Етюди про звичаї - Оноре де Бальзак

коли йому за це дорікають, удає, ніби про все забув. Його відповіді на розпитування серйозних людей про причини його прихильності до вищеназваних двох осіб свідчать про цілковите нехтування власної вигоди і суперечність із його ж таки поглядами, отож у цій історії слід шукати таємних спонукальних причин, і тому позивальниця звертається до невсипущого ока правосуддя, адже в даному випадку ми, безперечно, маємо справу з діяннями злочинними, насильницькими і протизаконними, або явищами, які мають стосунок до судової медицини, тобто йдеться про стан, коли воля індивіда паралізована, стан, що його визначають досить рідкісним терміном одержимість…»

— Ну й чортівня! — вигукнув Попіно. — Як ти дивишся на це, лікарю? Дивні факти, чи не так?

— Можливо, вони пояснюються магнетичними силами, — відповів Б'яншон.

— То ти віриш у маячню Месмера, у його діжку з водою, у здатність бачити крізь стіни?

— Вірю, дядечку, — серйозним тоном відповів лікар. — Я зразу подумав про магнетизм, коли ви почали читати це клопотання. Запевняю вас, я не раз спостерігав у іншій царині людської діяльності явища, які доводять, що людина може здобути необмежену владу над іншою людиною. На відміну від своїх колег, я глибоко переконаний у могутності людської волі, цієї рушійної життєвої сили. Звичайно, є тут чимало і вигадок, і шарлатанства, але я особисто спостерігав прояви справжньої одержимості. Прокидаючись, піддослідний точно виконував те, що йому було навіяно під час сну. Воля однієї людини ставала волею іншої.

— І спонукувала її на певні вчинки?

— Так.

— Навіть злочинні?

— Навіть злочинні.

— Якби про це говорив не ти, я й слухати б не став.

— Я дам вам нагоду переконатися в цьому на власні очі, — сказав Б'яншон.

— Гм! Гм! — буркнув слідчий. — Ну якщо одержимість маркіза належить до явищ такого роду, її нелегко буде довести і домогтися, щоб суд узяв її до уваги.

— Якщо пані Жанрено справді стара й бридка, то я не бачу, як інакше могла вона підкорити своїй волі маркіза, — сказав Б'яншон.

— Але в тисяча вісімсот чотирнадцятому році, коли він, як сказано в клопотанні, уперше піддався спокусі, ця жінка була на чотирнадцять років молодша. А якщо вона зійшлася з маркізом д'Еспаром ще років на десять раніше, то таке припущення відсуває початок подій аж на двадцять чотири роки назад; хто знає, можливо, в ту пору вона була молода, гарна і могла підкорити маркіза д'Еспара цілком природним способом, здобувши над ним, на користь собі та своєму синові, ту владу, від якої чоловікам не завжди щастить визволитися. Правосуддя осуджує таку владу, але природа її виправдовує. Пані Жанрено могла бути невдоволена одруженням маркіза д'Еспара з панною де Бламон-Шоврі, яке відбулося десь у той час; і можливо, причина всієї історії в жіночому суперництві, адже маркіз давно не живе з пані д'Еспар.

— Але ж пані Жанрено потворна, дядечку!

— Сила зваби іноді прямо залежить від потворності, — заперечив слідчий. — Це давня істина. А може, вона була гарна, і тільки під старість захворіла на віспу. Таке могло статися, лікарю? Читаймо далі:

«Щоб мати гроші для вдоволення цих двох осіб, маркіз д'Еспар 1815 року переселився з обома синами на вулицю Узвіз Святої Женев'єви у вбогий дім, не гідний ні його імені, ні становища (Кожен живе, як йому до вподоби!); там він і тримає своїх синів, графа Клемана д'Еспара і віконта Камілла д'Еспара, приневолюючи їх до життя, яке не відповідає ні їхньому майбутньому становищу, ні походженню, ні багатству, й не раз пан д'Еспар опинявся в такій грошовій скруті, що недавно, наприклад, домовласник Маре описав його меблі, причому, коли цей захід судового переслідування здійснювався в присутності маркіза д'Еспара, то він сам допомагав судовому приставу, ставлячись до нього як до дворянина й виявляючи щодо нього всі знаки чемності та уваги, що їх належить виявляти лише до осіб високого походження…»

Дядько з племінником переглянулись і засміялись.

«До того ж печаттю безумства позначені й інші вчинки маркіза д'Еспара, а не тільки вищенаведені, які мають відношення до вдови Жанрено та її сина, барона Жанрено. Ось уже скоро десять років, як він захопився вивченням Китаю, його побуту, звичаїв, історії, і відтоді все сприймає на китайський лад; у розмовах на цю тему він плутає сьогоднішні та недавні події з подіями китайської історії; осуджує заходи уряду та поведінку короля — хоч особисто він монархові відданий — порівнюючи їх із китайською політикою.

Ця манія штовхнула маркіза д'Еспара на вчинки, позбавлені всякого сенсу; так, усупереч звичкам, властивим людям його суспільного стану та всупереч власним поглядам на обов'язки дворянства, він відкрив комерційне підприємство, внаслідок чого щодня підписує векселі на короткий термін, які нині вже становлять загрозу для його честі та статку, оскільки він бере на себе зобов'язання негоціанта і в разі несплати його можуть оголосити банкрутом; а заборгував він постачальникам паперу, друкарям, літографам та ілюстраторам, які забезпечують його матеріалами, необхідними для так званої «Мальовничої історії Китаю», що виходить окремими випусками, так багато, що самі ті люди, аби врятувати свої капітали, звернулися до позивальниці з проханням запровадити над маркізом д'Еспаром опіку…»

— Це божевільний! — вигукнув Б'яншон.

— Ти так думаєш? — мовив слідчий. — Тут треба вислухати й супротивну сторону. Хто слухав один дзвін, той не чув передзвону.

— Але здається мені… — почав Б'яншон.

— А от мені здається, — урвав його Попіно, — що якби хтось із моїх родичів та захотів прибрати до рук мій статок, а я був би не простим чиновником суду, чий нормальний стан щодня можуть засвідчити колеги по службі, а, скажімо, герцогом або пером, то всякий крутій-стряпчий на зразок Дероша міг би учинити такий позов і проти мене.

«Внаслідок цієї манії постраждало і виховання дітей: так, усупереч заведеній у нас системі освіти, він змушує їх вивчати китайську історію та зубрити китайську грамоту, що йде наперекір ученню католицької церкви…»

— По-моєму, тут