День, що навчив мене жити - Лоран Гунель

Вона клікала далі й натрапила на кілька досить комічних ситуацій. Нічого такого, щоб вшанувати «Оскаром» за гумор, та все-таки кумедних. Вона розслабилась і перегорнула кілька сторінок, відкриваючи щоразу обличчя нової жертви, яка демонструвала комічні міркування або поведінку.

Коли на екрані виникло обличчя Джонатана, вона не могла стриматись.

Яким чином він потрапив на цей блог??? Хроніки Міннеаполіса… У нього не було жодної прив’язки до Середнього Заходу.

Її одразу ж охопила цікавість: завдяки якій дурні він міг заробити місце на сайті? Вона квапливо клікнула на відео.

Фільм, де Джонатан навкарачки по стеблині виполює конюшину на своєму газоні, викликав у неї сміх і водночас здивування: звідки, чорт забирай, така можливість зняти його ось так удома, в саду!!! Те, що будь-хто може фільмувати своїх сусідів і публікувати зняте на цьому блозі, завдавало все-таки прикрості…

Коментарі відвідувачів сайту відзначалися злою насмішкуватістю. Втім, в інтернеті це трохи важкувато оминути…

Однак те, що Джонатан опинився на цьому блозі і що фільмували без його відома, було чимось немислимим. Який збіг, що Джулія надіслала їй цей лінк, вона ж бо її колишнього не знала, тож упізнати його не могла. Втім, так, можливо, на краще…

Вона натисла на кнопку «Продовження», з’явилась інша сторінка. Знову відео про Джонатана!

Вона побачила, як він посилає якійсь жінці каву, себе не розкриваючи. На блозі люди насміхалися з такого недолугого залицяння, але Анжела одразу зрозуміла, що вони помилялися. Ця жінка належала до тих, що її колишньому не подобалися, вона могла б присягти. Тим паче, що він діяв би не так, вона досить його знала, щоб це твердити.

Відео змінювались, їх було багато. Джонатан примножував свої анонімні подаруночки в супроводі насмішок інтернавтів. Попри її бажання, таке відкрите лінчування спонукало Анжелу виступити на його захист. Чим більше випусків вона дивилась, тим більше передчувала намір, яким міг керуватись їх автор. Той шляхетний намір страшенно контрастував із насмішками, що викликали його вчинки.

Коментарі з’являлися сотнями, зневажливі, непристойні, принизливі. Погляд Анжели зрештою затуманився, очі поволі наливалися слізьми, коли вона дивилася на ті гидкі тексти.

Далі йшли відео, де Джонатан висловлював незнайомим людям різні компліменти, а тоді йшов геть, швидко, як і прийшов, не чекаючи на слова вдячності. Безоплатні вчинки. На обличчях тих людей розцвітали усмішки, і коли вони рухалися далі з сяючими очима радісних душ, відчувалося, що їхній день триватиме весело.

Сльози перлинами скочувались по щоках Анжели, тоді як очі ледве чи наважувалися зупинятись на потоці образ під відео.

Побачивши, як на вулиці Джонатан звертається до молодої незнайомки й зі зворушливою щирістю каже «Ви така гарна», Анжела зіщулилася. Молода жінка на екрані дякувала йому чудовою усмішкою якраз перед тим, як він зник у натовпі; фільм зупинився, зберігши погляд, у якому неоднозначно прочитувалося, що чоловік, який до неї звернувся, цій жінці не байдужий.

Під відео мерзенні коментарі, вкрай жовчні й різкі. Оскільки жінка була гарненькою, ті нікчеми вочевидь переносили на Джонатана фрустрації козлів, які самі лажанулись. Вони не могли пробачити йому змарновану нагоду, яка ніколи їм не випадала.

Охоплена різноманітними невиразними й змішаними почуттями, Анжела кинулася до комп’ютера, наділила себе першим-ліпшим псевдо, що спало їй на думку, і вихлюпнула все, що мала на серці.

Ви нічого не зрозуміли, він ні до кого не підбиває клинці, він нікому не намагається сподобатися, його дії – це вчинки великодушності, альтруїзму, людяності. Джонатану притаманна…

Похопилась і стерла ім’я.

Цьому типові притаманна неймовірна доброта!

Палаючи гнівом, із вологими очима, вона скопіювала свій коментар і розмістила його під усіма відео по черзі, сторінка за сторінкою.

Потім роздратовано вимкнула комп’ютер, охопила голову руками й розридалася.

Попри страждання, якого їй завдав Джонатан, її зрадивши, вона збагнула, що досі його кохає.

~ 35 ~

– Майкл!

– Так.

– Це я, Анжела. Не чекай мене на каву. Сьогодні я не хочу приходити в офіс.

– Ти захворіла?

– Ні…

Мовчання.

– Не маю настрою працювати.

Немає настрою. Що ж, буває.

– Гаразд… тоді до завтра.

Знову мовчання.

– Не певна. Насправді… гадаю, що ні.

– Тобто?

– Думаю, що мені хочеться трішки зупинитись. Я… я дам знати, коли повернуся.

Майкл поклав слухавку.

Немає настрою, немає настрою… Авжеж. Вона також зникне на місяць, а після повернення спробує новий підхід до своєї роботи, що приведе до 20 % падіння прибутку. Чорт, і що мене підштовхнуло взяти партнерами таких нікчемних конячок? І позбутися цих ледацюг не так просто… Хто захоче викупити третину агентства, яке от-от собі лоба розіб’є? Не Джон Дейл, у будь-якому разі. Бісова душа! Подумати лишень, що я був за два кроки від багатства! Тягар та й годі!

У кабінет зайшла помічниця.

– Ну, у тебе й видосик! – сказала вона.

Він підвів очі.

– Ти ж не прийшла сказати, що хочеш трохи перепочити?

– Тобто?

– Чи не хочеш узяти місяць, щоб прислухатися до своїх настроїв, поміркувати над сенсом свого ремесла, своїм баченням життя чи задньою лапкою чухати за вушком, ні?

– Що ти таке торочиш?

– Good girl. Тоді чого ти прийшла?

– Просто принесла бухгалтерський звіт за останній місяць.

– Ви що, всі у зграю збилися, щоб я зовсім занепав духом, так?

Вона знизала плечима й вийшла.

Він узявся за документ.

Загальний торговий оборот: +3 %.

Що за нісенітниця?

Він одразу перейшов на сторінки, де йшлося про Джонатанів сегмент.

Середній торговий оборот на клієнта: – 19 %.

Торговий оборот у галузі: + 17 %.

Він узявся за телефон.

– Джонатане, це я. Скажи-но, тобі вдалося укласти якийсь великий контракт минулого місяця?

– Ні.

– Загальна цифра прибутку зростає, а показник щодо клієнтів далі знижується. В чому тоді справа?

– Він зростає?

– Так.

– Я набрав нових клієнтів, дрібних. Це, напевно, завдяки їм.

– Вони падають з неба чи що?

– Ні, приходять завдяки сарафанному радіо, як кажуть. Здається, я маю багато рекомендацій.

Майкл поклав слухавку.

Плюс 3 % за місяць – такого не було давно.

Він замислився на якийсь час, потім гнівно постукав по столу.

Трясця, не треба було дозволяти Джонатану відмовлятися від продажу своїх акцій!

* * *

«Чудово!»

«Гра, сет і матч».

Остін заплющив очі. Він ішов у фінал.

Гучні аплодисменти, але без загальної радості. Звісно, вони воліли б, щоб виграв красень-іспанець.

У будь-якому разі, коли через два дні я виграю турнір, я ввійду в аннали історії. Хочуть вони того чи ні. І тоді вони не дивитимуться на мене так зарозуміло. Хоч