Не йди - Маргарет Мадзантіні
– Анджело…
Ти ледве посміхнулася, від цього на твоїй блідій шкірі з’явилися невеличкі зморшки.
– Привіт, та-ат.
Я хотів багато чого тобі сказати, але нічого не спадало на думку. Тієї миті ти належала тільки своїй мамі, я був немов той незграбний гість, що перевертає келишки. Свої руки ти тримала на животі, а трохи підігнуті ноги лежали непорушно. Ти – моя спаржа, мій улюблений аромат. Скільки разів я відштовхував тебе на гойдалці, скільки разів ти знов поверталася до мене в руки. І я не зупинив ту мить, дав їй промайнути, а може, і не дуже хотів гойдати тебе, я би радше почитав газетку. Я ледве торкнувся твого чола.
– Молодчина, – сказав, – молодчина.
Я у своєму кабінеті, сиджу під великим абажуром, що спрямовує гаряче світло на поверхню письмового столу й на мою лису голову, я все ще думаю про тебе. Я забився сюди, залишивши вам, жінкам, решту квартири, білі простирадла, вату, дівочу кров. Твоя мама приготувала тобі чай і принесла його на лондонській таці з котами. Вимочуєте в ньому сухарі, схрестивши ноги на килимі, немов однолітки. Сьогодні особливий день, ми не виходимо з дому на вуличну спеку, вечері не буде. Я поїм пізніше трішки сиру сам на кухні. Я думаю, що одного дня в тебе дійде до кохання. Одного дня якийсь чоловік простягне до тебе свої руки, розповість свою історію. Він підійде до моєї вже великої дівчинки в коротких штанях не для того, щоб обмінюватися фігурками або вимагати своєї черги на гойдалці, а щоб насадити тебе на свій кийок. Я розтираю собі очі руками, бо картина, що стоїть перед очима, нестерпна для мене. Я твій тато, і твій статевий орган для мене – це все ще шматок плоті, у який після ігор на пляжі набивався пісок. Але я – і чоловік. Я був тим злим і брутальним чоловіком, що зґвалтував жінку, дівчинку, яка ледь підросла. Я зробив це тому, що одразу ж покохав її, а не хотів її кохати, я зробив це, щоб убити її, а хотів її врятувати. Поки я розтираю очі, щоб загнати назад ту картину, на якій я сам, – я бачу чоловіка, його хтиву спину, що наближається до тебе. І зараз я хапаю його за потилицю й кажу йому: «Обережно, це Анджела, єдине світло мого життя». Потім я відпускаю його. Жену ті думки, що ображають тебе, я не маю ніякого права думати про те, як ти кохаєшся. Буде так, як ти захочеш. Буде добре, це в тебе буде з кращим від мене чоловіком.
Мій день народження. Це не та подія, яку я сприймаю з особливою радістю, ти це знаєш. Попри роки, що промайнули, до мене знову повертається гіркота, яку я відчував у дитинстві. Школи ще були закриті, мої друзі перебували невідомо де, через це в мене ніколи не було справжнього свята. З роками я сам почав ігнорувати цю дату. Я благав твою маму не гаяти часу на організацію несподіваних свят, які для мене не були несподіванкою. Вона дозволила переконати себе в тому, а я, ніколи не зізнаючись їй у цьому, почав злитися на неї за те, що твоя мама знехтувала мене так легко.
Це був не найкращий день. Сонце залишалося за скупченням хмар вапняного кольору. Мої тесть із тещею щойно повернулися з круїзу по Червоному морю й приїхали до нас у гості. Опівдні ми повернулися під парасолі. Бабуся Нора демонструвала своє засмагле тіло, на якому маленькими цяточками була позначена робота косметолога з виведення старечих плям. Над чолом дідуся Дуїліо виступав козирок кашкета, як у капітана далекого плавання. Улітку він одягався завжди так: шорти, тугі гольфи, що прикривали ще міцні литки, і легкі туфлі, плетені з мотузки. Він сидів на низенькому пляжному стільчику й барабанив пальцями по коліну, немов відбиваючи ритм свого багатозначного мовчання. Я не дуже приємно почувався в товаристві свого тестя. Ти знаєш його таким, яким він є зараз, розгубленим, м’яким, дуже люблячим тебе. А шістнадцять років тому він ще зберігав свій презирливий погляд, твердість, що привела його до таких вершин у його професії. Він був одним із найзначніших архітекторів цього міста, і коли він помре, одну з вулиць, без усякого сумніву, назвуть його іменем. Він лише починав старіти, і йому не хотілося залишатися осторонь, як це слід було робити в його віці. Зі своєю дружиною він поводився жахливо, але вона вже була надто пригнічена, щоб це помічати. Ельза по-справжньому шанувала свого тата, і в перші роки після нашого шлюбу мене просто ображали її безмірно схвальні відгуки про нього. Коли він був поруч, мене не існувало. Потім із плином часу все змінилося, він геть зістарився, і, на жаль, я почав старішати теж. Зараз, коли він цілими днями сидить перед телевізором з маленькою філіппінкою, яка за ним доглядає, ми – добрі друзі, ти це знаєш. І якщо я щонайменше два рази на тиждень не заїду до нього поміряти кров’яний тиск, він ображається.
Охопивши руками голову, Ельза лежала на боці й балакала з мамою. У їхніх стосунках були невеликі складнощі, Ельза так і не змогла пробачити бідолашній Норі її фривольності. Вона, як і її тато, ніколи не була поблажливою, насправді її слабке місце саме в цьому.
– Моя мама така добра, – казала вона, – і така дурепа.
Коли Нора померла, немов хто почаклував – і вона перестала бути дурепою. Твоя мати, з якогось
