Улісс - Джеймс Джойс
Он яка оказія,
Я Перлина Азії,
Ґейша{194}.
Він одвів погляд. Він зна. Могила чека.
День, коли йшло слідство. Пляшка з червоною наліпкою на столі. Номер у готелі, картини зі сценами полювання. Задуха була. Сонце крізь щілини жалюзі. Вуха слідчого, здорові й волохаті. Бутс виступав із свідченням. Спочатку думав, що він спить. Потім побачив наче жовті смужки на обличчі. Сповз із ліжка. Висновок: надмірна доза. Нещасливий випадок. Лист. Моєму синові Леопольдові.
Вже ніякого болю. Не прокинешся. Кістки бідака.
Карета швиденько покотилася до Блессінгтон-стрит. Дорога важка.
— Здається, помчали алюром, — сказав Мартін Каннінгем.
— Ще, чого доброго, перекине нас посеред дороги, — озвався містер Пауер.
— Сподіваюся, що ні, — сказав Мартін Каннінгем. — Завтра в Німеччині будуть великі перегони. Гордон Беннет{195}.
— Щира правда, — сказав містер Дедалус. — Цікаво було б подивитися.
Коли вони повернули на Берклі-стрит, шарманка біля басейну послала їм навздогін скрипучу хвацьку пісеньку. Чи бачив хто-небудь Келлі{196}? Ка є два ел і. Похоронний марш із «Саула»{197}. Він не кращий за старого Антоніо{198}. Покинув мене безгріш-ноніо. Пірует! Mater Misericordiae[84]. Еклз-стрит. Там мій дім. Велика лікарня. Є відділ для невиліковно хворих. Дуже втішно. Шпиталь Божої Матері для вмираючих. Трупарня тут же внизу. Де померла стара місіс Райорден{199}. У жінок страшний вигляд. Її годувальна чашка, і пхають у рот ложку. Потім заставляють ліжко ширмою, щоб помирала. Приємний хлопчина, той студент, що перев’язував мене, коли бджола вкусила. Кажуть, він перейшов у пологовий будинок. З одної крайности в іншу.
Карета завернула на повній швидкості за ріг; спинилася.
— Що там знову?
Поділений гурт клеймованої худоби сунув повз вікна, мукаючи, незграбно ступаючи розбитими копитами, поволі обмахуючи хвостами зашкарублі від гною, кістляві крупи. Збоку й поміж ними бігли рудаві вівці, бекаючи від страху.
— Еміґранти, — сказав містер Пауер.
— Гей! — лунав голос погонича, пуга цьвохала скотину по боках. — Гей! Куди пішла!
Ага, сьогодні ж четвер. Завтра ріжуть скот. Сьогорічні телята. Кафф продав їх фунтів по двадцять сім за голову. Мабуть, до Ліверпуля. Ростбіф для старої Англії{200}. Скуповують усіх тлустих. А рештки пропадають: уся ця сировина, шкура, шерсть, роги. За рік це склало б великі гроші. Торгівля м’ясними залишками. Відходи різниць для чинбарень, на мило, маргарин. Цікаво, чи й досі гендлюють несвіжим м’ясом, скуповуючи його просто з поїзда в Клонсиллі.
Карета рушила крізь стадо.
— Не можу збагнути, чому муніципалітет не проведе трамвайної лінії від обори до пристані, — сказав містер Блум. — Можна було б перевозити худобу на платформах простісінько до пароплавів.
— Замість того, щоб загачувати вулиці, — додав Мартін Каннінгем. Ваша правда. Треба так і зробити.
— Атож, — сказав містер Блум, — а ще я часто думаю, що слід би завести муніципальні похоронні трамваї, знаєте, як у Мілані. Прокласти рейки до воріт цвинтаря і завести спеціальні трамваї, катафалк, карету і все таке інше. Ви мене розумієте!
— Це ви таке придумали, що й на голову не налазить, — озвався містер Дедалус. — Спальний вагон і вагон-ресторан.
— Сумна перспектива для Корні, — докинув містер Пауер.
— Чому? — запитав містер Блум, повертаючись до містера Дедалуса. — Адже це пристойніше, аніж гнатися вулицями в два ряди.
— Може, ви й маєте деяку слушність, — погодився містер Дедалус.
— До того ж, — озвався Мартін Каннінгем, — ми були б забезпечені від таких випадків, як той, коли катафалк перекинувся біля шинку Данфі і труна покотилася на брук.
— То був жах, — мовило шоковане обличчя містера Пауера, — і мрець випав на дорогу. Жах!
— Перший прийшов до шинку Данфі, — сказав, кивнувши, містер Дедалус. — Кубок Гордона Беннета.
— Слава тобі Господи! — побожно мовив Мартін Каннінгем.
Гах! Перекинувся. Труна хряснула на бруківку, Віко одлетіло. Педді Дігнем випав з труни і покотився задубілий у пилюку в завеликому для нього брунатному костюмі. Червоне лице: тепер сіре. Рот роззявився. Питає, що сталося. Правильно, що підв’язують щелепу. Страшно, коли роззявлений. До того ж нутрощі швидко розкладаються. Краще закрити всі отвори. Також і той. Воском. Відхідник розкривається. Запечатати все.
— Шинок Данфі, — оголосив містер Пауер, коли карета повернула праворуч.
Куток Данфі. Жалобні карети вишикувалися, топлять своє горе. Спочинок дорогою. Чудове місце для шинку. Сподіваюся, заїдемо сюди, вертаючи назад, щоб випити за його здоров’я. Гуртом утішитися. Еліксир життя.
А що, якби це й справді сталося. Чи потекла б кров, якби, скажімо, забиваючи труну, його штрикнули гвіздком? Може, потекла б, а може, й ні. Залежить від того, куди саме. Кровообіг припиняється. Проте з артерії, можливо, трохи плющатиме. Краще ховати їх у червоному: темно-червоному.
Мовчки їхали по Фібсборо-роуд, Повз них промчав порожній катафалк, вертаючися з цвинтаря: наче йому полегшало.
Кросганський міст: Королівський канал.
Вода шугала з ревом крізь ворота шлюзів. Чоловік стояв серед стосів торфу на своїй баржі, що осідала. На стежці уздовж каналу коняка на ослабленій кодолі. На облавку «Бугабу»{201}.
Їхні очі стежили за ним. Повільним, зарослим водяним путівцем він проплив на своєму плоту через Ірландію аж до моря, кодола тягла його повз очерети, над мулом, набитими грязюкою пляшками, собачим падлом. Атлон, Маллінгар, Мойвеллі, можна піти вздовж каналу пішки, щоб дістатися до Міллі. Або поїхати велосипедом. Узяти напрокат якусь старизну. На аукціоні у Рена
