Українська література » Сучасна проза » Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Читаємо онлайн Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн
й такої уяви, як у нього, і та небезпека, що нібито загрожувала його життю від її одруження, здавалась їй вигадкою її ворогів. Але тим невигубніше запала їй у серце ця скорботна хвилина, хоча його очі, затуманені слізьми, не прочитали цього на її постарілому лиці.

Після цього Катрін лише нагадала йому про одну давню пригоду.

Бона сталась під кінець його ув'язненя в Луврському палаці і, власне, дала йому поштовх до втечі. Того разу він зустрів свою сестру Катрін у порожній залі зі своїм двійником: те саме обличчя, та сама постать, але все це стало таким разючим тільки завдяки тому, що той двійник був одягнений точнісінько як Анрі, і його сестра спиралась йому на руку так достоту, як завжди спиралась на руку Анрі.

— Я так прибрала його, щоб він був ще більше схожий на тебе, ніж від природи. — Так сказала тут, на селянському подвір'ї, постаріла жінка. — Ну, з'їж персика. Я ж бачу, що тобі хочеться його з'їсти.

Він послухався. Їв персик, а сам думав про те, як багато таїться під поверхнею повсякденного життя.

Кинув кісточку геть. Сказав замислено:

— А чого ж я погрожував смертю всім, хто хоче нас посварити! Це не моя звичка — погрожувати смертю. Заради трону я б цього не зробив — тільки заради тебе.

Отак скінчили обоє цю розмову — як брат і сестра. І розмова досягла своєї мети, хоча й полишила чимало сумнівів. Мимовільним рухом обоє простягли руки долонею догори, помітили це, усміхнулись, і брат повів сестру через поле назад до карети. Потайці, немовби хтось міг підслухати їх на польовій дорозі, Анрі шепотів Катрін на вухо:

— Не вір, Катрін, у те, що я ближчим часом робитиму й казатиму.

— Вона… не стане королевою?

На це наполегливе запитання, задля якого вона проїхала всю далеку дорогу, він відповів непрямо, але таким тоном, що сумнівів не могло лишитись.

— Ти — перша.

Принцеса наказала своїм людям завертати коней. Король мовчав, і її послухались, хоч і вкрай здивовано. Заради цього їхати в таку далеч? Принцеса сіла в карету зі своїми дамами та муринкою Мелані; король гукнув візничому, щоб гнав скільки духу. Він сам мчав верхи обік дверцят карети, нахилився до них, простяг руку у віконце й хвильку тримав руку принцеси в своїй. Почався ліс, дорога повужчала, і королю довелось відстати. Він зупинив коня й дивився вслід кареті, аж поки вона зовсім змаліла в далині, а повернув назад, аж як за нею зімкнулася хмара куряви.

Ще раз Агріппа

Так багато всього зразу, що недовго й розгубитися. Генеральні штати в Парижі, дуже мила мішанка з навіженого сектантства та безглуздого нахабства всесвітньої держави, що вже на весь розгін котиться в прірву, але до останку ще хоче поглинати королівства. І цей фарс ті панове грають перед змученими голодом глядачами, які воліли б, щоб їхній законний король розділив між ними земні плоди їхньої країни. Як радо працювали б вони за те! «Наше призначення в житті — здебільшого комедія». Так каже уславлений нині давній приятель короля Франції, Монтень на ім'я. Той самий, що сказав також: «Що я знаю?» Але незабутніми зосталися для короля його слова: «Я не скептик». Так, деякі явища зовнішнього світу змушують нас відкидати вагання й убивають в нас доброту. Доводиться брати їх у облогу, штурмувати й топити в крові, і зовнішній світ здебільшого схильний вибачати це — принаймні до певного часу. Або, заради ладу в державі, чинити насильство над собою, зрікатися своєї віри й переходити в іншу. Бог відає, що буде потім. Але така, видно, його воля, і не лишається іншої ради, скоро не лишиться й вузенького краєчка над прірвою, щоб розігнатись перед великим смертельним стрибком.

Отож поквапся! Як же вчинив Анрі? Він закликав до себе свого д'Обіньс, свого закутого в крицю лицаря-проповідника, своє безстрашно сумління, того, що завжди мав псалом на устах, високо підняту голову й гордий усміх праведника. Цей скромний чоловік сказав: «Я тішусь великою ласкою й не можу ухилитись від діла», — але за зухвалим виразом обличчя таїлась болюча свідомість того, що це — останній раз. Це востаннє, Агріппо, твій король Наваррський визнає тебе. Незабаром — смертельний стрибок на той бік, а на цьому лишаться його давні друзі, що поділяли з ним небезпеки війни, і бідність, і істинну віру.

Як завжди, Агріппа без церемоній скористався з нагоди поговорити з королем і висловив усе навпростець, почавши, за звичкою, з того, що він не має грошей. А він же, як відомо всім, п'ять чи шість разів урятував королю життя.

— Величносте! Вашими коштами порядкує неприторенний пройдисвіт, і цей-таки д'О підбиває вас перейти в католицтво. Скажіть самі, до чого це може призвести!

Агріппа думає: «Коли це вже станеться, тоді він не захоче вислухати від мене жодного слова. Яка страшна відстань між тим, що сталось, і тим, що не сталось! Тепер він схиляє голову переді мною. Тепер він говорить».

Анрі:

— Totus mundus exercet histrionem[30].

Агріппа:

— Я вже бачу, що папа набуде поганого сина. Але нас ви покинете, і люди, в чиїй відвазі й вірності ви могли бути певні, зненавидять вас.

Анрі:

— Все залежить тільки від їхньої розважності. Мій Роні радить зробити це.

Агріппа:

— Так у нього ж очі голубі, наче фаянсові, й обличчя мов намальоване. Йому не болить, що ви попадете в пекло.

Анрі:

— А мій Морней! Морней, або ж Чеснота. Ми з ним сперечались. І обидва визнали, що чистилища нема. Щодо цього я твердий, і жоден патер мене не переконає, будь певен. Але що з причастям ми приймаємо справжню кров Христову — в це я завжди вірив.

Агріппа:

— Такі диспути добрі й корисні для душі, поки вона ще прагне знати істину. Чесний Морней вірить у вас. Його вам легко обдурити, пообіцявши йому скликати великий собор з богословів обох віровизнань, щоб вони визначили, котра віра істинна. Та коли істинною виявиться не та, котра вигідна, яке пуття з великого собору?

Анрі:

— А я кажу — пуття буде. Бо вже багато пасторів визнали, що душу можна спасти як у одній, так і в другій вірі.

Агріппа:

— Коли в цих пасторів плоть слабка, то й дух у них не міцний.

Анрі:

— Я щиро дорожу спасінням своєї душі.

Агріппа:

— Охоче вірю, мій пане. Але я тепер прошу й заклинаю вас: оцініть ваших прихильників по їхніх заслугах. Не всі

Відгуки про книгу Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: