Коли повертається веселка - Анастасія Винник

– Виходьте з машини і візьміть свою сумочку, – сказав водій.

Наступні події Таня бачила, як уві сні: фура від’їхала від моста і завмерла, світло фар упирається в колоди, мотор гарчить. Спершу тихо, потім голосніше… і фура перетворюється на залізного звіра, який готується стрибати. Пролетівши повз Таню, фура перерахувала колоди і зупинилася на другому березі. Водій помахав рукою і наступна фура, прогарчавши та обдавши Таню пилом та їдким димом, перелетіла через річку на другий бік. Після четвертої фури Таня перейшла міст. Колона швидко переїхала через ліс, конфіскат опівдні передали покупцеві, і вона знову отримала гроші. Джекпот…

…Щось зашаруділо над головою, і до лоджії залетів горобчик. Він сів на край столу і одним оком безстрашно подивився на Таню.

– Ти від Дмитрика прилетів? – усміхаючись, запитала вона.

…Таня забрала Дмитрика із садочка, і він, затинаючись від емоцій, розповідає їй, як минув день. «Мамо, я потоваришував із горобчиком. Він сьогодні прилетів разом зі своїми друзями, вони завжди разом літають, бо так легше вижити, а ще так веселіше. І їх було так багато! Всі посідали на кущик і замовкли. А потім мій друг щось сказав – і вони всі почали так балакати! Одночасно всі! Я нічого не міг розібрати», – сумно сказав син. «А як ти дізнався, що це був твій друг? – запитала Таня. – Вони ж усі однакові». – «Ні, мамо, не однакові. Мій має синю плямку на голові».

– Доброго ранку, – сказала Таня.

Горобчик кліпнув очима. У нього не було синьої плямки на голові.

«А може, плямка є, просто я не бачу?» – подумала Таня і пішла в кімнату.

Вона не бачила синього кольору. І не лише синього.

…Головний редактор дивився у вікно, коли автівка Тетяни Ладної зупинилась на протилежному боці вулиці. Осока взяв цигарку до рота і жадібно затягнувся.

Дверцята відчинились – і він побачив Таню. Приталений сірий жакет, чорна коротка спідниця, чорні лаковані туфлі, бірюзова сумочка. Вона ніколи не вдягалась яскраво, але завжди виглядала вишукано. Особливо в чорному пальті (ще тиждень тому вона його вдягала). Жінки перешіптувались, начебто це річ від відомого італійського дизайнера і коштує шалені гроші. Може, коханець подарував? Вкотре Осока спіймав себе на думці, що зовсім нічого не знає про цю жінку, хоча й працює з нею ось уже п’ятий рік. А як можна було щось дізнатися про неї, якщо вона ні з ким не спілкується? На чоловіків вона не звертає уваги, на жінок теж. Може, фригідна? Та хіба з такими блакитними та глибокими очима бувають фригідні? Очі мов озера, в яких можна потонути. Він уже давно потонув. А тепер вона ще й схудла та змінила зачіску, її коротке волосся подобалось йому більше, ніж довге. Можна не сумніватись, що в неї хтось є, якщо вона зовсім не звертає на нього уваги. А може, він погано старається? Може, варто просто запросити її на вечерю? Якщо ж вона скаже: «Вибач, я не можу», – зовсім не потрібно червоніти, тоді можна сказати: «Давай обговоримо важливе питання… Я хочу запропонувати тобі посаду мого заступника». Ось і все, таким чином можна вирішити дві проблеми. Перша – як стати її чоловіком, а друга – знайти хорошого заступника. Адже нещодавно заступник заявив, що звільняється, оскільки рейтинг журналу падає і невдовзі впаде нижче плінтуса, і ніщо не зможе зупинити цей процес. Він помилився, і, мабуть, уже жалкує. Та ні, хай іде під три чорти!

Вітання сипались звідусіль. Таня усміхалась і дякувала, відповідаючи, що це заслуга всієї команди.

– Невдовзі ми переплюнемо «Максим», – сказав головний редактор, оглядаючи Тетянин кабінет. – Як тобі тут, не тісно?

– Ні.

Осока нервово поправив краватку:

– Слухай, Ладно, я давно хотів запросити… запропонувати тобі посаду свого заступника.

«Як завжди, сказав не те, що хотів», – подумала Таня.

Те, що хотів, Михайло говорив після ста п’ятдесяти грамів коньяку, і деякі жінки йому вірили. Але щоразу його історії повторювались. Спочатку йшлося про роботу, потім про покійну маму, за якою безмежно сумує. Далі він вихваляв красу своєї пасії. П’яніючи ще більше, він розповідав, що задля очей такої привабливої співрозмовниці готовий піти хоч на ешафот. А потім вони їхали до найближчого готелю. Мабуть, готель і був тим «ешафотом». Чекаючи на таксі, Осока театрально кидав свій шкіряний портфель на землю, і тримаючись за голову руками, стогнав: «Ти багіня!» Улещена пані, отримавши стільки чоловічої уваги, врешті здавалася і обдаровувала Михайла палкими пестощами… Але він швидко здувався, неначе пробита кулька. Більше не дивився в очі, задля яких був готовий піти хоч на край світу, натомість – втікав із готелю. Звичайно ж, заплативши.

Осока вдома, Осока на роботі та Осока під градусом – це три різних людини. На роботі – сама скромність і сором’язливість. Сором’язливий він переважно тому, що минулого вечора був п’яний як чіп і зовсім не пам’ятав, кому що обіцяв. Добре, що не забував, із ким їздив «на край світу». Удома на Михайла чекала дружина Софія. Вона була старша за нього на одинадцять років, колись працювала у відділі реклами, була так само запрошена в готель, але, на відміну від інших жінок, не дозволила Михайлові залишити її там. Вона привезла його до нього додому, роздягнула та поклала спати. Зранку повідомила, що болить голова і вона прийде на роботу пізніше, і Осока залишив їй ключі від квартири. Він думав, що Софія приїде на