Морок, у якому тону - Ксандер Демір

Давид

Я прокинувся серед ночі від голосу Даші, одразу підірвався і почав оглядати її. Проте як виявилось вона спала. Схоже, у неї знову піднялась температура і вона почала марити.

-Давид.. Давид, прошу, ні.. Не йди.. – її голос тремтів і ледве не зривався на крик. –Давид… я вагітна… прошу.

-Даш..? – я доторкнувся її лоба, який був страшенно гарячий. Потрібно швидко зробити компрес. Я хутко побіг у ванну кімнату і знайшов чистий рушник, змочив його і прийшов назад у спальню. Даша все ще щось бурмотіла. Схоже, їй сниться той самий день, з набережної, коли в мене влучила куля і я був на грані між життям і смертю. Я поклав їй мокрий рушник на лоба і вона почала приходити в себе. -Даш, прокинься, прошу.. – взяв її за руку, притягуючи до своїх губ.

-Давид? – підірвалась з ліжка, проте побачивши мене заспокоїлась.

-Ну нарешті.. Ти як? Все добре? – припідняв рушник, аби перевірити температуру.

-Так.. Я.. я марила? – дівчина перевилась у сидяче положення. Я сів поруч із нею.

-Все гаразд. Не думай про це. – я погладив її по волоссю, посміхаючись. – Зараз зроблю тобі чаю. В тебе знову піднялась температура.

-О, ні… знову той чай? – я розсміявся і пішов на кухню. Добре, що встиг поставити чайник, поки бігав по рушник.

-Ти як себе почуваєш? – повернувся у кімнату з тим самим смачним напоєм. Як тільки його побачила дівчинка, то була дуже радісна.

-Краще, але ти все одно заставиш пити цю гидоту? – подивилась на мене очима кота з якогось мультика.

-Авжеж. Пий. Він не гарячий. - Я обійшов ліжко і сів там, де спав раніше. Даша почала пити чай, кривлячись, і проклинати мене у своїх думках. Кохання, що ж зробити? -Як чай? – запитав, і отримав невдоволений погляд коханої. –Не злись, ти ж прекрасно знаєш, що якщо хочеш вилікуватись, потрібно лікуватись. Навіть якщо це такий не смачний чай. Що поробиш. – посміхнувся, знизуючи плечима.

-Мені знову згадалось наше минуле.. – вона допила свої ліки та лягла поруч зі мною, обіймаючи мою руку. Мені сподобалась її реакція, і я всівся зручніше, аби вона могла краще лягти на мене.

-Що саме? – схилив свою голову їй на маківку.

-Коли ти захворів у Стамбулі, і також марив уночі. Я тоді ще вдала вид, що нічого не чула. – Даша повернулась до мене і почала малювати якісь візерунки у мене на груді.

-Ти мене надурила тоді? – награно підняв голос, роблячи вигляд, що дивуюсь. Авжеж, я і так знав, що марив у ту ніч. Проте, це тільки було мені на руку. Наші почуття починали розвиватись, і моє говоріння уві сні, лише допомогло, хоч трохи розказати про свої почуття.

-Ні.. ти що? – посміялись. - Але, я постійно згадую ті часи, наші подорожі на річку, в Стамбул, наші просто приколи на роботі чи вдома.

-Так, мені також сподобалось тоді.. дуже.. Було складно навіть туди повертатись, знаючи, що тебе там не буде.. – я тяжко видихнув

-Ти тому не живеш у себе в домі?

-Що тобі сказати? – нервово посміхнувся.

-Ти завжди таким був, що тоді, що зараз. Хоча я думала, що ти подорослішав за цей час, але все одно, якщо згадати ваш спаринг з Сергієм, то ти все одно маленький дурний хлопчик! – клацнула мені по носу і знову схилила голову мені на груди.

-Спаринг був гарний, я б знову поборовся.

-О, ні… Давид, у тебе проблеми із рукою. Тобі взагалі не можна цим займатись.

-Проте, мій поєдинок стимулював Сашку займатись спортом.

-Це так, він зараз з таким захватом йде в спортзал. Все завдяки тобі. - Я посміхнувся і знову схилився на Дашу. Схоже, їй також подобалось наша близькість. –Мені здається, пора розповісти Саші, що ти його батько.

-Я… не думаю.. – потріпав своє волосся.

-Чому? Ти боїшся? – вона припіднялась на лікоть, майже прибираючи відстань між нами. Наші носи ледве не торкались одне одного. Дихання стало одним цілим. І наші погляди бігали туди-сюди на губи.

-Я боюсь, що наші з ним відносини погіршаться, і він буде злитись на мене і звинувачувати, що я кину його. Проте, я всі роки навіть і не знав про нього.

-Я думаю, він усе зрозуміє, і такого, що ти кажеш не буде. Саша дорослий розумний хлопець, весь у свого батька.

-Думаю, ще потрібен час. Хоч, ми й друзі, але нехай ще … ще часу.

-Я тебе зрозуміла. Проте думаю, що цей час сам прийде. І ти навіть не помітиш цього сам. – тепер вже вона потріпала моє волосся і встала з ліжка. –Прошу, пробачити, але мені потрібно в душ. Схоже, температура почала падати. Не можу терпіти, коли вся мокра.

-Гаразд. – я розсміявся і знову дістав свого телефона, аби продовжити читання, але знову заснув. Що ж таке?

-Доброго ранку. Як ти? – зайшов на кухню, де вже, радісно витанцьовуючи під музику, готувала Даша.

-Привіт. Я нормально. Ти виспався? – вона повернулась до мене, і я підійшов ближче, аби перевірити її лоба. Проте, сьогодні він був звичайним. Схоже, чай допоміг і температура була вже значно менше, або зовсім не було, якщо порівняти з вчорашні увечері. -Сьогодні мені вже краще. Температури немає.

-Супер! А ти не хотіла пити той чай. – я посміхнувся і сів за стіл.

-Ну чай і справді гидота повна. – дівчина знову повернулась до плити, накладаючи на тарілки щось ну дуже смачне, і поставила на стіл. – Смачного!

-Ооо, це ж твій фірмовий омлет! Як я сумував по ньому. – я одразу ж почав наминати свою порцію, навіть добавку буду просити.

-Признай, ти сумував не тільки по омлету і пасті, а й по мені також. – вона посміхаючись, відрізала шматочок омлету і поклала його до рота.

-Признаю. Так і бути. – я награно натягнув посмішку, проте це і дійсно було правда. Я шалено сумував не тільки за шикарним мистецтвом страв Даші, а і неймовірно засумував за нею. Дуже..

-Сьогодні було дуже… тісно спати. – вона знову хитро посміхнулась, дивлячись пильно мені у вічі. Що вона має на увазі? Я спав на своїй стороні, як і вона. Часом прокидався аби перевірити її лоба, проте вранці їй справді стало краще і не було в цьому потреби, тому вирубився як вбитий.

-Ти про що? – запитав я, піднімаючи брови.

-Твоя улюблена звичка все ще з тобою. – вкотре вона сміється? Що взагалі за загадки? – Не пам’ятаєш взагалі? – я у відповідь похитав головою. – Ну можливо твої 235, чи скільки там вже, дівчат теж знають про неї?

-Дар’я Миколаївно, я взагалі не розумію про що ви.

-Нехай це тоді залишиться зі мною. – вона підморгнула і піднялась з-за столу, щоб зробити кави, і залишаючи мене зі своїми думками. Яка в мене звичка завжди була? Чому їй тісно зі мною спати? Я ж не чіплявся часом?? – Тримай, тобі потрібно зібратись з думками та згадати усі наші ночі.

-Ти порушуєш нашу дружбу. – я скривився і взяв чашку з кавою.

-Я? Здається, уночі ти її порушив вже. – Даша взяла свій напій і сіла навпроти.

-Я чіплявся до тебе? Між нами був секс, коли я спав? Я не розумію тебе.

-Давиде, ти завжди любиш спати майже видаляючи повну відстань між нами, усю ніч обіймаючи мене за талію, чи ноги. Як ти цього не згадав? – вона награно підняла брови й надула губки. Від її слів, здається, я почервонів більше, ніж ці томати в омлеті.

-І.. довго я тебе так обіймав?

-Ну, ти майже усю ніч перевіряв мого лоба, і напевно ж відвигався від мене. Проте, під ранок ти вже заснув повністю, і припав мене до себе так, що я ледве не задихнулась.

-Пробач.. – я протер шию і відвів погляд убік.

-Не переймайся. – кивнула головою і знову піднялась. – Мені час на роботу.

-На яку роботу, Даша? – мій голос ледве не злетів. І я підійшов до дівчини.

-Давид, я не можу сидіти в цих чотирьох стінах весь день.

-Ні. Сьогодні ти залишаєшся вдома. І я залишусь з тобою, аби точно перевірити твою чесність! – вона лише закотила очі. – Не роби оцього. Вчора у тебе була висока температура, ти все ще пчихаєш час від часу. Не варто ризикувати ні собою, ні своїм персоналом. Сьогодні ти ще залишишся дома, і все ще будеш пити той чай.

-Все, що завгодно, але не ту гидоту, прошу. – встала навпроти, смикаючи мене за край футболки.

-Гаразд. Але якщо буде гірше, будеш пити його.

-Добре.. дякую! – налетіла з обіймами мені на шию, посміхаючись в усі зуби.