Досить Катрін - Джон Грін
Подібно до Ліндсі, яка говорила, що про неї не можна сказати нічого правдивого, Колін спостерігав, як усі правдиві речі про нього танули на очах. Тепер у нього була не одна порожнина всередині, він увесь зробився якийсь дірчастий.
Колін мусив зрозуміти, що пішло не так у нього в мізках, і виправити це. Він повернувся до центрального запитання: як він міг зовсім забути, що покинув її? Або радше майже зовсім, бо коли Катріна розповідала йому історію розриву перед усіма товаришами, у нього наче промайнув блискавкою спогад; це було трохи схоже на те, коли слово крутиться в тебе на язиці, а хтось інший промовляє його.
Переплетені гілки над ним наче розрізали небо на мільйон маленьких частинок. У нього паморочилось у голові. Єдиний застосунок, якому він завжди довіряв, пам’ять, підвів його. Він міг розмірковувати про це годинами чи, принаймні, доки не повернеться пан Лайфорд, але раптом почув дивний звук «хо-хо» і тієї ж миті Гассан ляснув його по коліну.
— Чуваче, — промовив він тихо, — khanazeer.[73]
Колін підскочив. За кілька десятків метрів від них сіро-коричнева звірюка пхала в землю своє довге рило і шморгала носом, наче потерпала від синуситу. Вона скидалася на гібрид свині-вампіра та чорного ведмедя — величезна тварюка з густим скуйовдженим хутром та іклами, що стирчали в неї з рота.
— Matha, al-khanazeer la yatakalamoon araby?[74] — запитав Колін.
— Це не свиня, — відповів Гассан англійською, — це довбаний монстр.
Свиня припинила рити й поглянула на них.
— Я хочу сказати, що, наприклад, Вілбур із «Павутиння Шарлотти» — це свиня, поросятко Бейб — теж свиня. А ця тварюка вийшла з лона сатани.
Було зрозуміло, що свиня їх бачить. Коліну було видно її чорні зіниці.
— Припини лаятись. Дикий кабан демонструє надзвичайне розуміння людської мови, особливо лайок, — промимрив він, цитуючи книжку.
— Це лайно собаче, — відказав Гассан. Кабан ступив до нього два важких кроки, і він поспішив додати: — Гаразд. Чи ні. Добре. Без лайки. Слухай, Чортів Свин. Ми класні. Ми не хочемо в тебе стріляти. Рушниці тільки для виду, чуваче.
— Встань, щоб він бачив, що ми більші за нього, — сказав Колін.
— Ти прочитав це у книжці? — запитав Гассан, підводячись.
— Я прочитав це в книжці про ведмедів гризлі.
— Нас зараз настромить на ікла довбаний дикий вепр, і все, що ти можеш запропонувати, — це вдавати, що він гризлі?
Вони разом обережно відступили назад, високо піднімаючи ноги, щоб переступити через повалене дерево, яке зараз було їхнім найкращим захистом проти кабана. Але Чортів Свин не переймався їхньою стратегією, він зірвався з місця і побіг на них. Для присадкуватої тварюки, що важила до двохсот кілограмів, він на диво швидко бігав.
— Пристрели його, — сказав Колін доволі спокійно.
— Я не знаю, як, — признався Гассан.
— Чорт тебе забирай! — чортихнувся Колін.
Він підняв свою рушницю, щільно притиснув її до свого болючого плеча, зняв із запобіжника і прицілився у свиню, що бігла на них. Їх відділяло метрів п’ятнадцять. Колін глибоко вдихнув і повільно видихнув. Тоді націлив рушницю вище і правіше, бо не міг змусити себе вистрелити в кабана, і спокійно натиснув на гачок, саме так, як учила Ліндсі. Рушниця так сильно вдарила його по синцю на плечі, що сльози закипіли у нього в очах, і через больовий шок він спочатку не зрозумів, що сталося. Але, на диво, кабан став, як укопаний, розвернувся на сто вісімдесят градусів і побіг.
— Ти точно розворушив там щось у цій сірій штуці, — сказав Гассан.
— Якій сірій штуці? — запитав Колін.
Гассан показав рукою, і Колін побачив, що за п’ять метрів від них на дубі висіло щось схоже на конус із сірого паперу, в якому була дірка до трьох сантиметрів у діаметрі.
— Що це? — запитав Гассан.
— Щось виходить звідти, — зауважив Колін.
Скільки часу треба, щоб думка з мозку надійшла до голосових зв’язок і з рота вилетіло слово? Зовсім мало. І все ж між тим, як Колін встиг подумати «шершні!» й сказати це, він відчув пекучий укол у шию.
— Йокаламене! — заволав Колін.
А за ним закричав Гассан:
— АЙ! А! А! НО— НОГА — ЛАЙНО — РУКА!
Вони кинулися бігти, наче двійко біснуватих марафонців. Колін за кожним кроком підкидав ноги в боки, мов ірландський стрибучий гном, намагаючись не дати кровожерним шершням атакувати його ногу. Водночас він ляскав себе руками по обличчю, і це, схоже, тільки підказало шершням, що, крім голови та шиї, можна жалити його ще й у руки. Гассан, розмахуючи руками, мов вітряк, розвинув значно більшу швидкість і рухливість, ніж Колін міг сподіватися від нього. При цьому він кривуляв між деревами і перестрибував кущі, марно намагаючись відірватися від «хвоста» із шершнів. Вони бігли вниз по схилу, бо так було найлегше, але шершні не відставали, і Колін чув їхнє гудіння весь час, хоч як вони змінювали напрямок. Колін не відставав від Гассана, бо гірше за смерть від укусів шершнів на півдні Теннессі, коли твої батьки навіть не знають, що ти полюєш на кабанів, була тільки смерть на самоті.
— КАФІРЕ (важке дихання), Я ВИДИХАЮСЬ!
— МИ ДОСІ НЕ ВІДІРВАЛИСЯ. БІЖИ, БІЖИ, БІЖИ, — відповів Колін. Але одразу потому гудіння стихло. Поганявшись за ними майже десять хвилин, шершні розвернулись і полетіли назад, до свого сплюндрованого гнізда.
Гассан упав обличчям у кущ ожини, а тоді повільно скотився на землю. Колін зігнувся, спершись руками на коліна, і хапав ротом повітря. Гассан прискорено дихав.
— У товстого (задихається) хлопця (задихається) справжній (задихається) напад (задихається) астми, — договорив він нарешті.
Колін забув про втому і кинувся до друга.
— Ні, ні, не кажи мені, що в тебе алергія на бджіл! О, лайно!
Колін вийняв свого мобільника. Зв’язок був, але що він скаже оператору на «911»? «Я десь у лісі. У мого друга закривається трахея. А в мене навіть немає ножа, щоб зробити невідкладну трахіотомію, бо він у тупоголового Лайфорда, який поперся до лісу ганятися за тією довбаною свинею, через яку й почався увесь цей рейвах»?
От якби тут була Ліндсі, вона б знала, що робити! У неї була валізка першої допомоги. Та більше він не встиг нічого подумати, бо Гассан сказав:
— У
