Блукаюча у часі - Ява

— Якщо чесно, все це дуже дивно! — Вимовив він намальованими помадою губами. Хлопець був одягнений у жіночий костюм епохи 17 століття. Виглядав безглуздо і дивлячись на нього Моніка зайнялася гоготом. Біла, напудрена перука вкрай кумедно сиділа на круглій голові. Всі ці волани та рюші стиснули пухке тіло Павла.

— Тобі це здається смішним?!

— Не ображайся, будь ласка. Але коли я сказала, що ти маєш зіграти мою роль, то мала зовсім інше на увазі. — Павло роззявив рота. — Я наведу на тебе морок. Ти будеш виглядати, як я. Говорити, як я, але залишишся собою. Мене ж будуть бачити Наталею. Ми обдуримо Вітольда.

— Як саме?

— Він почав причаровувати Наталю, щоб віддати жертву Кадуку.

— Як ти зробила з Марком?

— Так. — Павло дивився на неї сердито. Зараз, він ненавидів цю дівчину. Вона йому ніколи й не подобалася, було завжди щось тривожне в ній. Але зараз, йому хотілося її придушити.

— Не переймайся. Вже завтра на світанку ти знайдеш Марка на болоті, цілим і неушкодженим. — Моніка відрізала пасма свого і Павла волосся. Промовляючи заклинальні слова вона перетерла руками його на попіл.

— Закрий очі. Буде щипати. — Відьма дмухнула попіл в обличчя Павлу. Декілька секунд нічого не відбувалося. Звуки музики, хіба що, ставали гучніше і сміх людей, наче луна, відбивався від кожної поверхні. А потім все лице почало припікати. Нестерпно і боляче. Павло намагався витерти попіл, проте, це йому не вдавалося. Аж раптом все припинилося. Він відчув себе вище. Якась легкість в тілі. І ще щось. Так багато емоцій, цілий вирій протилежних почуттів, здається він перетворився у жінку. Господи, як вони живуть з цим?!

— Ти як? — Спитала в нього Моніка. Хоча виглядала вона, як Наталя.

— Нормально. — Моніка допомогла йому підвестися.

— Запам’ятай, тобі, взагалі, нічого не потрібно робити. Розважайся, нам потрібно зробити видимість того, що я присутня на балу. Я ж, займатимуся Вітольдом.

Бал проходив в холі головного корпусу. Чотирма сходами можна було спуститися до холу. На другому поверсі біля поручнів розташували пульт ді — джея. Тут розпалювалося свято: світломузика, стробоскоп, мильні бульбашки, одним словом — всі атрибути студентської вечірки. Щоправда, спиртних напоїв не було. Бар розташовувався між двома суміжними сходинками, на поверх нижче від пульта ді-джея, прямісінько під ним. Барна стойка горіла феєрично та привітний бармен розливав напої. Звісно, студенти знаходили спосіб принести пляшку — дві спиртного. На вході охорона ретельно перевіряла сумки й костюми. Зайшовши до зали, Моніка і Павло, (щоправда, всі бачили Моніку і Наталю), призвели фурор. В костюмі чортеня Наталя (Моніка) відчувала себе сексуальною, це позначилось на її ході та поведінці. Вона могла не стримувати свій внутрішній вогонь і бути собою. Щоправда, кого тут тільки не було! Починаючи від всіх видів овочів, закінчуючи безумними незрозумілими костюмами. Друзі підійшли до барної стійки та випили соку, який бармен щедре розбавив крапелькою мартіні «для своїх». Музика заводила, тому невдовзі Моніка потягла Павла на танцмайданчик, де веселився, гарцював та просто витанцьовував натовп. Молодь безсоромно відривалася та розважалася на балі нечисті. Кожен міг бути собою під тією маскою, за якою ховався. Чи все навпаки?

— Мені заважає цей німб! — Пихтів Павло. Адже для себе Моніка обрала костюм янгола і виглядала, до речі, дивовижно. Павло ловив на собі зачаровані погляди хлопців та заздрісні, кусаючи очі дівчат. Він відразливо кривлявся до хлопців, тим самим відлякував потенційних кавалерів. Зате грайливо підморгував дівчатам, навіть намагався фліртувати. Здається він забував, що виглядав, як одна з них. Дівчата дарували йому такі ж самі відразливі гримаси, які він сам посилав хлопцям. І соромно зізнатися в тому, що йому геть це сподобалося. Дивно, звісно.

— Моніка терпи. Ти така мила.

— А як же. Краще б ти натягла це вбрання. Ох, підбори вбивці ніг!

— Релаксуй подруга! — Все було добре, аж раптом танцмайданчик розсікла Альбіна. Вона була в костюмі графа Дракули, щоправда, модернізованому. «Вона майже гола!», крикнув хтось з натовпу. І справді, Альбіна щойно була одягненою в широкі штани й жилет, аж ось, одним легким рухом вона зірвала їх і залишилася у коротесеньких шкіряних шортах. Дві хвилини потому прийшла черга жилета, а там — шкіряний бюстгальтер. Хоча, зав’язана на шиї накидка, трохи мішала повному оголенню.

— Це стриптиз! — Навколо Алі забралися люди й весело аплодували.

— Давай — давай гарнюня! — Кричав ді —джей. Аля всміхалася на повний рот, вона і справді зараз була гарною і божевільною.

— Ти диви, навіть зуби як у вампіра нарядила! — Сказав Павло Моніці. — Все, не можу більше! Пішов посиджу трохи, не хочеш?

— Йди, і не забувай, що ти дівчина. «Пішла».

— О, добре. Ти йдеш?

— Ні, подивлюся чим все закінчиться. — Дорогою до столика, Павло помітив, що костюм упирів був у тренді іцо — року. Стильні упирі трималися окремими групами. Один з них направлявся до Павла, він зазиваючи посміхнувся, напевно залицявся. Як же тупо на це дивитися очима хлопця, хоча і в жіночій подобі.

— Дівчина сумує? — Павло сперся руками в боки. — Хто тут дівчина?

— Дівчина жартує. Так? — Під руку його тримала Наталя. — Еге ж?

— А, дівчина, хай йому грець, просто не в гуморі. — Крикнув він вже до упиря.

— Все ясно, чого так верещати. — Явно ображений хлопець пішов геть.

— Як мені ці залицяльники остогидлі. Невже ми й справді такі настирливі?

— Бува. — Моніка/Наталя кивнула в бік столика. Але ледве діставшись до нього вони зіштовхнулися з Вітольдом. Цей бісів чорт натягнув на себе рясу, точнісіньку таку, яку колись носив Дмитро.

— Чи не відмовить мені цей бісик у танці? — Моніка/Наталя ледве не впала. В руках він перебирав чотки. І ця хитра коса посмішка, загадковий погляд…

— Так отець, я піду з вами. — По тілу Моніки пробігли мурашки, коли він її