Потонулі в снігах - Галина Василівна Москалець

Сьогодні вранці я пішла до травневого лісу, а коли повернулась, знову стала марити якимись дрібними клопотами. Хай я розіб’ю голову об стіну, однак не зможу її подолати. Хіба що у сні, може, вдасться трохи політати над землею. Є у снах щось значно важливіше за нашу буденність, але у них проникають біси, щоб скаламутити чисте джерело свідомості, тому треба злити ці два світи воєдино, щоб захистити свою душу і побачити нетлінні барви правдивої реальності. Скинути личину і підставити обличчя сонцю і вітру.

Сама етимологія українського слова «божевільний» має два тлумачення: «вільний від Бога» і «звільнений Богом». Звідси два ставлення до цих хворих: страх перед особою, що звільнила себе від Бога і стала підвладна його антагоністові — Сатані, і яка потенційно здатна вербувати прихильників нечистого. Як Бога нема, то все дозволено. Другий тип ставлення зустрічався колись частіше серед простолюду: це звільнений Богом, тобто взятий під його опіку. До юродивих прислухалися, їх жаліли, прагнучи домогтися їхньої ласки. Їх ще називали блаженними. Вони жили як пташки, вони були беззахисні наче діти, наділені невинністю і добротою. Отже, двозначність слова є справедливою, позаяк існують два типи божевільних: тих, хто зрікся Бога, і тих, хто піднявся до нього.

Нині забули про це. У світі божеволіє щораз більше людей. Їм відкривається не небо зі сонмом ангелів, а пекло з бісами. Ці біси переслідують, завдають нестерпних мук. Вони з’являються у вигляді колег по роботі, інопланетян, мікробів… Оселившись в душі, борються з усім чистим і добрим. Медицина називає це роздвоєнням особистості, або шизофренією. Цілий світ нині старіє і варіює. Менше народжується дітей, а, значить, менше невинності і чистоти цих першовідкривачів Всесвіту. Здається, ніби з озоновим шаром зникає інший захист.

Я переконана, що той, хто щиро любить Бога, ніколи не стратить розуму. Безперечно, ця хвороба тісно пов’язана з дисгармонією духу. Дуже часто вона має циклічний характер, і тоді людина періодично йде до лікарні. А що є жахливіше за «психушку»? Цю хворобу не вилікують ні медикаменти, ні електрошок, ні лоботомія. Усі сучасні психіатричні методи лише обезболюють свідомість, притуплюють її діяльність, допомагають пережити напади жаху.

Вулицями ходять маньяки, які наче хижі риби ховаються в намулі, щоб зненацька напасти. І коли приводять аргументи на користь смертної кари, то один з них: треба фізично знищити маньяків. Так суспільство боїться некерованої сили свідомості і нічого не робить для профілактики хвороби. Батьки, що намагаються викорінити в дитині найменші прояви сексуальної зацікавленості, б’ють її, пригнічують, виховують почуття неповноцінності, потурають жорстокості — якої кари заслуговують батьки маньяка, який, певно, ще й був зачатий під нещасливою зіркою з шкідливим промінням? Всесвіт впливає на кожну істоту, і багато чого можна нині передбачити й уникнути.

Які бажання у божевільного? Домінує одне — знайти захист. Втекти від переслідувачів, позбутися страху. Коли світ ворожий, виникає депресія. Коли людина почуває себе нікчемною, бо ніхто не переконав її в тому, що кожна істота неповторна і безмежно цінна — виникає манія величі. Хворий душевно викликає у більшості людей обридження або страх. Ніхто не знає напряму, в якому рушить потік його свідомості, які дії він викличе. Матеріалізована ідея, яка потребує багато послідовників, страшна. Щоб завоювати довір’я, використовуються будь-які засоби. Наприклад, возвеличення юрби, приниження сильної особистості. Дуже вигідно закликати до повалення влади, щоб змінити її на іншу. Цього божевілля маємо аж задосить. Ніщо на світі не нове, але масовий психоз завжди страшний. Над зборищами, мітингами витає дим злоби й ненависті. Задля чого? Щоб хтось звільнив комусь місце? Найгірше, коли це прикривається любов'ю до ближнього.

Як жити у світі, повному божевільних? Про це гарно сказав Сковорода:

Світ не дуже змінився від того часу. Увечері я спостерігала за чорним квітковим жуком, який залетів до кімнати. Він довго кружляв по килимі, розгубившись серед незвичних обставин, вивчав їх, а потім рішуче поповз до вікна, знайшовши вихід. І вказав його мені, вищій істоті: треба знати, звідки ти вийшов, щоб кудись прийти. Не можна пізнати світ, не пізнавши себе.

Коли хтось гадає, що збожеволівши стане щасливішим, то дуже помиляється. Божевільний має настільки загострене сприйняття світу, що почуває себе вкрай розгубленим. Він говорить без кінця, він хапається за соломинку, шукає опори і не знаходить її ніде. Бог— це опора всередині нас, але ці нещасні відлучені від Бога, розчавлені уламками реальності видимої і невидимої. Їхні руки і серце кровоточать. Вони самотні і всю свою енергію спрямовують на те, щоб позбутися порожнечі. А той, хто має твердиню, не боїться порожнечі. Як Симеон Стовпник, не звертає уваги на прірву під ногами.

Прикро дивитись, коли хтось вдає з себе божевільного. Задля іміджу, чи з метою самозахисту; вивертаючи при цьому перед людьми не рану, а брудну білизну. Бо людина не вміє відповідати за власні вчинки.

Тепер про пияцтво, яке так само схоже на одержимість злими духами. Власне, різниці великої між ними немає. Та сама нездатність відповідати за власні вчинки, те саме руйнування моральних інстинктів, і така ж неможливість вилікуватись повністю. Тільки пияк вибирає свою гірку долю свідомо і до певного часу може її змінити на краще. Я ще не бачила жодного алкоголіка, який вилікувався б повністю. До кінця життя він лишається хворим, обираючи для себе якийсь інший наркотик, менш загрозливий для оточення.

Не всі можуть бути сильними і протистояти нещастю. Якось виходить, що прагнучи позбутись комплексу малозначущості, людина потрапляє в рабську залежність і перестає бути особистістю. Мабуть, комусь вигідно споювати людей, адже таким чином робиться багато «добрих справ»: зникає відчуття голоду, втоми, сексуального невдоволення, самотності. Людина перестає розвиватись духовно. У результаті алкоголік і шизофренік опиняються в одному домі: божевільні. З тих стін нема виходу. Скільки б ми не нарікали на клітки, у яких начебто перебуваємо,