Марiя - Оксана Дмитрівна Іваненко

— Ну, це ще вилами по воді писано. А хотілося б! Поїдемо — побачимо.

Увесь день, крім години відпочинку перед від'їздом, були разом. Гуляли берегом, раділи вітру з відкритого моря, чайкам, яких тут літало сила-силенна.

— А може, ви все-таки приїдете до Брюсселя? — спитав Олександр Іванович на вокзалі. — Це ж лише кілька годин поїздом. Не знаю, що вийде з моєї поїздки до цього Недопарижа, або Переніцци. Я так Брюссель зву... А проте я побачусь там із старим знайомим Прудоном, посперечаємось із ним. вилаю його за злочинні думки про жінок.

Може, Марія все-таки приїде? Ще два-три дні з Герценом. І нове місто...

— Опанасе, а чому б нам і не поїхати?

З Брюсселя Герцен писав Марії Каспарівні Рейхель. Він завжди відчитувався перед нею. От здивується, побачивши, що лист не з Лондона, а з Брюсселя!

«І-го жовтня, а не квітня, а то Ви не повірите.

Брюссель.

Он так-то, так-то, матінко Маріє Каспарівно. Візьму, думаю, та й поїду. Не пощастить — посадять у розправу — що буде, те й буде. І от я прибуваю з Сашею в Остенде — Марій Олександрівна була дуже рада, а я ж це приймаю, як велике щастя, коли є люди, що радіють зустрічаючи, і тому провів з нею прекрасно час. Вона привезе Вам «Под суд», «Думи», «Колокол».

А втім, переїздити все ж таки, здається, не модель — воно й світліше тут, і фензерв котлети — ну, а в туманному вепрячому барлозі якось спокійніше».

І все ж він написав листа бельгійському міністру юстиції з проханням дозволити оселитися з родиною на кілька років у Брюсселі. Герцен пробув у Брюсселі кілька днів. Дуже хотілося, щоб Марія Олександрівна хоч на день-два приїхала сюди.

Він знову писав їй:

«І жовтня 1859, Bruxelle. Hotel Belle Vue, Chambre № Іб.

Ми зупинились, як бачите, в Hоtel Belle Vue. Напишіть, коли Ви їдете, або просто приїздіть. Я, можливо, поїду в середу ввечері. Тепер, Маріє Олександрівно, дозвольте Вам щиро подякувати за вчорашній прийом, за те, що Ви зраділи нам. Ви мене багато знаєте а livre ouvert (З відкритої книги (франц.), але не знаєте а coeur ouvert (З відкритого серця (франц.)».

Герцен згадав її радісне обличчя на причалі, одверту щирість — з нею можна було бути.

«Я такий глибоко вдячний і так довго пам'ятаю хороше, не тому, що я мало його зазнав, а тому, між іншим, що життя з іноземцями, і особливо з англійцями, так надзвичайно підносить всіляке почуття людського благовоління і приязні — холодно туманним фоном своїм відштовхуючим, безсердечним. Шкода, що Ви їдете, багато ще показав би Вам з рукописів, але залишимо це до майбутнього року...»

їй хотів би він показати той розділ з книги «Былое и думы», що написаний був кров'ю серця. Він його читав лише Огарьовим, а тепер йому хотілося почути щиру думку жінки розумної і чулої і в той же час сторонньої, почути її пораду, чи давати це на люди, чи ні.

Він хотів би читати їй обов'язково віч-на-віч, десь у полі або на березі моря, як там, в Остенде, і не жартувати за звичкою, не сипати дотепами, а бути сумним, якщо стане знову нестерпно сумно, і почути присуд її серця. Не розуму, а серця, хоч серце і відстає від розуму, тому що воно страждає і любить, і коли розум засуджує і карає, — воно ще прощає.

Він би їй одверто розповів про себе, про той стан, коли він випивав повнісінький німецький пивний кухоль, тільки не пива, а рому, і не міг забутися, випивав другий — і так само. Він розумів — це надто вже по-російськи він хотів забутися, — але не міг інакше.

Проте переміг себе... Дорого коштувала ця перемога і йому, і дружині.

По-різному сприйняли читання найболючішого розділу і Огарьов, і друга Наталі. Наче саме це дало волю її почуттям. Ні, зараз не про неї, це якесь безнадійне коло, навіть думка про неї... Зараз хочеться спочити від усього заплутаного, самолюбивого, егоїстичного, що ніяк не дає налагодити життя. Хочеться побути з свіжою, щирою людиною. Як добре провели кілька годин в Остенде! Вона, ця молода українська письменниця, зовсім інша, ніж ті дівчата, молоді жінки, яких він стрічав замолоду на батьківщині. Може, це новий час там, на батьківщині, творить таких жінок?

* * *

У Брюсселі доживав свій вік старий Лелевель, всесвітньовідомий вчений, історик, етнограф, нумізмат, до того ж тонкий майстер-гравер, що сам гравірував свої «Атласи», свої книги з нумізматики. Та ще більше славетний як радикальний ідеолог польського визвольного руху, і за це на все життя вигнанець за межі Росії. За його заклик до спільної боротьби проти самодержця — імператора російського — був висланий і за межі Франції.

Та він і в Брюсселі не заспокоївся. На роковини смерті скатованого польського революціонера Конарського він влаштував у Брюсселі вечір пам'яті декабристів — «Пестелівське свято». Це був пам'ятний вечір не лише для друзів емігрантів, а й для робітників Брюсселя. У ресторані «Під лебедем» найняли залу, на естраді стояло шість стільців, вкритих чорною матерією, як символ п'яти повішених декабристів і шостого поляка. Тоді, у сорок восьмому році, на вечорі був присутній палкий нестримний Михайло Бакунін... Минуло багато часу з того вечора...

З