Морок, у якому тону - Ксандер Демір

Давид

На ранок моя спина сказала мені «красно дякую» за хороший сон, сидячи. Тому, ясне діло, довго я не поспав. Проснувся і вирішив приготували сніданок. Потрібно ж якось віддячити, що приютили мене на ніч, хоч я і не просив це.

-Доброго ранку, куховарочка. – на кухню зайшла Даша, зіваючи. Схоже, вона погано спала. Можливо мої крутіння заважали їй?

-Добрий. Я вирішив подбати про вас, тому приготував сніданок, якщо ти не проти. – я посміхнувся дівчині та поставив на стіл тарілки з сирниками, які були прикрашені ягодами й сиропом. Добре, що хоч продукти знайшов.

-Ні, ти чого? Я вдячна, що ти піклуєшся про нас. – вона також подарувала свою чарівну посмішку і почала робити каву. – Я розбудила вже Сашка, має десь прибігти. Він трохи у шоці, що ти ночував у нас.

-Я сам у шоці, якщо чесно. – сів за стіл, складаючи перед собою руки. Щось сьогодні я розгублений.

-Я до речі, також готую сирники на сніданок. Сашко їх обожнює. Тому вважай, якщо вони сподобаються йому, ти ще більше захопив серце сина. – Даша подала мені мою чашку з кавою і також сіла за стіл. – Бачу, ти, сьогодні здається, не спав. Тому чорна кава тебе розбудить.

-Дякую. – кивну їй, погоджуючись з її думкою. Якщо я не зберусь, я справді засну сьогодні на тій зустрічі з Лесею.

-Добрий ранок усім! – в кімнату забіг енергійний Саша, ледве не кричучи від радощів. – Давид, і ти тут?

-Привіт, сідай снідати. – я потріпав хлопця за волосся і той, як завжди, засміявся. Ритуал на день зроблений. – Мама сказала, ти обожнюєш сирники. Сьогодні готував їх я. Не знаю, як вийшло, правда.

-Мама розповідала, що ти дуже смачно готуєш. Думаю, сирники теж бомба. – він знову посміхнувся, хоча здається ця посмішка і не зникала з його обличчя, і сів снідати.

-Мама розповідала тобі щось про мене? – я подивився на Дашу з запитанням, проте вона нічого не відповіла, лише наминала свою порцію сніданку, посміхаючись. – І що вона розповідала?

-Що працювала з тобою, що ви їздили до Туреччини і ти так і не звозив її на пляж..

-До речі, так! – перебила Даша, вказуючи на мене виделкою.

-Не вспів, ти сама знаєш це. – виправдовував себе, проте дівчина лише перекривила мене. – Але, якщо що, моя пропозиція ще в силі!

-Я казала, що ще подумаю.

-Про що ви говорите? – тепер перебив Саша, дивлячись на нас туди-сюди.

-Дізнаєшся згодом. Їж, тобі в садочок час! – сказав я і також продовжив снідати.

Сьогодні дуже тяжкий день.. потрібно перевірити останні етапи будівництва ресторанів і перевірити майбутній персонал, проте це на Даші. Адже, вона краще знає кого і яких їй потрібно. На мені залишається все ще керівництво будівництвом. Ніби і не покидав фірму Рустама.

Ми завезли Сашу в садочок, і по дорозі вирішили заїхати до мене в готель, аби я переодягнувся по погоді. Сьогодні, ніби на зло, погода вирішила підняти свій градус, аби увесь сніг став ставком бруду.

-І ти живеш тут? – Даша зайшла в середину мого номера, де випадково були розкидані мої речі. Ну… я дуже емоційно збирався на свято.

-Так тут трохи бардак, проте так не завжди! – запевнив я, і дістав нові речі з шафи. Сьогодні одягну темні брюки і бордовий лонгслів. Не хочу сильно наряджатися.

-Чому ти не живеш у себе в будинку? Невже, тобі класно жити тут в чотирьох стінах? Де лише ліжко, стіл і шафа..

-У мене немає бажання повертатись в пустий будинок. До того ж я тут не на довго. – вирішив не бентежити сьогодні Дашу своїм оголеним тілом, тому зайшов переодягтись у ванну кімнату.

-Все одно, не розумію тебе.. – голосно говорила Даша, аби я чув її навіть в іншій кімнаті.

-Тобі й не потрібно мене розуміти. – я переодягнувся і вийшов до коханої. –Розумієш? – посміхнувся і клацнув їй по носі.

-Ти зібрався вже?

-Ну як бачиш, так. – покрутився навколо своєї осі, показуючи свій наряд.

-Супер, як завжди. Тепер ходімо вже. Леся нас чекає. – вона саркастично посміхнулась і покинула номер. Я засміявся і також пішов слідом.

Настали вирішальні етапи будівництва. Нарешті ми затвердимо точний дизайн приміщення і нарешті зможемо завозити усю техніку і мебель. А там і відкриття не далеко.

Сьогодні Київ у заторах. Ранок і метушливість усіх – робить свої справи. Тому добрались ми до нашого майбутнього закладу, лише через більше, ніж півтори години жахів.

-Я вже краще куплю собі самоката, ніж буду терпіти ці кляті затори! – обурився я, виходячи з автомобіля Даші.

-Та ладно, можна було потерпіти. Хоча б через Лесю нашу улюблену. – з натягнутою посмішкою, промовила сама Даша, переступаючи безліч калюж.

-Доброго дня! А я вас вже зачекалась. – перед нами стояла білявка. Знову у своєму костюмі, проте іншого кольору, і тепер з розпущеним довгим волоссям.

-Ну, як кажуть: «згадай гамно, ось і воно». – пошепки сказала до мене Малишева і прокашлялась. – Доброго ранку! Я надіюсь ви усе змінили, що я вам казала, так?

-Так, сподіваємось сьогодні вам усе сподобається. – скрізь зуби сказала Леся і запросила нас в середину ресторану. Ох, день обіцяє бути цікавим.

Нам знову провели екскурсію по-всьому приміщенню і після, ми сіли за столик, аби обговорити усі подальші деталі. Всю розмову, Даша інколи сперечалась з дизайнеркою, аби та змінила кольори деяких меблів, чи предметів декору. Я немов мовчазлива мавпа, в якої в голові тільки і грає барабан і дзвоник. Потрібно зібратись, проте здається, що я зараз просто засну.

-Давид, ти як гадаєш? – несподівано мої думки перебила Даша, вбиваючи мене поглядом.

-Пробач, але я не сильно слухав вас. Це твій заклад, ти вирішуй, як краще. – викрутився. Фух..

-Давиде, ви сьогодні погано спали? – раптово запитала Леся, ледве не підморгуючи мені. Знову цей клятий флірт! – Я можу порадити вам декілька хороших матраців і подушок, аби вона покращили ваш сон.

-Дякую, Леся, проте справді не потрібно. – я натягнув посмішку і відвернувся в інший бік, щоб не пересікатись поглядами ні з Лесею, що хоче мене, ні з Дашею, що також хоче мене, проте зараз хоче лише вбити.

-У мене є хороший ромашковий чай, що заспокоює і допомагає гарно поспати. Якщо ви бажаєте, то ми можемо заїхати до мене і я відсиплю вам трішки заварки. – о, ні.. вона знову за своє. Як мені позбутися цього, і щоб не сильно образити її?

-Не хвилюйтесь, Давид погано спав не через постіль, Олесю. – сказала Даша, спираючись головою на свій кулак. – Просто ніч дуже коротка, аби ще встигнути поспати. Так, коханий? – різко повернулась до мене і погладила мені руку. Що відбувається?

-Так, люба. – я посміхнувся до брюнетки і встав з-за столу. Зараз мені потрібно лише повітря, а не їх дурні сварки. – Пробачте мені, але я хочу вийти на свіже повітря. Кохана, ти сама усе вирішиш?

-Так, милий. Я скоро повернусь до тебе. – Даша знову взяла мене за руку, погладжуючи. Я нагнувся до неї, і залишив свій поцілунок у неї на маківці. Від побаченого, вираз обличчя у Лесі змінився і вона відвернулась в інший бік, складаючи свій ноутбук до сумки.

-Гаразд, чекаю тебе.

Нарешті свіже повітря. Після цих дій моєї колишньої, мій пульс піднявся до небес. Їй так сильно подобається зі мною грати? Я перестаю розуміти цей світ.

-Сподіваюсь, ти дуже вдячний, що я тебе врятувала. – на вулицю вийшла Даша, гордою ходою, проте зовсім беземоційна.

-Дякую тобі, я ніяк не міг позбутися її вже скільки часу. Постійно цей тупий флірт з її боку.

-Позбутися її? – дівчина встала навпроти мене, складаючи руки навхрест. –Я думала 232 дівчина у твій список буде не зайва. – вона схилила голову на бік, не видаючи ні одну з усіх емоцій.

-Що я знову не так зробив? – похмурив брови, дивлячись в чорні очі коханої.

-Нам час їхати на інший майданчик. Добре, що там дизайнер чоловік. Вадим краще веде справу, ніж ця… - Даша різко відчинила двері свого авто і сіла всередину, гучно гримаючи дверима. Як мені шкода машину в цей час. Хоча, реакцію Малишевої я все одно не розумів.