Українська література » Сучасна проза » Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс

Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс

Читаємо онлайн Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс
позначить її розпеченим тавром пристрасті і навіки зробить рабинею… Вона доспівала арію, але нічого не сталося, ніхто не торкнувся до неї… Тільки дрож непогамованого жадання пробіг по її спині…

Розчарована такою шанобливістю, вона обкрутилася на стільчику, і музика стихла. Її воїн сидів, відкинувшись, на канапі, з сірником у руці; він уже вчетверте пробував припалити сигару й розпачливо витріщав очі, з останніх сил намагаючись не заснути.

Побачивши, що донья Соль обернулась і дивиться на нього, Гальярдо звівся на ноги… Ось вона, мить блаженства! Герой прямує до неї, щоб схопити її в жагучі обійми, приборкати і зробити своєю!

— Добраніч, доньє Соль… Я піду, бо вже пізно. Вам, мабуть, пора спочивати.

Здивована, розгнівана, вона також звелася на ноги і, сама не тямлячи, що робить, простигла йому руку… Незграбний і простодушний — справжній герой!

У голові її безладно завирували думки, що треба дбати про жіночу гордість, дотримуватися суспільних умовностей — жодна жінка не забуває про це навіть у хвилини повного забуття. Ні, вона мусить погамувати своє бажання… Адже сьогодні він уперше прийшов у її дім!.. І здатися без найменшого опору!.. Самій зробити перший крок!.. Але потискуючи матадорові руку, вона заглянула йому в очі — ті очі світилися мовчазною пристрастю, несміливою і водночас палкою надією.

— Не йди від мене… Залишся… Залишся!

І не сказала більше нічого.

IV

Останнім часом Гальярдо дуже пишався собою. Йому в усьому щастило, а його чоловіче самолюбство було глибоко вдоволене.

Розмовляючи з маркізом де Мораймою, він дивився на нього майже з синівською ніжністю. Цей сеньйор, вбраний як селянин, цей грубий кентавр у шкіряних штанях і завжди з гаррочею в дужій руці був славетний вельможа, який мав право з’являтися в королівському палаці в гаптованому золотом камзолі, весь обвішаний стрічками та орденами, з пришитим до фалди золотим ключиком. Його далекі предки прибули в Севілью разом із монархом, котрий прогнав звідси маврів, і в нагороду за свої подвиги отримали безкраї землі, відвойовані у ворога; на широких рівнинах, що збереглися від дідівських володінь, і випасались тепер маркізові череди. Його діди й прадіди були друзями та радниками королів і в пишних розвагах мадридського двору розтринькали чималу частку успадкованої маєтності. І оцей сеньйор, добрий і прямодушний, який навіть у простоті сільського життя зберігав велич своїх уславлених предків, став для Гальярдо мало не близьким родичем.

Син шевця відчував таку гордість, ніби й справді зробився членом благородної родини. Адже маркіз де Морайма, власне кажучи, став його дядьком, і хоча матадор не міг привселюдно оголосити про свою незаконну спорідненість, одначе йому було приємно думати, що він мав владу над жінкою з вельможного роду і є її коханцем Усупереч усім звичаям та забобонам цієї країни. Ближчими або дальшими родичами стали йому також молоді Сеньйори, що раніше ставилися до нього з трохи зневажливою фамільярністю, з якою аристократи, любителі корид, ставляться до тореро. Але тепер Гальярдо був з ними запанібрата.

Звикши, що донья Соль говорить про вельможних сеньйорів як про близьку рідню, Гальярдо вважав принизливим для себе ставитися до них якось інакше.

Його життя і звички змінилися. Тепер він рідко коли заходив до кав’ярень на вулиці Змій, де збиралися любителі. То були славні люди, прості й захоплені, але сама дрібнота: крамарі, робітники, що вибилися в хазяїни, скромні службовці, всякі нероби — люди без ремесла, котрі жили невідомо на які прибутки і тільки те й робили, що без кінця правили теревені про бій биків.

Проходячи повз вікна кав’ярень, Гальярдо вітав своїх шанувальників, а ті у відповідь махали йому руками і кликали до себе. «Зараз повернуся», — обіцяв він. Та так і не повертався, бо заходив до іншого закладу на тій самій вулиці, аристократичного клубу з лакеями в коротких панталонах, розкішними залами в готичному стилі та срібними приборами на столах.

Із солодким почуттям вдоволеного самолюбства проходив син сеньйори Ангустіас між двома рядами виструнчених слуг у чорних фраках; поважний, як вельможа, лакей із срібним ланцюжком на шиї підходив і брав у матадора капелюх та ціпок. Як приємно обертатися в такому добірному товаристві! Сидячи у високих кріслах, схожих на трони з романтичної драми, молоді сеньйори розмовляли про коней, про жінок або підраховували, скільки всього відбулося в Іспанії дуелей, бо високе становище зобов’язувало їх бути хоробрими і педантичними в питаннях честі. В одній залі фехтували та вправлялись у стрільбі з пістолета, в іншій — від полудня до сходу сонця різались у карти. Гальярдо терпіли в клубі як оригінала — він мав репутацію «пристойного», тореро, який добре вдягається, тринькає гроші і допущений у світське товариство.

— Він дуже освічений, — переконано казали члени клубу, визнаючи цим своє повне неуцтво.

Повірений Гальярдо дон Хосе, чоловік приємний і своя людина у світському товаристві, був для тореро надійною опорою в його новому житті. З хитрістю хлоп’яка, що виріс на вулиці, Гальярдо зумів також здобути прихильність «золотої» молоді, серед якої мав десятки «родичів».

Він багато грав у карти кращий засіб потоваришувати із завсідниками клубу, стати для них своєю людиною. Він грав і програвав, як трапляється з людьми, котрим щастить у чомусь іншому. Просиджував у «залі гріха», як називали гральну кімнату, до пізньої ночі і рідко коли вигравав. Члени клубу охоче вихвалялися його невдачами.

— Учора Гальярдо знову добряче поскубли, — казали вони. — Тисяч одинадцять програв, не менше.

їм було приємно хоча б у чомусь відчути свою перевагу над тореро і подобалося, з яким спокоєм той викладає гроші. Тому нові друзі шанували Гальярдо і бачили в його особі міцну опору картярських традицій клубу.

Нова пристрасть швидко заполонила еспаду. Іноді він так збуджувався від гри, що забував навіть про донью Соль, а про неї ж він ніколи не переставав думати. Він грає в карти із цвітом Севільї! І молоді сеньйори ставляться до нього, як до товариша, поріднені з ним позичками та спільно пережитими емоціями!.. Одного вечора на стіл, застелений зеленим сукном, раптом упала зі стелі

Відгуки про книгу Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: