Стань моїм першим - Адалін Черно

— Бо… же, — рвано видихаю.

— Смачна, — хрипить Кирило. — Офігенно смачна, Кіро.

— Кирило… — я пхикаю, тому що більше не можу.

Хочу його до сверблячки в кінчиках пальців. Я тру ними його груди, плечі, спину, але це не вгамовує нетерпіння, не полегшує мій стан.

Кирило на мить усувається. Я чую шелест упаковання, підіймаюсь на ліктях і бачу, як Багров розкочує на члені презерватив. Ковтаю, на мить зависаючи над цим видовищем. Подивитися є на що. Член у нього великий, весь у венах, що проступили. І він зовсім скоро буде в мені.

Я згоряю від передчуття.

Кирило помічає мою увагу. Я відчуваю, як починають горіти щоки. Червонію, а він усміхається тому, що вдалося застати мене за підгляданням.

— Щойно відсмоктувала мені, а зараз бентежишся, — коментує, вганяючи мене у фарбу ще більше.

Ще й таким голосом… злегка хрипким, низьким, з дещицею ніжності. Я тану, коли він так зі мною розмовляє. Плавлюсь, як віск запаленої свічки.

Кирило прилаштовується біля входу. Тисне голівкою між вологих складочок, повільно, продовжуючи блаженство, штовхає в мене член. Розтягує мене обережно. Він великий, тож мені потрібен час, щоб звикнути й розслабитися, прийняти його в себе повністю.

Щойно це відбувається, поштовхи стають інтенсивнішими. Багров впивається пальцями в мої стегна і штовхає на себе, зриваючи гучний стогін із моїх губ. Для мене світ перестає існувати. Я про все забуваю, коли він так мене трахає.

А дивиться…

Господи, як він дивиться. Гаразд я, закохана в нього дурепа, але він… він змушує мене повірити в те, що я єдина, бажана, неповторна. Його погляд вогнем бажання палає, пожирає мене буквально. У мене відчуття таке, що я для нього унікальна, і він хоче тільки мене. Вірю в це.

Моє тіло спалахує від його дотиків, від жорстких пальців, які стискають до легкого болю, від поштовхів, що зовсім не щадять мене. З кожним я гублюся ще більше, випадаю з реальності, гублюсь. У мене всередині все тремтить, жар концентрується внизу живота. Я давлюся стогонами, хрипами, навіть диханням.

Оргазм прострілює мене за мить. Кирило торкається великим пальцем до клітора, і я вибухаю. Тремчу всім тілом від насолоди, яку Багров подовжує круговими рухами пальця й ​​різкими поштовхами. Розтягує, дозволяє розсмакувати кожну мить, емоцію, відчуття. Вони в мене в підкірці відкладаються, назавжди запам’ятовуються.

Мій перший чоловік. Коханий, бажаний, умілий…

— Солодко кінчаєш.

Він уповільнюється лише ненадовго. Дає мені перепочити й знову прискорюється. Він уже кінчив, коли я робила йому мінет, і тепер йому потрібно більше часу, ніж мені, щоб досягти насолоди. Кирило прискорюється, штовхається в мене на всю довжину, розтягує, під себе підлаштовує, ловить мої глибокі стогони.

Кирило доходить до піка з риком, штовхається в мене жорстко, розмашисто, я з’їжджаю зі столу аж на край, але він миттю тягне мене назад, нахиляється, втикається чолом мені в ребра, а потім проводить по них язиком, малює доріжку до грудей і сосків.

Ми обоє переводимо подих. Я повністю знесилена, але коли Кирило усувається і виходить із мене, звідкись беру сили, щоб підвестися й сісти на столі. Не маю уявлення, як за ним їсти після всього, що між нами тут було. У мене б на його місці постійно спогади тиснули, я зависала б, згадуючи кожну мить.

Кирилу ж, здається, байдуже. Він стягує презерватив, викидає його в урну. Одягається.

Я продовжую сидіти на столі. Тіло все ще трохи тремтить, а ще я ніби в невагомості перебуваю. Мені важко навіть руку підійняти. Я не уявляю, як стоятиму на ногах. Зараз здається, що ніяк — я ледве звела їх разом.

— Що далі? — усе ж наважуюся запитати. — Якщо мені треба зібратись і поїхати, то…

— Не треба. Зі мною залишишся. Я ж говорив у машині, щоб попередила подруг, що не приїдеш.

Звісно, я не забула, але варто було уточнити. Відразу після близькості він здається мені відстороненим. Холодним. І він уже майже одягнений, принаймні на ньому боксери та штани, а я й досі гола. Може, тому почуваюся некомфортно. Втім, як уявлю, що мені потрібно встати й дійти до свого одягу, а потім ще й одягатися під його пильним поглядом — нутрощі вібрують. Мені не соромно, це щось інше, і я поки що не можу знайти йому визначення.

Підхопивши сорочку з підлоги й перекинувши її через плече, Кирило тягне мені руку.

— Ідемо.

— Куди?

— У спальню, — він усміхається, і я трохи розслабляюсь. — Видам тобі свою футболку, інакше відпочити нам не вдасться.

Я вкладаю свою долоню в його руку й зістрибую зі столу. Незручно бути голою, коли він одягнений, але опинившись у спальні, Кирило справді дає мені свою футболку.

— Я сходжу в душ, якщо ти не проти.

Не хочу одягати його речі на спітніле тіло, та й мені не завадить освіжитися. Привести до ладу думки й усвідомити те, що сталося.

— Іди, я теж сходжу.

Він дістає із шафи одяг і йде на вихід зі спальні. Трохи далі кухні в нього ще одна ванна кімната, мабуть, він прямує саме туди. Поступається мені своєю ванною.