Нестяма - Богдан Жолдак

Генеральний космічний конструктор сидів у своєму генеральному конструкторському бюрі, й він, особисто Вернер фон Браун, ніяк не міг зосередитися на важливому завданні — внутрішній турбулентності палива крізь мідну рурочку.

А чому все падало з рук? Бо з думки йому не йшов той простий факт, якого був учинив Копиця в сталінському кабінеті.

— Ось справжня наукова принциповість, — міркував майже уголос. — А я? Служу диктаторові Гітлеру й анічичирк. І це в той час, коли на мене дивиться згори вся світова історія...

Гітлер саме перебував у своїй занадто альпійській резиденції й пестив за вухом свого велетенського вовкодава, той замружився, насолодно тіпаючи носом. Усе політбюро в складі Гіммлера-Геббельса-Герінга шанобливо виструнчилося в цю мить навколо фюрера.

— Цей фон Браун задовбав, — нарешті промовив той, і всі присутні, включно з собацюрою, ствердно закивали головами, бо чудово знали: фюрер не любить іншої реакції.

— Бач, заговорив гуманістичними гаслами. Аристократ довбаний, — форкнув Гітлер і всі теж одностайно форкнули.

Чудово знали, чому Адольф недолюблює ракетного вченого, бо той (чи випадково?) був тезкою його коханки Браун Єви, але вона ніколи не мала тої приставки «фон», тобто явно була простолюдкою; не кажучи, що й сам Гітлер геть не володів шляхетною приставкою, походячи із простих єфрейторів.

А ще той Вернер фон Браун був втіленням арійської породи: високий, стрункий, з виразно-блакитними очима та русявими кучерями. Чого про присутніх отут аж ніяк не скажеш — всі відверто карячкуваті чорняві чоловіки анти-арійської національності невисокого зросту, які до того ж прикидалися гоями, хоч назвати їх отак було би святотатством. (Тим-то вони люто й нещадно ревнували до всіх світлооких на світі.)

А Гіммлерова мати була ще й українкою, саме тому він ненавидів Україну й прагнув її всю винищити, гноячи найкращих її синів у таборах, щоб не розкрилася правда про його походження; тому він виступив наперед і промовив:

— А для чого ж я збудував табір смерті Заксенгаузен? Нехай сраний арієць посидить там і подумає.

Бо сам він і разу не був жовтоволосий.

І всі дружно захихотіли, уявивши, як високопородний красень-розумник чистить шваброю зеківське гівнище.

Перші дні в зоні Вернерові фон Браунові давалися тяжкенько, особливо страждав від концтабірних кпинів, на які оточення було щедре, а ще — від надто масної самодіяльності брутально-сексуального змісту.

Виділявся з-поміж них лише один скромний інтелігентної зовнішності чоловік із надто зажуреними очима, до якого і вирішив притулитися душею видатний ракетник.

(Теперішні радянські біографи дуже люблять закидати Степанові Бандері, що у військові роки напруженої боротьби він уникав її, а співпрацював із фашистами, відсиджуючись для цього в Германії. Лише ці панове-добродії забували завважити, що сидів він там де? Та в Заксенгау-зені ж, так-так. Де фашисти, дізнавшись, що в Україні ен-каведисти розстріляли батька Бандери, бо той виявився батюшкою, — і собі вирішили показово стратити у себе в таборі його сина, старшого.)

Особливо зрадів фон Браун, коли виявилося, що пан Степан чудово володіє німецькою, якою й повідав генеральному конструкторові про його українських колег: За-сядька, Кибальчича, Корольова, Кравчука та Кондратю-ка-Шаргея, цей останній надто вразив арійця:

— Ще в далекі свої шістнадцять років, часи, коли й аероплани заледве відірвалися од землі, цей простий полтавський парубок уже розробив складні схеми космічних перельотів, такі секретні, що винахідник навіть змушений був для цього змінити своє прізвище...

— Де ці схеми? — мало не писнув фон Вернер.

— Чекісти жорстоко переслідували геніального самоука, — провадив Степан, — саме тому і змінив родове прізвище Шагрей на Кондратюка, однак уникнути ув’язнення не вдалося.

Обидва співрозмовники тяжко зітхнули.

— А що було далі? — порушив гнітючу паузу Вернер.

— А далі він примудрився учинити нечуване: назбирав по зоні грошей і видрукував у 1925 році за власний кошт брошурку «Про засвоєння космічного простору», де привселюдно виклав свої давні юнацькі креслення та математичні формули польоту людини на Місяць.

Фон Браун мало не зойкнув, бо це була його таємна заповітна мрія. Однак швидко себе опанував, підставивши барило покидьків промиватися під кран. Одкрутивши воду, знову несподівано осяявся: рідина, течучи із надто кривого крану, закручувалася вихором, втинаючись у лайно.

— Турбулентність! Ось вона! — вигукнув учений, замріявшись у парашу.

Він кинувся до ґратованих дверей і заходився люто в них калатати:

— Випустіть! Випустіть мене! Я знову згоден співпрацювати з фашизмом!

Як? Невже світовий геній зламався й піддався ворогам?

Ні.

Просто розповідь Степана Бандери про українських космічних винахідників надала йому нової мужності, а, головно, терпіння й уміння, як подолати нелюдів.

Політбюро виструнчилося навколо свого вождя й заслухувало доповідь Гіммлера про поведінку Вернера фон Брауна в ув’язненні; нарешті Гітлер, єфрейтор-єврейтор, вдоволено кигикнув:

— То що? Подіяло? Аристократ сраний, давно б так.

— Подіяло, і дуже вчасно, — ще дужче виструнчився Геббельс. — Бо мої науковці з «Аненербе» саме розробили чудовий проект для його застосування.

— Який саме, полукровче дристаний? — поцікавився біснуватий єфрейтор. — Бо вже скоро людство унтерменшів дізнається, хто ви такі, й тоді капець вашим свистаним арійським теорійкам... Ти давно на себе в дзеркало дивився, на свою нордичну породу? Тьху.