Шоколад із чилі - Іоанна Ягелло

намагатиметься домовлятися про побачення. Був реалістом і щодня дивився на себе в дзеркалі. У нього були завеликі окуляри з товстими скельцями, на жаль, із його зором про тонші скельця годі було й мріяти. Навіть, якби він поміняв їх на лінзи, однаково залишився б ніс-картоплина, тонкі, мов рисочка, вуста, ну, і прищі. Так що воно й краще, коли окуляри затуляли принаймні частину обличчя. Оскар був низенький, до того ж із дитинства мав схильність до зайвої ваги. Як і його батько. Просто розпач. За такими, як він, дівчата могли упадати хіба що задля грошей. Звісно, він міг мати щонайкращий одяг, мобілку й інші гаджети, але відчував, що це дурниці. Коли батько давав йому гроші на нові брюки або черевики, Оскар купував найдешевші, а решту надсилав матері. У нього була настільки сильна вдача, що коли якась дівчина й примушувала його серце затріпотіти, він міг зусиллям волі примусити його заспокоїтися. Зрештою, це лише м’яз. Але ж вони можуть бути друзями. Адже крім Лінки в нього більше нікого у Варшаві не було.

Повернувшись додому, Лінка застала маму якоюсь сумною.

— Що сталося?

— Я була на зборах.

— Ну, і що? — Лінка відчула, як спиною спливає струмочок поту. — Ну, знаю. Фізика. Я виправлю. Крім того, це не лише мене стосується…

— Я знаю. Крім цієї одиниці в тебе багато просто поганих оцінок. Ти якось пройшла, але…

— Але що?

— Нічого. Той ваш класний керівник питався, чи в тебе немає якихось проблем удома. Бо ти постійно якась відсутня. Або засинаєш на уроках. Що відбувається?

— Нічого не відбувається, мамо. Я просто працюю, — Лінка відчула, як її охоплює гнів. Мати поводилася так, наче не знала, яке в доньки життя. — Я повертаюся з Нобеля о десятій вечора й сідаю за уроки. Учуся до другої або третьої ночі, ти що, не знаєш? То й не дивно, що мені хочеться спати!

— І ще він казав, що ти завалила якісь фотографії… Чогось там не виконала… Узагалі ти не робиш того, що роблять інші. Але ж ти пішла до цього ліцею саме через фотографії!

— Я знаю. Завалила деякі теми, бо просто не встигаю. Я не уявляю, коли все це робити! Математика, фізика, їх можна не здати, а фотографії… за них просто ставлять описову оцінку… Мабуть, у мене не все так вийшло, як хотілося, та зате я почала писати до газети, і мене це захопило, — Лінка вже захищалася. Бо з материних слів виникало, наче вона взагалі нічого не робить, а вона ж весь час зайнята!

— Може, ми зробили помилку, — тихо озвалася мама.

— Ми?

— Ну, коли вибрали твій ліцей.

— Що ж, мамо, якщо хто й помилився, то тільки я. То було моє рішення, і це я тепер не сплю ночами.

Глянула на матір. «Вона справді переживає», — майнуло Лінці.

— Але знаєш, що? — додала вона, подумавши. — Усе не так погано. Можна не мати всього, але ж старатися треба, правда? Я стараюся, і в мене все вийде. Мусить вийти.

Лінка внесла до тексту всі запропонувані Оскаром правки. Написала про це йому на Фейсбуці. Хлопець помітно зрадів.

— А що із цією другою статтею? — запитав він.

Другою? Певне, він мав на увазі те, що вона пропонувала Азорові та його компанії.

— Ти що, жартуєш. То була лише ідея, причому, здається, дурна.

— Не соромся. Якщо напишеш, я радо перегляну.

— Але ж це нікому не потрібно.

— Завжди можна спробувати опублікувати це деінде.

— Де ж це?

— Не будь смішною. Якщо текст гарний, його можна порозсилати по різних молодіжних журналах, студентських газетах… Ти хотіла описати свій досвід, пов’язаний із пошуками праці, так?

— Ну, в принципі так.

— От і добре, але це дуже вузько. Треба зібрати трохи іншого матеріалу, поспілкуватися з людьми… Можуть бути студенти.

— Я навіть знаю одного студента…

— От бачиш. Не можна базуватися лише на власному досвіді, це ж не особистий щоденник, а репортаж.

У ліцеї Лінка підійшла до Азора.

— Ти читав мою статтю про Великий Оркестр?

— У мене не було часу. І взагалі не чіпляйся так, прочитаю — то й прочитаю.

— Ідеться про те, що я над нею ще трохи попрацювала, — вручила йому диск. — Тут виправлена версія.

Азор кивнув головою й заховав диск до торби, водночас дивлячись кудись на сходи, неначе на когось чекав.

Лінка хотіла ще запитати про другу, довшу статтю, проте збагнула, що це дурне діло. Він її однаково навіть не вислухає.

Фізик перехопив Лінку в коридорі.

— То на коли ми домовилися виправляти оцінку? На завтра?

Лінка перелякалася не на жарт.

— А це обов’язково цього тижня? Бо я завтра не дуже можу… Мені ще треба скласти інші предмети. Я вже домовилася, — збрехала вона, розраховуючи на те, що фізик ні про що не здогадається.

— Узагалі так, адже семестр закінчується. Гаразд, даю тобі час до п’ятниці, якщо не складеш принаймні дві теми, матимеш проблеми. Вибери собі, по яких саме розділах відповідати. Чекаю в п’ятницю в учительській. Напружся, твоя мати дуже хвилюється.

— Та я знаю, — відповіла Лінка. Цього разу вона не брехала.

Попрохала пана Антонія, щоб відпустив її раніше, бо їй треба вчитися. Зварила собі каву й умостилася із книжкою на ліжку. Батареї були ледве теплі, тож прикрилася коцом. Була восьма. Лінка прокинулася через п’ять годин, закоцюбла від холоду, одягнена. На тумбочці стояла холодна кава. «Залишається ще завтра», — подумала вона. Завжди є якесь «завтра».

Проте «завтра» довелося займатися Каєм, бо мати з Адамом пішли на батьківські збори до його школи, а малий не бажав сидіти спокійненько й не морочити сестрі голову. А пізніше, звісно, час був, але Лінка вже не змогла зосередитися над матеріалом двох розділів. Марні зусилля. Вона застрягла десь на половині «Потужності й енергії». Що ж, доведеться змиритися з одиницею за семестр.

Та їй пощастило. Фізик подарував останню можливість. Семестр закінчувався після канікул, і Лінка мала складати відразу після них. Щоб тільки не змарнувати такого шансу…

Почалися канікули. Лінка ходила до пана Антонія, проте більше не робила нічого. Мусила повторювати фізику, але ніяк не могла за неї взятися. Вирішила відпочити кілька днів. Наталія поїхала на лижний курорт, Каська — до Єгипту, Лукаш не озивався. Більше нікого не було, однокласники на неї не зважали. Зрештою, якби Каська й була у Варшаві, то що би змінилося? Та нічого. Тепер Лінка принаймні не думала про цю напругу, яка останнім часом утворилася між ними.