Криничар - Мирослав Іванович Дочинець
«Хе, втопитися в золоті! Смішно».
«Це не смішно. Це велика потуга й покута. Лише кожен десятий знає, як заробити гроші. Кожен сотий ‒ що з ними робити. І, либонь, один лише на тисячу прихитряється, аби гроші робили гроші».
«Як це?!» ‒ вихопилося в хлопця.
«Чи не хочеш ти стати отим тисячним?» ‒ курилися крізь зуби разом з люльковим димом голоднякові слова.
«Та де, ‒ опав очима Цало. ‒ Чудно таке чути».
«Чудно тим, хто казками годується. А тим, хто діло звершує, ‒ це простий триб. Та якщо не віриш ‒ і не треба. А повіриш ‒ сам скусиш».
«Як? Коли?»
«А хоч нараз. Гроші тобі дам, десять ринських дам на тривку виплату. Щотримісяці плататимеш мені ринський за позику. Що з грошима робитимеш?»
«Приховаю надійно, не дам себе здурити більше нікому. А за зиму зароблю і виплачу вам рези».
«От і дурний».
«Чому, пане?»
«Якщо ти покладеш десять чужих яєць у кошар, то через три місяці десять і виймеш. Може, котрісь уже будуть протухлі. А яйце свіже від даси за те, що бережеш свої тухлі, та ще й не свої, а допоки чужі. Наробляєшся на чуже добро, а сам його не споживаєш… Це мені нагадує пригоду двох кумів, що вертали з торговиці. Ідуть, а на дорозі свіжий коров'ячий бабух. Хитріший каже: «Куме, а ви з'їли б цю балегу?» ‒ «А де, ні за які гроші!» ‒ «А якщо я дам вам ринського?» ‒ «А за ринського, може б, і з'їв», ‒ злакомився той на легкі гроші. ‒ «То їжте, куме!» ‒ витягає хитрун вторговану монету. Бідака присів, лизнув, примкнув очі, їсть, придержує груди, аби не вернути. Другий хихоче, тішиться, дає знехотя плату. Ідуть далі. Першому гірко, що дав себе на сміх. Другого гризе жаль пустої втрати. Глип ‒ на путнику ще одна тепленька палачінта. Нагощений каже: «А ви, куме, чи з'їли б цю балегу за ринського?» ‒ «А чому б не з'їв, ви ж не вмерли». ‒ І притьмом взявся глитати коров'як, радий, що гроші вертаються. Далі йдуть примовклі, занурені в свої гадки. Лише раз котрийсь із них вицірився згіркло й каже: «А чи не видиться вам, солодкий куме, що ми з вами наїлися гівна задурно?!» До чого ця примовка? А до того, що коли ти не коминар, то не масти гузицю чадом. Бо буде то і собі на згубу, і людям на сміх… Ачей ти не хочеш із грошима, боячись їх втратити, повестися так, як ті двоє кумів?»
«Не хочу, але як маю робити?»
«Дай мені в позику дев'ять ринських на добрі рези ‒ по одному ринському щомісячно. Тобі пощастило, мені доконче потрібні гроші на новий млин».
«То беріть усі десять ринських».
«Не смію просити десять, бо ти не даси».
«Легко дам, пане, вам я вірю».
«А я тобі ні, йолопе, якщо ти віддаєш від себе останнє, ‒ Голодняк дуркнув люлькою об ляду. ‒ Відкрий же свій черепок, най наллю в нього лою. Якщо ти кожного ранку покладеш у кошар десять яєць, а щовечора вийматимеш лише дев'ять, то що буде з часом?»
«Кошар переповниться яйцями», ‒ несміло втулив Цало.
«Істинно кажеш. Кожне яйце з десятка буде надійно твоїм, і кожен десяток із сотні… Так ти навчишся заробляти в себе, відкладаючи частку заробленого в когось. Це ти мусиш казати собі щоденно, коли встаєш і лягаєш, це правило має горіти перед очима як вогненний стовп. Це твоя правуюча звізда до багатства. А тепер іди напувати маржину, бо з сього менту ти почав відробляти рези, які я справно стягну в урочний час».
Цало покірно відійшов, але нараз обернувся: «Пане-ґаздо, звольте запитати: чому ви до мене такий добрий?»
Голодняк стрілив на нього, як беркут, горіховим оком: «Не до тебе я добрий, а до грошей. Ти поможеш мені заробити їх. А я тобі. От і вся доброта. Але не гаймо час на словоблудство. Бо час ‒ теж гроші. Все ‒ гроші аж до посліднього нашого воздиханія. Ми вмираємо, а вони далі живуть…»
Ота бесіда стала для Цала вказівним перстом судьби. Голодняк, упізнавши в ньому свою подобу, відкрив йому з часом і інші закони грошей.
Гроші треба жадати! Треба знати, скільки ти хочеш, і підігрівати силу й міру жадання. Заробляй завтра більше, ніж нині, а позавтра ще більше!
Борги свої віддавай якомога скоріше.
Не купуй те, за що не можеш заплатити.
Навчитися свої пожадання ладити зі своїми потребами, а ті ‒ співміряти із заробітком. Привчися діставати гідну цінність за кожну потрачену монету. А збережене має проростати, як насіння, новими деревами. І тіло твоє має користуватися купленими благами, а душа ‒ радіти заробленому.
І найголовніше: багатство не в скрині з грошима, а в тому потічку, що неперервно повнить цю скриню і перетікає далі, в інші скрині. А для цього гроші мають день і ніч працювати на тебе, і їх діти, і діти їх дітей. Бо вони плодяться дуже борзо й охоче.
Але де гроші, там і заздрість, і лихі заміри, і ошуканство, і недремна біда. Вона влесливою тінню крадеться за грошовитим чоловіком і підстерігає його тоді, коли він на горі успіху. І в мент золота гора зсунеться в болото, а поважний дука залишиться ні з чим.
Як мале, так і велике потребує бережливості й розумного розподілу: Перед тим як відділити частку свого статку, ретельно зваж намір, аби гроші безпечно повернулися. Тут порадники тобі ‒ мудрі люди, власна обачність і нутряне чуття множителя. Інак тяжко зароблене обернеться в «дарунок» пройдам. Довіряй тільки людям живого діла й твердого слова, з доброю славою.
Бути з грошима ‒ бути першим! Уремеслі, в поступі, в думці. До роботи більше інтересу, більше наполегливості й зосередженості на заділі. Намір має бути ясним і зримо окресленим. Працюй, навчаючись; навчайся, працюючи. Чим далі ти подвигнется в своїй роботі, тим більше діставатимеш за неї. Вибирай таке діло, яке б тебе перемінювало до ліпшого, вишколовувало й розвивало.
