворюючи в уяві ту саму сцену і намагаючись підібрати найбільш правильні, переконливі, вдалі вислови. Це була цілковито безглузда трата часу, вона усвідомлювала це, але нічого не могла з собою зробити, саме такою була звичка її організму реагувати на отриманий стрес. У моменти, коли відбувалася неприємна розмова з кимось, Ірина, як правило, стримувалася, як її до того призвичаїли дов гі роки виховання, а потім накопичена образа чи злість проказувалися подумки, і тривало це страшенно довго, залишаючи по собі неприємний осад поразки. Тому вона намагалася потрапляти в конфліктні ситуації якомога рідше.

Але зараз, коли вони з Орестом ішли по різні боки траси, їй здавалося, що кожна машина, яка проїздить між ними, обриває невидимі ланцюжки, і з кожним відпадає потроху чогось теплого і світлого, що зігрівало їх протягом цих кількох місяців повної ідилії і взаємного захоплення.

Іноді спогади стають продовженням дійсності, особливо такої, яку не хочеться сприймати, не хочеться вірити в неї і навіть погоджуватися на власну у ній присутність.

Ірина

Коли Орестові прийшов той лист, Ірина бачила, як нервово він відкривав його у себе в кабінеті, озираючись, чи її немає поблизу, потім прочитав і розлючено жбурнув між папери. Походив по кімнаті, тоді знайшов листа і заховав до портфеля. Увечері він прийшов додому добряче напідпитку і намагався робити вигляд, ніби нічого не трапилося. Ірина запитала, в чому справа, він відповів, що все гаразд, просто трохи втомився. Протягом кількох наступних тижнів йому часто приходили листи, і тепер він щодня бігав до міста у якихось таємничих справах. Повертався знервований і підпилий, з Іриною майже не розмовляв. Вона фізично відчувала, що заважає йому, що він не звик до чиєїсь присутності у моменти, коли має неприємності.


Тоді вона часто залишалася вечорами сама в будинку і відчувала себе, ніби в дитинстві, коли влаштовувала собі хованки під накритим коцом столом. Тоді, в дитинстві, ховатися під столом найцікавіше було взимку, коли після обіду дуже швидко темніє, але у темряві під столом чомусь зовсім не так страшно, як у темряві порожнього дому пізнього вечора. Це якась несправжня темрява. Можна вимкнути всюди світло і залізти під цей накритий коцом стіл, взяти з собою ліхтарик і бавитися там, аж поки дорослі не повернуться з роботи. Ця відсутність страху перед темрявою, як і гострота задоволення, тимчасові, забезпечені охоронною грамотою умовності, яку гарантує гра. Бо якщо прокидаєшся вночі і не можеш заснути, то темрява зовсім не така романтична і приваблива, а час до ранку тягнеться страшенно довго.

Очікування Ореста у порожньому будинку завжди починалися саме з такої безпечної, пообідньої темряви, але ближче до ночі вона поволі перетворювалася на нічну, сповнену небезпек і невідомо сті, і що пізніше повертався Орест, то важче було Ірині зберігати спокій. Їй ніколи не вдавалося заснути до його повернення, і вона нервовими кроками ходила по кімнаті, а іноді й собі відкорковувала пляшку вина, що здебільшого завершувалося потім спільною пиятикою і сваркою через якусь дурницю.


Ці таємничі справи у місті, які раптом з’явилися в Ореста, дуже змінили його поведінку. Ірина майже не бачила його тепер спокійним та задоволеним, він постійно був роздратованим і нервовим, щодня вживав алкоголь. Коли Ірина пропонувала, що поїде з ним до міста, він ніяково відбріхувався, і вона перестала пропонувати, залишаючись вдома. Тим більше, що до міста їй зовсім не хотілося. Хотілося сидіти на балконі, спостерігати за рухом хмар і дослухатися до власних відчуттів.


Тоді Ірина відтворювала у пам’яті розповіді Ореста про те, як він забрав до себе батька після смерті матері. Продав батьківський будинок у іншому місті, гроші позичив під відсотки знайомому бізнесмену і досі непогано з цього жив. Батько спершу не хотів переїздити, він звик сам господарювати, а за роки, поки мати хворіла, доглядав ще і її. Але після смерті матері батько різко постарів, почали сильніше турбувати різні болячки, і в якийсь момент таки погодився на пропозицію сина.

Але вже через кілька тижнів після переїзду вони почали часто сваритися. Орест так і не зміг зрозуміти, чим батько був незадоволений, чому постійно дорікав сину за якісь дрібниці, немитий посуд, вчорашній борщ, шпарину у віконній рамі, бідкався тим, що будинок у такому поганому стані, що син зовсім не займається ремонтом, що розвалилася сім’я, називав Ореста алкоголіком.

Орест довго терпів, мовчки вислуховував батькові докори, виправляв, що міг, але це допомагало дуже ненадовго. Батько знаходив нові і нові недоліки у поведінці сина й поволі все їхнє спілкування почало зводитися до переліку взаємних образ, скарг і нарікань. Орест теж почав випоминати батькові свої дитячі травми, несправедливості, які глибоко засіли у пам’яті, завищені вимагання, нерозуміння його творчої натури, дріб’язковість. Потім почав частіше зникати з дому, виходив уранці, повертався пізно ввечері, аби рідше зустрічатися з батьком. Думав, так сварки порідшають і старий менше нервуватиметься. Але ефект був зворотнім. За цілий день батько накручував себе, готував звинувачувальні промови, вимагав від сина повернути йому назад будинок, оголошував голодування, демонстративно влаштовував розгардіяш, хамив по телефону знайомим Ореста.

Претензії батька ставали все більш дивними. Якщо раніше він чіплявся до не дуже суттєвих, але хоча би реальних недоліків Орестового характеру чи поведінки, то тепер його не

Відгуки про книгу Гербарій коханців - Наталія Володимирівна Сняданко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: