Проби - Мішель Монтень
У Давній Греції вважалося цілком пристойним, коли муж високого коліна робив акторство своїм ремеслом: «Він поділився своїм задумом з актором-трагіком Арістоном: цей останній був родовитий, ще й багатий пан, проте лицедійство, яке у греків не вважається ганебним, анітрохи його не принижувало». Тит Лівій, XXIV.
Я завжди картав гонителів таких розваг, а також несправедливість тих, хто не допускав хороших лицедіїв до наших славетних міст, позбавляючи народ цієї громадської втіхи. Мудрі державці докладають усіх зусиль, аби збирати й об'єднувати городян як для спільного виконання обов'язків, накладених на нас святобливістю, так і для інших поважних справ та всіляких забавок: громадський дух та згуртованість від цього тільки міцнішають. Та й чи можна було б запропонувати їм невинніші розваги, ніж ті, що відбуваються прилюдно і перед очима влади? По-моєму, було б навіть правильно, якби влада і державець вряди-годи трусили капшуком і частували міську комуну театральними видовищами, виявляючи тим самим свою ласку і батьківське піклування, і якби в містах із численною людністю було відведено відповідні місця для вистав, які відвертали б городян від таємного зла.
Повертаючись до нашої теми, наголошу: найголовніше — прищепити охоту і любов до науки, інакше ми виховаємо просто віслюків, нав'ючених книжками з їхньою премудрістю. Підстьобуючи їх ударами різок, їх обвішують повними саквами усіляких знань, але щоб тамті стали істним добром, не досить їх носити на собі, треба ними пройнятися.
Розділ XXVIII
Про дружбу
Спостерігаючи, як працює маляр, який живе у моєму домі, я відчув бажання піти за його прикладом. Він вибирає найкраще місце посеред стіни і чіпляє там полотно, намальоване з найбільшим хистом, а порожній простір довкола заповнює гротесками, тобто фантастичними мальовидлами, чарівними лише своїм розмаїттям та химерністю. І якщо бути щирим, то що таке ця книга, як не ті самі гротески, не ті самі кострубаті чудиська, складені з різних шматків, без певної форми, без доладності й пропорцій, окрім чисто випадкових?
Зверху обличчя
Гарної жінки, внизу ж — подоба лускатої риби.
Горацій, Про поетичне мистецтво, 4
Пер. Андрія Содомори
Тож-бо я сумлінно мавпую тамтого маляра у другому пункті, зате у першому, найкращій частині його праці, я пасу задніх, бо мій хист не сягає аж так далеко, аби я відважився створити полотно, пишне і виконане за всіма правилами мистецтва. От я й постановив запозичити його у Етьєна де Ла Боесі[76], хай воно прикрасить і оздобить усю мою працю. Я маю на увазі його розправу, якій він дав титул Добровільне рабство; проте люди, не знаючи про те, перехрестили її на Проти єдиного. Він написав її як пробу за первого молоду на честь свободи і проти тиранів. Твір цей ходить по руках людей одукованих і сподобився у них високої і заслуженої хвали, бо добре написаний і багатий на зміст. Слід, проте, сказати, що це не найліпше з того, що він міг би написати; якби у зрілому віці, коли я його знав, він повзяв собі намір на кшталт мого, тобто нотувати на папері свої роздуми, ми побачили б чимало рідкісних творів, дуже наближених до невмирущих зразків старожитності, бо я не знав нікого спроможного змагатися з ним природними здібностями у цій царині. Але по ньому залишилася тільки згадана розправа, та й то випадком (гадаю, вона не попадалася йому на очі, відколи з'явилася з-під пера), та ще нотатки про січневий едикт, овіяний славою в історії наших горожанських воєн. Може, мені вдасться використати їх ще деінде. Ото й усе (окрім зошитів із його творами, недавно надрукованими моїми заходами), що мені пощастило зібрати з його реліквій, потому як він уже на Божій дорозі, у сповнених любові словах тестаменту, зробив мене спадкоємцем своєї книгозбірні та паперів. Щодо мене, то я маю особливо завдячувати цій розправі, тим паче, що вона спричинилася до нашої першої зустрічі. Мені показали її ще задовго перед тим, як ми зійшлися, і вона, ознайомивши мене з його йменням, підготувала в такий спосіб дружбу, яка нас пізніше поєднала. І тривала наша дружба, скільки волів Господь, дружба така глибока і досконала, що про подібну і в книжках не прочитаєш, та й між нинішніми людьми і сліду чогось схожого не зустрінеш. Для її виникнення потрібен збіг стількох обставин, що і то багато, як випадок пошле її раз на три сторіччя.
Здається, ні до чого природа не схиляє нас більше, ніж до дружнього спілкування. Ось і Аристотель править, що добрі законники дбають більше про дружбу, ніж про справедливість. Що ж до дружби, про яку оце мова мовиться, то вона сягає абсолютної досконалості, її вершка. Бо, загалом беручи, всяка приязнь, яку цементує і підтримує насолода, вигода, громадська чи приватна потреба, тим менш прекрасна і шляхетна і тим менш є щирою приязню, чим більше до неї домішується сторонніх причин, міркувань та цілей. Так само й оті чотири стародавні її види: родинні, громадські, любовні почуття, почуття гостинності не відповідають нашій приязні ані кожен зосібна, ані разом узяті.
Щодо батьківських почуттів до дітей, то це радше пошана. Дружба живиться співжиттям, яке не може мати між ними місця через надто велику вікову нерівність і через те, що, либонь, ображало б закони природи: батьки не можуть звіряти свої потаємні думки дітям, не породжуючи при цьому непристойного панібратства, а діти не можуть уділяти батькам пересторог і настанов, що є одним із найперших обов'язків між приятелями. У деяких племенах діти за звичаєм убивали батьків, а в інших, навпаки, батьки вбивали дітей, немовби і ті і ті в чомусь заважали одні одним і життя одних залежало від загибелі інших. Бували філософи, які гордували голосом крові, як от Аристипп: коли йому доводили, що він має любити своїх дітей, бо він сплодив їх, він сплюнув на землю зі словами, що плювки також його плід і що ми так само плодимо нужу та робацтво. А інший філософ, якого Плутарх хотів помирити з братом, сказав: «Мені начхати, що ми вилізли на світ тим самим отвором». А проте брат справді гарне і солодке слово, і ми з Ла Боесі залюбки вживали його, підкреслюючи нашу приязнь. Але горезвісне спільне майно, поділ його і те, що багатство одного має обертатися бідністю другого, це все геть послаблює і нівечить покревенство. Брати, доробляючись до багатства,
