Морок, у якому тону - Ксандер Демір

Давид

З наступним об’єктом ми швидше справились. Добре, що там не було приставучої дизайнерки Лесі, яка просто лише однієї присутністю бісила мене. Тому після цих всіх справ, ми повернулись назад в «Sevge» і Даша продовжила розглядати усі папери й важливі листи, що прийшли на пошту. Іноді вона несподівано починала чхати, що сильно напружило мене. Сподіваюсь, вона не захворіла.. Я сів навпроти неї, за столом, і також щось листав у телефоні. Ніби після тієї недосварки, ми прийшли до тями, проте одне питання все ще мене турбувало.

-Даш, тобі не здається, що нам потрібно дещо обговорити? – я поклав руки на стіл і перевів погляд на дівчину, що на мить зупинилась від ноутбука.

-Ти про що? – продовжила щось клацати по клавішах.

-Про вчора, про той поцілунок. Я гадаю, нам час вже повністю розставити крапки над «і», й не продовжувати увесь цей цирк з недосунками.

-Я не розумію про, що ти, Давиде.. – навіть не звертає на мене увагу.

-Дар’я Миколаївно, я прошу тебе, відірватися від свого екрана і поговори зі мною. Я розумію, що ти спеціально мені мстиш, тому, що тоді я вів себе саме так, як ти зараз. – я розслабився на стільцю і сів більш зручно, складаючи пальці до пальців іншої руки. – Проте я зовсім не в захваті від цього цирку.

-Давид, що ти хочеш почути? – вона встала з-за свого столу і встала поруч з моїм кріслом. - Що один лише поцілунок усе змінив, і ми знову станемо закоханою парою?

-Я хочу лише розібратися з нашими почуттями, і знати як себе вести далі, і що робити. Але що між нами постійно є, це лише сварки через ревність, а на наступний день флірт. – розвів руки у сторони, натягуючи тупу посмішку.

-Коханий, це був лише поцілунок. Одним менше, одним більше. Як було і до наших стосунків шість років тому. Я навіть і не знаю точно, скільки їх було. – Даша хитро посміхнулась і знову сіла на своє місце. – Тому не ображайся, але один поцілунок ніяк не вплине на наше життя.

-Так? – різко піднявся і сперся руками на стіл. – Побачимо, хто перший порушить нашу «дружбу» своїм залицянням! – я також хитро посміхнувся і встав рівно. –Мені час, кохана. – наголосив. – Двісті тридцять друга, чи вже тридцять третя дівчина чекає.

Я розвернувся і покинув заклад. Як мене вже ця гра дістала. Чому не можна просто визнати свої почуття, і забути про всі непорозуміння? Хіба це так тяжко? Тим паче ми вдвох визнали усі свої помилки та помирились, ми у двох кохаємо одне одного, ми у двох бажаємо одне одного. Але все одно, як завжди, карусель гарантована.

Я повернувся у свій номер, швиденько прибрав увесь безлад, прийняв душ і завалився спати, нарешті. Весь день був розгубленим і імпульсивним. Надіюсь, після Морфея щось зміниться.

На годиннику була близько дванадцята ночі, я б все ще спав, проте раптом мене розбудив дзвінок мого телефону. Я ледве нащупав його у темряві і взяв виклик.

–Так, Давид слухає.. - що за звичка? Навіть і не дивлюсь в екран, хто телефонує.

–Привіт, Давиде. Це я, Саша. - почувся знайомий дитячий голос.

–Так, привіт, Сашко. - протер очі та перевівся у сидячу позицію. - Щось сталось? Чому так пізно телефонуєш?

–Мама сказала не казати, але я вирішив сказати, ііііі.. мамі не кажи.. - щось я починаю губити сенс слова «казати»... - У мами піднялась температура, вона чхає в секунду раз десять, і кричить аби я не заходив до неї у кімнату. Я хвилююсь… Але я тобі цього не казав.

–Саш, я зараз же приїду до вас. - я швидко встав і почав одягатися в перше, що потрапить в руки. Добре, що навів порядок і нащупав свій спортивний костюм. - Скажи, ти можеш зателефонувати бабусі, аби переночувати у них, поки мама хворіє?

–Так, ти завезеш мене?

–Авжеж. Тільки склади речі, які тобі потрібні. Я скоро буду.

Як я і думав. Кляті перепади температури. Ось тобі і походили день по калюжах, а тепер у неї температура.

Я хутко зібрався і поїхав до Даші. Вирішив спочатку забрати Сашу і завезти його до Ніни Павлівни, а потім вже прийти лікувати саму Дашу. Добре, що як тільки я подзвонив у двері, син вже стояв з речами, чекаючи мене. Тому навіть не заходячи в середину, я забрав його і завіз до бабусі. Потім заїхав в аптеку і повернувся лікувати кохану.

Двері у квартиру були відкриті, адже дорога зайняла не так багато часу, тому я без проблем зайшов до середини і одразу ж поставив чайник, щоб заварити лікувальний чай.

–Привіт, ти що тут робиш? - на кухню зайшла Даша, вкутана у свій сірий плед й інколи чхаючи.

–Приїхав тебе лікувати. Саша у бабусі. Я завіз його. - повернувся до дівчини та провірив температуру, торкаючись губами до її лоба.

–Так, він попередив.. точно. - знову пчихнула. - Забула вже..

–Ох, схоже тобі гірше і гірше. Скільки була в останній раз температура?

–Здається, 38,3. - брюнетка винувато посміхнулась і сіла на диван.

–Я зараз заварю тобі чаю, але спочатку випий це. - протягнув їй пластинку таблеток і стакан води.

–Дякую.. - вона знову винувато посміхнулась і зробила все, що я сказав їй. Я забрав у неї пустий стакан, поставив на стіл і сів поруч з дівчиною.

–Потрібно одягатись по погоді, ти ж бачиш, яка зараз погода. Один день мороз, а інший повінь бруду.

–Та знаю, знаю я, папочка. - я повернув голову на Дашу, яка знову почала чхати. Шкода, що я не стільки чарівник, щоб забрати у неї цю застуду..

Чайник просвистів, тому я піднявся і швиденько зробив чай і поставив поруч із Дашею, на столик. Як тільки побачивши його, вона закотила очі і скривилась.


–Не кривись. Не я захворів, а ти. - знову сів поруч із нею.

–Ти не боїшся захворіти, якщо будеш так близько сидіти поруч? - повернулась до мене, піднімаючи брову.

–Не боїшся. На щастя, в мене міцний імунітет і мене не беруть такі мікробики. - тихенько засміявся, і розвеселив Дашу. - Я тут, аби лікувати тебе. За сина не хвилюйся, я подбаю про нього, і завезу всі ці дні, куди йому там потрібно. Але нехай поки, що поживе з Ніною Павлівною.

–Я не проти. Сама хотіла сказати, аби Мія забрала його.

–Гаразд. Тоді, якщо ти не проти, я залишусь у тебе? - тепер винувато посміхнувся я.

–Знову будеш боятись спати зі мною, а потім вмирати на дивані, бо спав у сидячому положенні? - вона хотіла засміятись, проте кашель перебив її хотіння.

–Цього разу, буду спати з тобою, аби прокидатись вночі, рятуючи тебе від жару. - взяв чашку зі столу і протягнув Даші. - А тепер пий чай.

–Ненавиджу ці лікувальні чаї. Краще з медом звичайний попити. - як тільки вона надпила його, то скривилась ніби він найгірший і найкисліший у світі. Це викликало у мене посмішку.

–Потрібно було глінтвейну тобі взяти, або заварити вино з перцем. Кажуть, допомагає.

–А ти, я бачу, з віком все більше схиляєшся до народних лікувань? - вона розсміялась і знову скривилась від напою.

–Посмійся і пий чай. - я саркастично посміхнувся зняв з себе худі. Добре, що футболка під низом. - З тобою жарко вже сидіти.

–Це тому, що я гаряча, а не через мою температуру. - вкотре засміялась. Я радий, що в неї хоча б настрій гарний.

Нарешті Даша випила свій найсмачніший чай у світі, і температура значно впала. Ми все ще сиділи разом на дивані, обговорюючи той конкурс у Стамбулі.

–Я дуже хвилююсь. А якщо я не виграю, і твоя бабуся так і не відвідає мій ресторан? - сказала мегасумним голосом, повертаючись до мене.

–Я вірю у тебе. Іншого переможця і бути не може. - я обійняв її за плече, притискаючи до своїх грудей, і поцілував її лоба. Заодно перевірив гарячку. Ліки діють. - Навіть якщо щось станеться інакше, бабуся все одно відвідає твій заклад, повір. А я зроблю усе можливе, аби це було в Туреччині.

–Ти підеш на хабарі? - хитро посміхнулась.

–Ну..якщо потрібно. - також посміхнувся і ще сильніше обійняв її. Вона поклала свою голову мені на плече і також обійняла мене однією рукою. - Ти як себе почуваєш?

–Вже краще, дякую тобі велике.

–Ти казала, що я чарівник. Проте, на жаль, я не можу вилікувати тебе так швидко. Але обіцяю, що зроблю усе можливе, аби це пришвидшити.

–Я і так впевнена в цьому. - Даша краще вмостилась на мені, і буквально одразу ж заснула. Схоже, чай все ж таки допоміг їй.

Я обережно піднявся і взяв дівчину на руки, аби перенести її у спальню. Добре, що у неї завжди був гарний міцний сон, і така турбулентність не розбудить її.

Я поклав її на ліжко, і вкрив іншою ковдрою, більш теплішою. Їй потрібно гарно пропотіти вночі, тому вона точно не завадить.

Сам, я повернувся у залу, прибрав усе, що насмітив і повернувся назад до Даші. Я ліг поруч, намагаючись лишній раз не шуміти, і відкрив у телефоні одну з книг. Схоже, ця спальня носить в собі читальний характер. Тому що, останній раз я читав ну дуже давно. Напевно, ще як перебував у лікарні. Проте, зараз було сильне бажання почитати якусь фантастику чи жахи. Я швидко знайшов потрібний додаток і почав читати. Сторінка за сторінкою, і я не помітив як заснув.