Матадор. Нотатки авантюриста, Ігор Зарудко

я, так уже й бути, зав’язую з нею стосунки, а вона за якийсь час викладає мені всю інформацію про те, хто з ким спить із їхньої компанії. Так я і буду в тій компанії, і не буду схожим на гея, який просто хоче потоваришувати з дівчатками. Підходить?

– Цілком, – радісно сказав Шалапут. – А я тоді буду слідкувати за нею весь час, перекриваючи їй усі шляхи дихання.

– Гарна ідея, – похвалив його я.

– Чекай, братику, треба придумати назву.

– А як тобі назва «Раз плюнути»?

– Не бачу логіки, – здивувався Шалапут.

– Та немає тут логіки. Просто розкрити цю справу буде раз плюнути, – пояснив я.

– Згоден, – сказав Льоха.

31

Чогось складного й справді не намічалося. Мені просто треба було прийти в клуб і познайомитися з подружкою нареченої Бориса. За пару днів мене набрав Льоха-Шалапут. Він сказав, що сьогодні ввечері починаємо діяти. Я погодився. А що мені залишалось іще робити? Одягатися в стилі «я тут крут!» не став, а пішов у своєму звичному одязі – джинсах, футболці й кедах.

Клуб знаходився в одному зі спальників, але був доволі крутий. Інколи, як мені пояснив Шалапут, там навіть виступали відомі діджеї з Європи. Оскільки я про них нічого не знав, то сперечатися не став. Словом, ми зайшли в клуб. Льоха окинув усе оком. Цей процес у нього, м’яко кажучи, тривав досить довго, аж охоронець штурхнув нас у спини й рикнув, мов, проходьте вже.

Ми всілися за барною стійкою, і Шалапут почав видивлятися наш об’єкт. Я вирішив ще раз глянути на її фото. У лівому верхньому куточку було написано «Катя». Музика грала так голосно, що забивала навіть думки, не кажучи вже про слова. І все ж таки я не втрачав надію докричатися до Шалапута, який так і продовжував дивитись у залу рентгенівським поглядом.

– Це її ім’я? – крикнув я.

– Що?

– Це, питаю, її ім’я? – повторив я й тицьнув у лівий верхній куточок фотографії.

– Та-а-а-к! – прокричав Льоха.

– Нам треба валити з бару, – знов крикнув я, – тут дуже шумно! Не чути ні хріна. Пішли сядемо за столик.

– Зараз, братику, зараз… Її ще нема… Нам треба сісти недалечко від них, розумієш?

– Розумію. То пішли сядемо на балкон. Там усе видно, бо це «диц-диц» виносить мені мізки. Я навіть не можу п’яніти.

Ми пересіли за столик на балконі, замовивши ще по пляшці темного пива. Незабаром з’явилась і «наша» компанія дівчат. Власне, не компанія… Їх було всього двоє. Я одразу ж упізнав Катерину. Якби я був Борисом, то ніколи не став би перевіряти таку жінку. По ній було видно, що клубне життя не її і не для неї. Навіть у клуб вона прийшла вдягнута якось консервативно й діловито. Зустрівши таку на вулиці, я б подумав, що це або юрист, або лікар.

Дівчата теж піднялися на балкон і сіли неподалік від нас. Довкола було темно. Поодинокі лампи світили тьмяно. На танцполі блимало кольорове світло й танцювала молодь, підігрівши себе аж ніяк не алкоголем. Вони відривалася від реальності в якомусь дикому, невідомому й часом смішному танці. За пультом стояв пацан, якого оголосили гучно й урочисто: для вас сьогодні грає діджей Олексій…

Коли Катерина разом із подругою сіла за столик, Льоха одразу ж злиняв, щоб нас не засікли поряд. Чому – я так і не зрозумів. А я тим часом замовив собі ще пляшку пива. Усі, хто не був на танцполі, пританцьовували, сидячи за столиками, і пили здебільшого шампанське. Це мене дивувало. Я не пританцьовував, а просто сидів і пив. Але треба було діяти, я підійшов до своєї «жертви».

– Я можу пригостити вас випивкою?

– Ми й самі можемо тебе пригостити, – відповіла мені подруга Катерини.

– Тоді пропоную робити це по черзі – спочатку я вас, а потім ви мене. Підійде? – спитав я, намагаючися перевести цей сумнівний діалог у легкий чи то флірт, чи то жарт.

Та виходило в мене паршиво. Я ніколи не міг нормально знайомитись із жінками. Або в лоб їм кажу одразу все, або несу якусь хрінь. Слава всім святим, що вони погодилися. Тоді я покликав офіціанта. Вийшло це в мене не з першого разу, але все-таки вийшло.

– Мене звати Ігор.

– Я Катерина.

– Олеся, – сказала подруга нареченої й простягла мені руку.

Виглядали вони обидві доволі непогано. Катерина була дуже струнка. Талія й груди на місці. Красиве обличчя. Її подруга, тобто моя ціль Олеся, була трохи інакша… Мала великі груди, трохи зашироку талію. Більшу частину її обличчя закривали темні окуляри. Нігті були яскраво-салатного кольору. На зап’ястках – круглі тонкі металеві браслети, а на пальцях три каблучки, дві з яких – на вказівному лівої руки. Жовта подерта футболка, коротка спідниця й туфлі десь на шестисантиметрових підборах.

Дівчата не танцювали, і це мене дивувало. Ну, нехай я… Якщо я почну танцювати, то в кращому разі розбіжиться половина танцполу, а в гіршому – мене викинуть. До того ж, не тільки з танцполу, а взагалі – з клубу.

Тож ми пили й розмовляли. Настрій був гарний, ми багато сміялися. Вони попросили замовити ще випивки й пішли в жіночу вбиральню. Не було їх досить довго. Я вже почав думати, що попався на гачок і мене розвели як «лоха». Повернулися вони разом з офіціантом.

– Як ми вчасно! – сказала Олеся.

– Давайте вип’ємо, і я піду, – раптом сказала Катерина.

– Чого це ти? – здивувавсь я.

– Мені щось недобре. Я викличу таксі й поїду спати. А ви тут відпочивайте. Домовились?

– О’кей, – сказав я. На мій план це ніяк не впливало. Я заспокоївся, розслабився й продовжував пити, вдивляючись у великі Олесині розміри трохи нижче шиї.

Ми випили, і Катерина пішла. Я зрозумів, що Шалапут теж пішов, продовжуючи приховану фотосесію. Олеся підсунулася ближче до мене й закинула ногу на ногу. Ми говорили й пили, пили й говорили. Так тривало пару годин. Урешті, ми вирішили піти з клубу.

Узяли таксі й поїхали прогулятися до річки Харків. Олеся хотіла справити на мене гарне враження. Я відчув, що вона вже в мене на гачку, і вирішив трохи з нею погратися. Після прогулянки по романтичній темній і порожній набережній я сказав, що маю їхати додому. Ми обмінялися номерами, сіли в таксі й роз’їхались.

Наступний день видався досить нудний. Сіре небо підкреслювало мій посталкогольний стан, а дощ, який почався після обіду, узагалі вивів мене на чисту воду й показав, що зі мною не все так