Колиска сонця - Дмитро Михайлович Кешеля

нахилилось над селом. Лагідна тиша завладарювала над світом, і пішов дощ. Тихий і чистий. Він трохи протверезив Запотічного. Мирослав Олександрович зупинився далеко за селом, підійшов до черешні, що росла на узбіччі, і притулився чолом до вологого стовбура. Чи довго так стояв — не тямив.

Відійшов від дерева. Сховав повільно в кишеню листа і тільки тепер помітив, що навкруги сотнями голосів шепоче рясний дощ.

— Як добре, що йде дощ і ніхто зараз не побачить моїх сліз, — подумав, вертаючись у село.

Примітки
1

Полем (діал.).

(обратно) 2

жандармів.

(обратно) 3

Переказать (діал.).

(обратно) 4

Місті (діал.).

(обратно) 5

Грошова одиниця часів фашистської Угорщини.

(обратно) 6

Батьку (угор.).

(обратно)


Оглавление ОПОВІДАННЯ   Як сон дитини, тиха днина   Чуєш — терну боляче   По трьох тижнях од війни   Каштани світять весною   Батько   Забіліли сніги, заболіли ПОВІСТЬ   Усі земні дороги